Гуманітарна інтервенція в Лівії: міжнародні виміри

Цеховалова А. О. Гуманітарна інтервенція в Лівії: міжнародні виміри. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та
глобального розвитку. Одеський національний університет імені
І. І. Мечникова, МОН України, Чернівецький національний університет імені
Юрія Федьковича, МОН України, 2021.
У дисертації здійснено дослідження міжнародних вимірів гуманітарної
інтервенції у Лівії.
Вибір теми був зумовлений конфліктогенністю регіональних відносин,
що переростає у громадянські війни, розмах яких залежить від зовнішніх
акторів, переглядом змісту миротворчості, ролі національних міжнародних
акторів та ООН у цьому процесі, їх новими інструментами, такими як
превентивна гуманітарна інтервенція та доктрина «Обов‘язок захищати».
Тим більш, що недолік сучасної літератури щодо R2P полягає у
відсутності уваги на те, яким саме чином примус у силах запобігти
насильству на практиці. Етична сторона застосування збройної сили у
превентивних цілях, як і питання можливості існування доктрини R2P без
використання превентивної гуманітарної інтервенції, також потребують
подальших розвідок. Нарешті, на сучасному етапі у літературі зазначається,
що проблематика R2P може бути застосована також для аналізу конфліктів
на теренах пострадянського простору, однак конкретні кейс-стаді досі
відсутні, хоча застосування зазначеного підходу могло би надати нові
важливі знання про наш регіон.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:
вперше запропоновано комплексний підхід до дослідження сутності
доктрини R2P; системно проаналізовано роль превентивної гуманітарної
інтервенції як основного силового інструменту доктрини R2P; складено


3



авторську періодизацію еволюції концептуальних засад нових інструментів
миротворчості; виявлено спільні та відмінні риси у стратегічних інтересах
великих держав та регіональних лідерів, залучених в операцію у Лівії та
громадянську війну 2014-2020 рр.; проаналізовано залучення міжнародних
акторів у лівійську проблему з точки зору їх класифікації на «західну» та
«східну» коаліції; показано роль недержавних акторів у Лівійській війні –
племінних союзів та бедуїнів, ісламістів, парамілітарних організацій;
розглянуто зміни у розвитку міжнародної системи, що дозволило визначити
особливі риси сучасного феномену миротворчості; досліджено тенденції
еволюції гуманітарної інтервенції та доктрини «Обов‘язок захищати», що
надало підстави для прогнозування їх подальшої еволюції; Набули
подальшого розвитку: наукове тлумачення засад превентивної гуманітарної
інтервенції, що є необхідним для розуміння політичних процесів та світової
політики; дослідження реалій лівійського політичного життя протягом
останніх десятиліть, без чого неможливо оцінити специфіку, сучасний стан
та перспективи розвитку сучасної Лівії; дослідження ідеологічних засад та
практичної діяльності уряду Муаммара Каддафі та їх впливу на події
«Арабської весни»; виявлення явних та прихованих інтересів зовнішніх
акторів у зміні режиму в Лівії до 2011 р.; дослідження ходу гуманітарної
інтервенції у Лівію 2011 р.; аналіз міжнародної реакції на дві військові
операції «коаліції згодних» у Лівії; Удосконалено: понятійний апарат,
зокрема, представлено авторське тлумачення поняттям «коаліція згодних»,
«західна коаліція», «східна коаліція»; уточнено поняття «ісламізм»,
«миротворчість», «гуманітарна інтервенція».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони
можуть бути використані у таких сферах: 1) науково-дослідній: наукові
положення, сформульовані в роботі, відкривають можливості для
подальшого вивчення стратегії й тактики зовнішньої політики як великих
держав, так й лідерів регіону Великий Близький Схід; 2) прикладній:
практичні висновки та рекомендації дисертації можуть бути використані у


