Плагіат у соціальнокомунікаційному вимірі початку ХХІ століття: природа явища та історія боротьби

Рижко О. М. Плагіат у соціальнокомунікаційному вимірі початку ХХІ
століття: природа явища та історія боротьби. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних
комунікацій за спеціальністю 27.00.01 «Теорія та історія соціальних комунікацій».
– Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, Київ, 2017.

У роботі досліджено, описано та класифіковано різноманітні вияви плагіату
як складного контроверсійного явища, що має соціальнокомунікаційну природу
та системний характер прояву, сформульовано критерії віднесення / не віднесення
тих чи інших продуктів технологій контентотворення до плагіату, запропоновано
власну модель боротьби з плагіатом.
Плагіат – явище багатоаспектне й суперечливе у сприйнятті та у визначенні.
Його можна розглядати в різних контекстах, зокрема у: 1) юриспруденції як
порушення авторського права; 2) аксіології як вияв деструктивної трансформації
цінностей, ціннісних парадигм і орієнтацій; 3) соціальних комунікаціях як
перверсію, детерміновану зміщенням пріоритетів у представленні інформації від
якості до швидкості; 4) літературі як закономірний вислід розвитку літературного
процесу (постмодернізм) і як присвоєння авторства (інтелектуальна крадіжка); 5)
етиці як порушення етичного кодексу тієї чи іншої професії тощо та на різних
рівнях, наприклад, аналізуючи явище плагіату як прояв академічної нечесності.
У першому розділі дослідження ми проаналізували джерельну базу, історію
плагіату, дефініції та сутнісні ознаки плагіату, причини вдавання до плагіату,
розвиток проблеми в контексті академічної чесності; а також юридичний,
аксіологічний, етичний і філософський вияв проблеми. У другому розділі ми
проаналізували види й класифікації плагіату, способи його вчинення, тексти з
ознаками девіацій («плагіат ідей», «авторське дублювання наукових результатів» /
«самоплагіат», «перенасиченість тексту цитатами»), технології вчинення плагіату 3

– рерайт, копіпаст, парафраз, компіляцію, а також розглянули фабрикацію і
фальсифікацію. У третьому розділі представили результати опитувань – цільового
й експертного – «Рецепція плагіату», а також результати дослідження
представлення теми плагіату в ігровому кіно. Виконано аналіз документів
(рішення, ухвали, постанови, вироки) всіх справ, що стосуються плагіату, з
Єдиного державного реєстру судових рішень, що дало змогу дійти висновку:
судовий захист порушення авторського права фактом плагіату вимагає значних
матеріальних затрат (йдеться, зокрема, про вартість судових експертиз), дуже
складний у доведенні та малоефективний. У четвертому – розглянули зусилля
держави, громадських ініціатив і мас-медіа, спрямовані на запобігання плагіату та
боротьбу з ним.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексності
дослідження плагіату як явища, що має соціальнокомунікаційну природу, і
ґрунтується на таких основних положеннях. У дисертації вперше:
1) системно й послідовно обґрунтовано тезу про те, що проблема плагіату
проявляється на всіх рівнях, які виступають більш або менш значимими
складниками життєвого простору людини, – міжнародному, загальнодержавному,
особистісному, що свідчить про системність і глобальність самої проблеми,
агресивна ж експансія плагіату зумовлена саме соціальнокомунікаційною
природою явища, оскільки і пандемія поширення, і рівень його (плагіату)
патогенності були уможливлені варіантом розвитку соціальних процесів і
деструктивною трансформацією ціннісних парадигм;
2) на основі виділення й опису способів учинення академічного плагіату та
формування докладного реєстру означених способів було: укладено таблиці
суб’єкт-суб’єктних відносин в академічному довколаплагіатному дискурсі для
унаочнення тотальності деструктивних зв’язків і впливогенного потенціалу
плагіату; з’ясовано толеровані соціумом, поведінкові моделі вчинення плагіату;
запропоновано авторську класифікацію наукового плагіату за вісьмома
критеріями: (1) за суб’єкт-суб’єктними відносинами; (2) за об’єктом присвоєння; 4

(3) за джерелом присвоєння; (4) за метою використання; (5) за використовуваною
технологією; (6) за мовним критерієм; (7) за ступенем прозорості;
3) запропоновано таку сегментацію плагіату: (1) види плагіату; (2) тексти з
ознаками девіацій – «плагіат ідей», «авторське дублювання наукових результатів»
(«самоплагіат»), перенасиченість тексту цитатами; (3) технології плагіату –
рерайт, копіпаст (білий, сірий, чорний), парафраз, компіляція + плагіат із
використанням фабрикації і фальсифікації даних як технологій академічної
недоброчесності;
4) запропоновано виділити такі межові явища як «плагіат ідей»,
«самоплагіат», перенасичення тексту цитатами в окремий сегмент і для їх
позначення використовувати нову категорію – «тексти з ознаками девіацій»
(терміносполука О. В. Ромах);
5) представлено цілісну систему причин вдавання до плагіату, які найбільш
узагальнено детермінуються прагненням слави, визнання в соціумі загалом і в
професійному середовищі зокрема та отриманням зиску, матеріальної
винагороди;
6) запропоновано критерії віднесення / не віднесення до плагіату продуктів
технологій контентотворення, які можуть бути потрактовані як плагіатні (рерайт,
копіпаст, парафраз, компіляція): в основі розмежування рерайту та плагіату може
бути принцип розрізнення «твору» і «тексту». Оскільки рерайтер працює із
текстом як формою втілення твору, не створюючи нічого нового, а лише
трансформуючи дане, рерайт слід вважати технологією плагіату; тобто рерайт
(рерайтинг) – це технологія продукування вторинних текстів, що служить для
збільшення обсягу контенту зі зміною мовностилістичного вираження його, але
не для прирощення смислів або знань. Відсутність посилання на першоджерело
перетворює рерайтинг на плагіатну технологію. Копіпаст, по-перше, слід внести
до технологій плагіату, використовуваних, передусім, у соціальних комунікаціях,
а, по-друге, проблему поширення копіпасту варто розв’язувати в контексті
професійної медіакритики, тобто остання має означити запобігання плагіату та
боротьбу з ним як одне зі своїх завдань. Основним для віднесення або не 5

