Повсякденне життя українських жінок у надзвичайних історичних обставинах середини ХХ ст.: гендерні аспекти досвіду та репрезентацій

Кісь О.Р. Повсякденне життя українських жінок у надзвичайних
історичних обставинах середини ХХ ст.: ґендерні аспекти досвіду та
репрезентацій. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Інститут народознавства НАН України,
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львів, 2017.

У дисертації на основі комплексного аналізу різнопланових джерел
(авторських польових матеріалів, опублікованих та неопублікованих документів)
розкрито гендерні аспекти повсякденного життя українських жінок у
надзвичайних історичних обставинах Голодомору, національно-визвольних
змагань та політичного ув’язнення у таборах ГУЛАГу у 1940-1950-х рр., виявлено
універсальні жіночі стратегії виживання, характерні способи пристосування та
форми активного і пасивного спротиву структурним обмеженням, розглянуто
різні прояви жіночої дієздатності в умовах радикального скорочення прав,
можливостей та ресурсів.
Дисертація висвітлює становлення та сучасний стан досліджень жіночого
досвіду Голодомору, націоналістичного підпілля та політичного ув’язнення з
історико-етнологічної перспективи у фундаментальних працях та
вузькоспеціальних публікаціях в Україні та за її межами. Окремо розглянуто
специфіку сучасних комеморативних практик щодо жіночої участі у згаданих
подіях. Поряд з загальною характеристикою джерельної бази дослідження,
представлено детальний аналіз особливостей спогадів українських жінок про
Голодомор, націоналістичне підпілля та ГУЛАГ (які становлять основу
дослідження): розкрито прояви у них травматичної пам’яті, конфлікт між
особистими і політичними чинниками, поєднання свідчення про злочини і сповіді
про пережите.
У роботі на основі осмислення світового доробку у галузі жіночої історії
здійснено систематичний виклад теоретико-методологічних засад феміністського
підходу до вивчення жіночого історичного досвіду. Окреслено основні принципи
  3
 
та завдання історико-етнологічного дослідження жіночого повсякдення:
зосередження уваги на діяльності самих жінок; опора на джерела, створені
жінками; відмова від шаблонних уявлень про жіноцтво як монолітну групу. На
підставі узагальнення сучасних досліджень гендерних особливостей пам’яті та
мови обґрунтовано необхідність урахування специфіки жіночих автобіографічних
наративів як на рівні тематичних і змістових домінант, так і на рівні наративних
стратегій, риторичних прийомів і дискурсивних рамок. При характеристиці
методологічних основ роботи окреслено методи аналізу (критичний дискурс-
аналіз, наративний аналіз, біографічний метод та метод реконструктивного
перехресного аналізу), розкрито суть ключових аналітичних категорій
дослідження (жіноча дієздатність, автобіографічний наратив, повсякдення,
нормативна фемінність) та обґрунтовано обрання Голодомору, національно-
визвольних змагань та політичного ув’язнення в ГУЛАГу у якості досліджуваних
кейсів.
У трьох тематичних розділах всебічно проаналізовано повсякденне життя
українських жінок під час Голодомору 1932-1933 рр., у націоналістичному
підпіллі та у політичному ув’язненні в ГУЛАГУ. Зокрема, представлено
соціокультурні, демографічні та фізіологічні чинники вивчення гендерних
вимірів Голодомору; розкрито участь жінок в активній протидії колективізації
(“бабські бунти”, індивідуальний спротив) та використання жінками легітимних
каналів захисту своїх прав та власності (звернення до органів влади різних
рівнів); проаналізовано властиво-жіночі стратегії виживання (жіноча
взаємодопомога, усиновлення дітей) та ресурси (жіноче майно, тіло); висвітлено
трагічність материнської ролі в умовах тотального голоду (дилема порятунку
життя матері чи дитини, відмова від материнства, передача дітей у притулки);
показано різні прояви девіантної поведінки жінок (збайдужіння, відчуженість,
антисанітарія, знецінення життя, непридатна їжа, канібалізм і трупоїдство) на тлі
тимчасових психічних розладів внаслідок голодування; охарактеризовано роль
жіночого тіла як фактора ризику (сексуальне насильство) в умовах правового
  4
 
свавілля та одного з засобів виживання (вимушена проституція) у стосунках з
наділеними владою і ресурсами чоловіками.
У дослідженні проаналізовано участь жінок у націоналістичному підпіллі у
рамках порівняння візії жіночої ролі у процесах націєтворення в межах ідеології
українського націоналізму, з одного боку, та реальних практик залучення
українських жінок до підпільної діяльності, з іншого. Послідовно розкрито
чинники та механізми регулювання членства дівчат та жінок у лавах ОУН у різні
періоди, висвітлено різні типи мотивації жінок до співпраці з підпіллям,
охарактеризовано основні форми участі та рівень ангажованості жіноцтва у
підпільну діяльність. Крізь призму аналізу конкретних жіночих ролей, функцій та
завдань у підпіллі (медична допомога, забезпечення провізії, зв’язок, розвідка,
пропаганда, збройні підрозділи УПА) простежено відповідні зміни у практиках
нормативної фемінності (розширення меж жіночності, вихід за ці межі,
обмеження та згортання нормативної жіночності) в умовах підпілля на тлі
набуття жінками нових знань, навичок та досвіду. Особливу увагу приділено
конфлікту поміж особистим життям жінок та їх політичною участю у
національній боротьбі (труднощі суміщення сімейних ролей з підпільною
діяльністю, подвійні моральні стандарти поведінки та (само)контроль жіночої
сексуальності). Підкреслено існування гендерної дискримінації у підпіллі
(обмежена участь жінок у прийнятті рішень, брак жінок на вищих щаблях
керівництва).
Аналіз гендерних особливостей жіночого повсякдення в умовах
політичного ув’язнення здійснено у контексті стрімкого зростання частки
політв’язнів, українців та жінок у ГУЛАГу в 1940-х рр. У роботі висвітлено
антигуманні умови утримання невільниць (житло, харчування, праця, медична
допомога), що призводило до виснаження, захворювань, травматизму і загибелі
невільниць. Виявлено, що основним механізмом виживання у таборах були
національні земляцтва, які виконували функції мереж взаємодопомоги та
посилювали національну солідарність в’язнів. Встановлено, що листування з
домом та релігійні практики у неволі допомагали жінкам зберігати зв’язок зі
  5
 
