Краківська та львівська музикологічні школи як феномен культури України та Польщі

Гиса О. А. Краківська та львівська музикологічні школи як феномен
культури України та Польщі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства зі
спеціальності 26.00.01 «Теорія та історія культури». – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника». − Івано-Франківськ, 2017.
Дисертація присвячена системному дослідженню діяльності кафедр
музикології Ягеллонського та Львівського університетів у ручищі ягеллонської
традиції Польщі й України в оригінальному переломленні засад європейської
музичної академічної освіти від часу їхнього заснування (1911 – 1912 рр.) – до
початку ХХІ століття. Виявлено освітню спрямованність ягеллонства, яка
нерозривно пов’язана з національно-конфесіональною багатоскладовістю в межах
викладацького й учнівського загалу. Встановлено, що історично суттєвою
корегуючою складовою буття Краківського й Львівського університетів стала
неоягеллонська-панславістська світоглядна хвиля ХІХ – першої половини
ХХ сторіччя, свідоцтвом впливовості якої виступає «рівняння на європейський
Схід» найвидатніших представників культури й мистецтва Польщі у ХХ ст.
Проаналізовано напрями наукової діяльності завідувачів кафедр музикології
Адольфа Хибінського та Здіслава Яхімецького. З’ясовано напрями наукової
діяльності учнів професорів Здіслава Яхімецького й Адольфа Хибінського в
Інституті музикології Ягеллонського університету; кафедрах музикознавства
Львівської національної музичної академії та Львівського університету.
Проаналізовано доробок представників сучасної краківської та львівської
музикологічних шкіл у напрямі втілення ягеллонських засад слов’янської
культурно-мистецької співпраці.
Наукову діяльність учнів З. Яхімецького продовжують чотири групи
польських учених. До першої належать музикологи, які вивчають історію
стародавньої національної музики (Зиґмунт Маріан Швейковський, Пйотр
Позьняк, Олександра Паталас, Зофья Фаб’янська); ці дослідники переважно
опрацьовують проблематику музики в Польщі впродовж ХV–XVIII ст. До другої 3
групи входять музикологи, котрі займаються дослідженням історії музики XIX–
XXI ст. (Влодзімєж Позьняк, Станіслав Голяховський, Тадеуш Струмілло, Тадеуш
Качинський, Ельжбета Дзємбовська й ін.). Третю групу представляють
музикознавці, які розробляють проблеми теорії музики й музичної антропології
(Мечислав Дробнер, Олександр Фрончкевич, Богуслав Шеффер, Альція
Яжембська, Малгожата Перковска-Вашек). Четверту групу формують науковці,
які вивчають проблеми музичної естетики (Малгожата Возьна-Станкєвіч й ін.).
Наукові інтереси львівської музикологічної школи охоплюють проблеми
польської та європейської медієвістики (М. Щепанська, Я. Дуніч, Г. Файхт,
М. Антонович, Й. Хомінський), музичної естетики, соціології та психології
(Б. Кудрик, З. Лісса, С. Лобачевська), музичної культури кінця ХІХ – початку
ХХ ст. (Б. Вуйцік-Кеупрулян, С. Лобачевська, О. Залеський, М. Білинська,
З. Лісса, Й. Хомінський, Г. Файхт, Б. Кудрик), етнографії (Б. Вуйцік-Кеупрулян,
А. Возачинська, Я. Маринович), музичної україністики (М. Антонович,
М. Білинська, О. Колодій, О. Залеський), джерелознавства та бібліографії
(Я. Колодій), музичну теорію (Й. Хомінський, А. Франчкевич).
Присвячено широкому спектру наукових зацікавлень працівників Інституту
музикології Львівського університету та працівників Львівської національної
музичної академії.
Загалом львівських науковців можна поділити за музикологічною
зацікавленістю на шість груп. Першу групу складають львівські музикологи-
медієвісти (Олександра Цалай-Якименко, Юрій Ясіновський, Юрій Медведик,
Наталія Сиротинська); у коло зацікавлень яких входить вивчення української
монодичної традиції, духовної пісні, естетики церковної музики, тощо.
