Філософія культури як напрям філософської думки України 20-30-х рр. ХХ ст. (Історико-філософський аналіз)

Вдовиченко Г.В. Філософія культури як напрям філософської думки
України 20-30-х рр. ХХ ст. (Історико-філософський аналіз). - Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за
спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки
України. - Київ, 2017.  
У дисертації вперше комплексно проаналізовано історію філософії
культури як напряму філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. Цей напрям
вітчизняної радянської філософії епохи "Розстріляного Відродження" так і не
став предметом системного історико-філософського розгляду протягом 50-х рр.
ХХ ст. - 10-х рр. ХХІ ст. ані в УРСР та СРСР в цілому, ані в незалежній Україні
й за кордоном. Безумовна актуальність його системного вивчення на сучасному
етапі розвитку вітчизняної гуманітаристики зумовлена віддавна назрілою
потребою у комплексному переосмисленні місця й ролі репресованої
сталінським режимом плеяди філософів УСРР, насамперед науковців
Українського Інституту марксизму-ленінізму (УІМЛ) та Всеукраїнської
асоціації марксо-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН), у
вітчизняному державному інституціоналізуванні українських філософських
освіти, науки та культури.
Центром розвитку філософії культури як напряму філософії УСРР 20-30-х
рр. ХХ ст. була саме харківська філософська школа, насамперед науковці
філософсько-соціологічного відділення УІМЛ, професори філософії В.
Юринець і П. Демчук, а також: Я. Білик, Я. Блудов, В. Бон, С. Семковський, Т.
Степовий, - та ін. Свій внесок у цей розвиток зробили і їх колеги по УІМЛ -
чільні функціонери КП(б)У М. Скрипник, Є. Гірчак та А. Хвиля, й низка
науковців з вишів Харкова та, частково, Києва. За епохи українізації - під 3
тиском сталінізму, але, разом із тим, і під впливом західноєвропейських
філософії й філософії культури, вони уперше в історії вітчизняної науки
здійснили фахове україномовне вивчення широкого спектра тематики історії та
теорії українських і зарубіжних наукового, культурно-мистецького і суспільно-
політичного життя, зокрема українських та західноєвропейських
культурфілософських ідей і вчень.
Важливою складовою цього вивчення є розвиток вісьмох уперше системно
досліджених у роботі напрямів культурфілософського пошуку в галузях їх
студій з історії й теорії: марксизму-ленінізму, українських філософії і
суспільно-політичної думки та зарубіжних філософії і суспільно-політичної
думки. Першу з них розвинули: О. Бервицький, Я. Блудов, П. Демчук, Т.
Степовий, В. Юринець та ін. Вони вивчали культурфілософію марксизму і
вчення провідних діячів ВКП(б) та КП(б)У про радянське національно-
культурне будівництво в контексті участі в дискусії "діалектиків" і
"механістів" та ініційованої Й. Сталіним кампанії критики: Г. Плеханова, О.
Богданова, Л. Троцького й М. Бухаріна. Вони були змушені засудити вчення
цих мислителів, "діалектиків" і "механістів" як антирадянські та перейти від
критики українського і "великодержавно-російського" "націоналістичних
ухилів" в КП(б)У та ВКП(б) до підтримки розвиваючої другий з них "теорії про
злиття націй" Й. Сталіна.
Другу з цих галузей, а саме вивчення історії українських філософії й
суспільно-політичної думки, розвивали: В. Беркович, Я. Білик, П. Демчук, І.
Очинський, І. Поляков, М. Скрипник, Є. Гірчак, А. Хвиля та В. Юринець, - які
дослідили розвиток української культури ХVІІІ - першої третини ХХ ст. та
культурфілософські ідеї як її діячів, так і в філософії і суспільно-політичній
думці діаспори і УСРР. Чотири останні з них розробляли культурфілософські
версії українського національно-культурного відродження першої третини ХХ
ст. з позиції українського націонал-комунізму. І. Очинський, В. Юринець та П.
Демчук досліджували специфіку вітчизняної культури Просвітництва,
Романтизму і модерну в світлі аналізу життя та творчості його провідних діячів 4
ХVІІІ - ХХ ст., а два останніх разом із Я. Біликом та І. Поляковим вперше в
УСРР дослідили культурфілософські ідеї і вчення мислителів діаспори.
Останню зі згаданих галузей - вивчення історії зарубіжних філософії і
суспільно-політичної думки, розвивали: О. Бервицький, В. Беркович, Я. Блудов,
В. Бон, П. Демчук, І. Поляков, Т. Степовий, В. Юринець, - й ін., які дослідили
як західноєвропейську соціокультурну кризу кінця ХІХ - першої третини ХХ
ст., так і вчення зарубіжних культурфілософів і культурфілософські ідеї в
зарубіжній суспільно-політичній думці того ж часу. В. Юринець та П. Демчук
вивчали культурфілософські засади євромарксизму, націонал-соціалізму й
фашизму, які досліджували й О. Бервицький, В. Бон та І. Поляков, а Т.
Степовий та Я. Блудов дослідили культурфілософські засновки географічної,
органічної, расової й кількох інших теорій суспільства. Найбільший внесок до
вивчення згаданої кризи зробили В. Юринець та П. Демчук, які критично
розглянули її в світлі аналізу кризи "буржуазної філософії" модерну.