віднесення парафрази до технології плагіату є наявність / відсутність правильно
оформленого посилання, а також умова, аби чужі думки були (чи не були)
переказані власними словами, що засвідчить розуміння автором новоствореного
тексту думок автора першоджерела. Віднесення або не віднесення компіляції до
технології плагіату залежить від наявності / відсутності таких умов: (1) творчого
опрацювання; (2) зазначення авторства; (3) нової якості створеного; (4) наукової
цінності новоствореного тексту;
7) представлено цілісну систему особливостей рецепції плагіату на основі
аналізу даних цільового та експертного опитувань; контенту групи «Плагіат» (на
платформі Facebook); корпусу документів судових справ із Єдиного державного
реєстру судових рішень, що стосуються плагіату; особливостей представлення
теми плагіату в ігровому кіно як значимих складників довколаплагіатного
дискурсу;
8) системно обґрунтовано тезу про те, що успішність боротьби з плагіатом і
запобігання йому залежить від зміни мотивації і ціннісних парадигм усіх
учасників довколаплагіатного дискурсу (зокрема запропоновано тематичний план
спецкурсу з плагіатознавства).
Удосконалено: 1) визначення плагіату як багатоаспектного контроверсійного
явища та запропоновано дві – вужчу та ширшу – дефініції явища: у вужчому
розумінні, плагіат – це повне або часткове оприлюднення чужого твору або його
фрагментів із текстовими фрагментами, що містять описи, які розкривають суть
концептів, що не є об’єктами авторського права (ідеї, концепції, авторські
методики та ін.) включно, під іменем особи, що не є автором цього твору; це
означає, з урахуванням п. 3 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні
права», що де-юре, у правовій площині, не можна говорити про «плагіат ідей»,
концепції і под., але можна вести мову про плагіат текстового фрагмента, у якому
міститься ідея, концепція тощо; у ширшому розумінні, плагіат – це багатоаспектне
явище, що має соціальнокомунікаційну природу, проявляється як порушення
авторського права та права на творчість зокрема і правовий нігілізм загалом;
деструктивна ціннісна трансформація; чинник множення симулякрів, руйнування 6

економіки, девальвації освіти й науки, занепаду морально-етичних норм і
саморуйнування індивіда, що може бути виражене в різних видах (формах, типах)
за допомогою визначених способів і спеціальних технологій;
2) узагальнювальну класифікацію плагіату – запропоновано поділ за
чотирнадцятьма критеріями: (1) характером дій; 2) суб’єкт-суб’єктними
відносинами; (3) об’єктом присвоєння; (4) джерелом присвоєння; (5) метою
використання; (6) використовуваною технологією; (7) мовним критерієм; (8)
ступенем прозорості; (9) ступенем оригінальності джерела плагіату; (10) типом
реальності; (11) категорією результатів інтелектуальної діяльності (за
Г. Ульяновою); (12) сферою вчинення (за І. Литвинчук); (13) мотивами здійснення
(за І. Литвинчук); (14) специфікою виявлення.
3) парадигму осмислення поняття «плагіат ідей»: запропоновано розглядати
співвіднесення ідей і плагіату як творчості та анігіляції творчості і сформовано
відкриту класифікацію сприйняття та розуміння ідей у суспільстві співвідносно з
плагіатом.
У роботі отримали подальший розвиток: наукові ідеї проф. В. Різуна щодо
соціальнокомунікаційної природи явища плагіату; проф. Г. Ульянової щодо
співвіднесення плагіату з правом на творчість у сегменті зловживання цим
правом; проф. Б. Потятиника щодо альтернативних підходів до розуміння явища
плагіату, зокрема, в контексті теорій ноосфери і семіосфери; дослідників
Ж. Бодріяра, І. Єгорченко, Е. Шестакової щодо розуміння плагіату як симулякра.
Практичне значення отриманих результатів полягає у використанні їх у
процесі підготовки фахівців галузі: зокрема в Національному авіаційному
університеті викладається курс «Сучасні українські ЗМІ в ціннісному вимірі» (для
студентів спеціальності «Журналістика», 4 курс), половина тем якого стосуються
проблеми плагіату і ґрунтуються на матеріалах нашої роботи. На основі
отриманих даних ми розробили тематичний план спецкурсу з плагіатознавства
для студентів ВНЗ творчих спеціальностей і в подальшому плануємо розробити
навчальний посібник із цього курсу. Результати дослідження також можуть бути
використані в курсах «Основи наукових досліджень», «Методологія наукових
досліджень» та ін. Медійники-практики можуть використовувати матеріали
дослідження як довідник.
Ключові слова: плагіат, соціальнокомунікаційна природа плагіату, «плагіат
ідей», тексти з ознаками девіацій, рерайт, копіпаст, боротьба з плагіатом.