Представниками другої групи є музикологи – «україністи» (Станіслав
Людкевич, Марія Білинська, Любомира Яросевич, Стефанія Павлишин, Юрій
Булка, Любов Кияновська); які вивчали явища історії української музики в
європейському контексті.
Третю групу представляють етномузикологи (Юрій Сливинський, Ярослав
Шуст, Володимир Гошовський, Богдан Луканюк). 4
Представниками четвертої групи є музикологи, які займаються
дослідженням теорії музики (Всеволод Задерацький, Ярема Якуб’як, Михайло
Лемішко, Олександр Зелінський).
Репрезентантами п’ятої групи є музикологи, які вивчають проблеми
інтерпретології та інструментального виконавства (Тереcа Старух, Наталія
Кашкадамова, Галина Блажкевич-Брилинська, Ольга Катрич, Ірина Зінків, Андрій
Карп’як). Так, Н. Кашкадамова досліджує фортепіанне мистецтво України та
зарубіжжя різних епох, Т. Старух студіює фортепіанне виконавство і музичну
педагогіку у Львові, О. Катрич розкриває питання теоретичної інтерпретології,
Г. Блажкевич-Брилинська в основному вивчає фортепіанне мистецтво
С. Людкевича, І. Зіньків торкається проблем органології, А. Карп’як – історії та
теорії практики виконавства на духових інструментах.
Представники шостої групи є музикологи, які досліджують питання
філософії музики (Олександр Козаренко, Наталія Швець).
Наукова діяльність львівських музикологів зосереджена навколо таких
головних напрямів: медієвістика, історія української музики, етномузикологія,
теорія музики, історія та теорія музичного виконавства, філософія музики,
регентська освіта (теорія і практика церковного співу), феномен композиторської
творчості, органологія тощо.
Порівняльний аналіз діяльності двох музикознавчих шкіл – краківської та
львівської засвідчив спільні й відмінні риси діяльності цих провідних
дослідницьких утворень, дав змогу простежити шлях становлення музикології як
науки та навчальної дисципліни на теренах Польщі й України. У результаті
активної взаємодії вчених кількох поколінь сформовано традиції потужних
наукових центрів – краківського й львівського, сильного органікою поєднання
європеістської широти освіти і прослов’янської патріотичної націленості своєї
фахової діяльності.
Наукова новизна дослідження. На основі опрацювання джерельного
матеріалу вперше в польському та українському музикознавстві: 5
• виокремлено культурний феномен ягеллонства у зв’язку з особливостями
заснування і функціонування музикологічних кафедр у Краківському та
Львівському університетах;
• зроблено типологічне порівняння навчально-організаційної та наукової
діяльності названих кафедр вказаних вищих навчально-наукових закладів;
• з’ясовано роль З. Яхімецького й А. Хибінського у становленні та
розвитку національних музикологічних шкіл Польщі та України як спадкоємців
культурного генокоду ягеллонства;
• розкрито внесок З. Яхімецького й А. Хибінського в європейську
музикознавчу науки у представництві слов’янського образу мислення;
• визначено Краківську та Львівську музикологічні школи як цілісні
наукові центри, що охоплюють своєю діяльністю традиційну музикознавчу
проблематику і розробляють методологію нових міждисциплінарних досліджень
гуманітарного спрямування;
• виявлено персоналії польських та українських учнів З. Яхімецького й
А. Хибінського, з’ясовано їх внесок у розвиток повоєнного музикознавства у
Польщі та Україні.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів дослідження
полягає у створенні оригінальної концепції ягеллонського культурного внеску у
музикознавчий науково-навчальний комплекс і методології типологічного
порівняння музикознавчих шкіл в руслі європейської університетської традиції та
національних здобутків у музикознавстві. Основні положення і висновки
дисертації, зібрані й опрацьовані авторкою матеріали можуть бути використані
для подальшого вивчення історії культури і музики, враховані при розробці курсів
з основ наукових досліджень у вищих навчальних закладах, історії освіти та
культури.
Ключові слова: ягеллонська культурна традиція, кафедра музикології
Львівського університету, кафедра музикології Ягеллонського університету,
музикологічна школа, європейська академічна освіта.