своїм соціокультурним середовищем та підживлювати національну і релігійну
ідентичності. Розглянуто міжетнічні стосунки у таборах та виявлено формування
понадетнічної солідарності політв’язнів у протистоянні режимові.
Проаналізовано різні види жіночої творчості в неволі (спів, віршування,
театралізовані постановки, вишивання, малювання тощо) та встановлено їх
виняткову роль для покращення психологічного стану невільниць, їх згуртування,
підтримання основних соціальних ідентичностей. Простежено жіночі способи
протидії дегуманізуючому впливу ГУЛАГу через практики нормативної
жіночності (підтримання жіночого зовнішнього вигляду, упорядкування житла).
Встановлено, що жіноча взаємодопомога (етика турботи) та квазі-родинні
стосунки поміж жінками (сестринство) були найефективнішою стратегією
виживання. Водночас збереження фізичного і психічного здоров’я стало
основним способом протидії режимові. Показано, що у таборах жіноче тіло
слугувало як додатковим ресурсом виживання (вимушена проституція), так і
створювало постійні ризики для невільниць (сексуалізоване насильство).
Виявлено, що попри розділення жінок і чоловіків, поміж в’язнями виникала
дружба, зароджувалося кохання та створювались сім’ї. Розкрито неоднозначний
характер материнства у неволі, яке могло стати травматичним досвідом (через
втрату дитини) або дати жінці додаткові стимули для виживання.
Наскрізний аналіз жіночого повсякдення у трьох зазначених контекстах
дозволив виокремити універсальні риси жіночого досвіду. Найбільш дієвою
стратегією виживання була жіноча солідарність, яка проявлялась на рівні досвіду
(матеріальна і емоційна взаємопідтримка, солідарне материнство) та на рівні
репрезентацій (у жіночих автобіографічних наративах); суто жіночими ресурсами
виживання були жіночі речі й уміння, а також жіноче тіло. Встановлено, що
нормативна жіночність є соціокультурним конструктом, який зазнавав значних
модифікацій у надзвичайних обставинах – від згортання і нівелювання до
актуалізації та інструменталізації – в конкретних контекстах Голоду, підпілля та
політичного ув’язнення. З’ясовано, що у всіх випадках нормативні практики
материнства зазнавали значних деформацій і набували контроверсійного
  6
 
характеру. Питання жіночого тіла і сексуальності є табуйованими у спогадах
через виняткову травматичність цього досвіду.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській
етнологічній науці застосовано феміністський підхід до аналізу жіночого
повсякдення в надзвичайних історичних обставинах, що дозволило простежити
його гендерні особливості. Завдяки залученню категорії жіночої дієздатності
вперше вдалося розробити концептуально нову модель інтерпретації жіночого
історичного досвіду; розкрито жіночу суб’єктність в історичних процесах на рівні
повсякденних практик виживання, пристосування і спротиву в умовах
радикального обмеження прав, можливостей і ресурсів. В дослідженні системно
проаналізовано специфіку функціонування традиційної культури та
трансформації нормативної фемінності у надзвичайних обставинах У роботі
удосконалено розуміння гендерних особливостей та евристичного потенціалу
жіночих автобіографічних наративів як історико-етнологічних першоджерел.
Положення та висновки дисертації можуть бути використані в
узагальнюючих працях з історії сталінізму і тоталітаризму, новітньої історії
України, жіночої історії, історії Голодомору, національно-визвольних змагань та
політичних репресій. Представлені ідеї мають цінність для вдосконалення
державної політики пам’яті в Україні у напрямку відходу від віктимно-
глорифікаційного схематизму при оцінках радянського минулого та урахування
жіночих внесків в історичні процеси. Результати наукового пошуку допоможуть у
діяльності громадських правозахисних і жіночих організацій, при підготовці
музейних експозицій та тематичних виставок. Матеріали роботи будуть корисні у
вивченні відповідних освітніх дисциплін, у роботі ЗМІ та культурно-
просвітницьких установ для популяризації жіночих внесків в історію України.
Ключові слова: українські жінки, Голодомор, національно-визвольні
змагання, ГУЛАГ, жіноча дієздатність, жіночий автобіографічний наратив,
повсякдення, гендер, нормативна фемінність, репрезентації.