4



діяльності Ради національної безпеки й оборони України, Міністерства
закордонних справ України, інших органів державної влади при розробці та
впровадженні зовнішньої політики України, двосторонніх відносин з ЄС, РФ,
арабськими державами та США.
Деякі висновки, зроблені авторкою дослідження, можуть бути враховані
у процесі врегулювання найбільш складних протиріч сучасних міжнародних
відносин.
Ключовою ідеєю R2P стало те, що кожна держава несе відповідальність
щодо захисту своїх громадян від масового насильства, й, у випадку такого, ця
відповідальність може бути віддана на розгляд широкій міжнародній
громадськості, якщо мирні засоби виявляться недостатніми, а національна
влада буде явно не в змозі захистити своє населення від геноциду, військових
злочинів, етнічних чищень і злочинів проти людяності. Доктрина надає
пріоритет мирним методам над примусовими, але залишає відкритою
можливість здійснювати втручання у вигляді превентивної гуманітарної
інтервенції при загрозі масового насильства.
Дослідження концептуальних засад превентивної гуманітарної
інтервенції та доктрини «Обов‘язок захищати» (R2P) дозволило виділити їх
сильні та слабкі сторони. Якщо починати з позитивних сторін, то, по-перше,
їх розвиток дозволив ООН краще реагувати на конфліктні ситуації, отже,
краще виконувати свою головну роль у міжнародних відносинах. По-друге,
Рада Безпеки, починаючи з березня 2011 р., приймала рішення, що
безпосередньо стосуються R2P. Жодна резолюція не санкціонує застосування
військової сили, але вони підтверджують, що про смерть R2P рано говорити.
По-третє, щорічні дебати в Генеральній Асамблеї надають вагомі докази, що,
незважаючи на розбіжності по Лівії, існує загальний консенсус щодо базових
принципів R2P. Зараз жодний актор серйозно не піддає сумніву принцип, що
широка міжнародна спільнота повинна реагувати своєчасно та рішуче
колективними діями, якщо держава явно не виконує обов‘язку захисту
власного народу. Аргументи можуть бути тільки про те, які конкретні форми


5



повинні вживатись у даному випадку, але основні принципи не підлягають
дебатам. По-четверте, за всіма недоліками реагування по Лівії та Сирії можна
побачити початок нової динаміки в Раді Безпеки, яка дозволить у
майбутньому досягти консенсусу, як реагувати в РБ на нові випадки.
Операція у Лівії є певного роду експериментом, враховуючи, як мало
було відомо про проблеми цього типу втручання під час самої
операції. Результати були контроверсійними. З одного боку, вона передбачає
більше дипломатичних та інших невоєнних методів захисту прав людини ніж
військових та примусових. З іншого, проблеми інструментарію –
превентивної гуманітарної інтервенції – є головною перешкодою на шляху
до завершення впровадження доктрини R2P у практику. Незважаючи на те,
що гуманітарні інтервенції можуть проводитися у майбутньому, концепція
R2P, напевно, залишиться слабкою, якщо проблеми інтервенції не будуть
досліджені та вирішені, а в цьому сенсі досвід Лівії є найбільш важливим для
узагальнення.
Процес інституціоналізації R2P на міжнародному та регіональному
рівні продовжується. За короткий термін R2P став ефективним каталізатором
дій, зразком цого є Лівія. Він має потенціал, ефективно знижуючи частоту,
інтенсивність та вплив жорстокостей. З R2P було розвинуто більш
послідовну практику попередження чи стримування потенційно
безвідповідальних лідерів.
Характерною рисою лівійської громадянської війни є іноземне
втручання, що перетворило її на проксі-війну. Таким чином, навіть із погляду
тих, хто підтримав вторгнення у Лівію, цей випадок порушує одну з головних
умов гуманітарної інтервенції – «зовнішнє втручання припиняється відразу
після досягнення цілей». Принципове питання для Лівії – це виконання
зовнішніми гравцями резолюції РБ ООН щодо введення ембарго на поставку
озброєнь Лівії, а також питання боротьби з тероризмом у країні. ООН
залишається єдиним актором, який демонструє відданість декларованим
цінностям та гуманітарним нормам.


6



Протистояння у Східному Середземномор‘ї навряд чи може бути
врегульовано найближчим часом, якщо проблема зовнішнього втручання у
справи Лівії й постачання туди зброї не буде вирішена. Конфлікт у Лівії в
середньостроковій перспективі, як мінімум найближчі 10 років, буде тривати.
При цьому навіть при самих сприятливих обставинах фахівці не
розраховують утвердити владу Сараджа по всій Лівії, а лише в історичних
границях Тріполітанії. За менш сприятливих умов боротьба може перерости
у фазу «війни на виснаження». Це означає, що гуманітарна ситуація в Лівії не
поліпшиться, воєнні дії, жорстокі побиття й катування цивільного населення
продовжаться. У гіршому випадку погроза повторення сценарію
повномасштабного конфлікту стане реальністю.
Ключові слова: доктрина «Обов‘язок захищати», превентивна
гуманітарна інтервенція, Лівія, міжнародні актори.