Вони глибоко вивчали культурфілософські ідеї і вчення як творців:
позитивізму, класичного психоаналізу, інтуїтивізму, неогегельянства й
"філософії життя", - так і ряду чільних зарубіжних соціологічних шкіл того
часу. В цій роботі вперше комплексно вивчено наукову спадщину та кампанії
критики і засуждення в УСРР академіка Всеукраїнської Академії наук у Києві
(ВУАН) В. Юринця і члена-кореспондента ВУАН П. Демчука як провідних
розробників філософії культури у філософії УСРР епохи "Розстріляного
Відродження". В. Юринець розробив у понад шістдесяти публікаціях
"московського" (1920 - 1925) і "харківського" (1925 - 1935) періодів своєї
науково-педагогічної діяльності антисталінську неомарксистську філософію
культури. Його учень П. Демчук системно дослідив у майже тридцяти
розвідках єдиного - "харківського" (1925 - 1931), періоду своєї науково-
педагогічної діяльності тему "розкладу капіталізму і капіталістичної культури".
Вихованець низки найвідоміших вишів Західної Європи, професор
філософії В. Юринець став одним із творців харківської філософської школи і
зробив найбільший внесок до розвитку культурфілософії як напряму філософії 5
УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. Визнаючи історію української нації за невід'ємний
складник європейської історії, він чітко обстоював європейський вектор націо-,
державо- і культуротворення УСРР. Вбачаючи у культуротворчій діяльності
провідний чинник активного впливу надбудови на базис, поясненого ним на
прикладі українського літературного процесу модерну і авангарду в контексті
апробування свого вчення про марксистську літературну критику як
"марксівську форму філософії культури", В. Юринець розробив антисталінську
гуманістичну утопію про "стоїчну" та "гедонічну" форми соціалістичної
культури. Це вчення, що показово, постало й під впливом культурфілософських
пошуків теоретиків українських модерну і авангарду М. Євшана та М.
Хвильового.
П. Демчук теж був провідним представником харківської філософської
школи і зробив вагомий внесок до філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. Активний
учасник дискусії "деборінців" та "механістів" і кампанії їх критики і засудження
в УСРР, П. Демчук звернув увагу на історію й теорію австрійської і німецької
суспільно-політичних думок і європейської, головним чином німецької,
філософії модерну. Вивчаючи зарубіжну філософію культури модерну та
досліджуючи кризу "капіталістичного світу" і "буржуазної філософії" модерну,
П. Демчук докладно вивчив "розклад капіталізму та капіталістичної культури"
та культурфілософські ідеї і вчення чільних ідеологів євромарксизму, націонал-
соціалізму й фашизму. Чітко протиставляючи російському вектору
культуротворення європейський та обстоюючи ідею європеїзованої
соціалістичної "молодої української культури", він дослідив
культурфілософські ідеї ідеологів громадівства і піддав критиці
культурфілософські вчення філософів діаспори.
Як культурфілософія В. Юринця та культурфілософський пошук П.
Демчука, так і їх науково-педагогічна діяльність у цілому, стали об'єктом
кампаній офіційних критики та засудження в УСРР у 30-х рр ХХ ст. Активну
участь у антиюринцівській кампанії брали чільні представники вищої партійної
та державної влади УСРР і знані вітчизняні літературознавці й філософи. Філософію культури В. Юринця розглянули та засудили Ф. Бєляєв, В. Сухино-
Хоменко і О. Бервицький, які піддали його гострій критиці як
"меншовикуючого ідеаліста", "теоретика українського войовничого фашизму" й
"українського націоналіста". Дієву участь у антидемчуківській кампанії брали
колеги П. Демчука з УІМЛ і ВУАМЛІН та провідники КП(б)У. Підданий
критиці як "деборінець", він був, зокрема, визнаний за "контрабандиста"
"контрреволюційного троцькізму" і "соціял-фашизму". В. Юринця й П.
Демчука було зараховано до "групи націоналістів і фашистів" НДІ філософії
ВУАМЛІН та репресовано.
Постаючи в кінці 20-х - 30-х рр. ХХ ст. заручниками сталінського режиму -
засобом ідейно-теоретичного забезпечення його антинародної внутрішньої
політики як популяризатори марксизму-ленінізму, передусім його сталінської
версїі, філософи УСРР, проте, ввели до наукового обігу розроблений ними на
основі україномовної філософської термінології широкий спектр актуальних
наукових тем, питань і проблем. Важливе місце серед них належить
проблематиці філософії культури, яка, як правило, визначалась завданням
розробляння і популяризації марксизму-ленінізму, але, водночас,
зумовлювалась здобутками розвитку зарубіжних, в першу чергу і головним
чином західноєвропейських, культурфілософії та філософії модерну.
Ключові слова: філософія культури, філософія культури УСРР 20-30-х рр.
ХХ ст., філософія УСРР 20-30-х рр. ХХ ст., харківська філософська школа,
марксизм-ленінізм, українізація, "Розстріляне Відродження", УІМЛ, ВУАН,
ВУАМЛІН.