Військово-політична та громадська діяльність Володимира Сальського (1885–1940)

Каменцев Д.С. Військово-політична та громадська діяльність Володимира
Сальського (1885–1940). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національна академія сухопутних
військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Львів, 2021.
У дисертації проаналізовано військово-політичну та громадську діяльність
відомого представника військової еліти, генерал-хорунжого армії УНР, міністра
військових справ УНР та ДЦ УНР Володимира Сальського крізь призму
суспільно-політичних процесів, воєнних дій на території України та інших
європейських держав, що стали осередками перебування української еміграції
у першій половині ХХ ст. Він – один із небагатьох національно свідомих
політиків-державників, які обстоювали українську національну ідею, все своє
життя присвятили боротьбі за незалежну і самостійну Україну.
Структурно робота складається з чотирьох розділів. Участь В. Сальського
у воєнних кампаніях часів Української революції (1917–1921), основні кроки на
посаді міністра військових справ УНР, перебування на еміграції, діяльність
щодо розбудови української державності в екзилі реконструйовано на основі
офіційних джерел, мемуарної літератури, зокрема й нещодавно віднайденої
частини спогадів самого генерала, матеріалів преси. Актуальність роботи
зумовлена тим, що постать В. Сальського до сьогодні залишається однією
з найменш досліджених і найбільш контраверсійних у сучасній українській
історіографії. При написанні дисертації застосовано системно-структурний
підхід до вивчення джерел, біографічний, компаративний, структурно-
функціональний, порівняльний методи, а також методи історичного аналізу,
синтезу, узагальнення, що дозволило цілісно й різнопланово відтворити основні
віхи життя визначної історичної постаті.


3



Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше
не лише досліджено та реконструйовано маловідомі факти біографії
В. Сальського, а й відтворено в контексті складних життєвий перипетій
і суспільно-політичних процесів, що відбувались на Україні та за її межами на
початку ХХ ст., його професійне та особистісне становлення; проаналізовано
роль у процесах українізації та організації Української армії, участь у воєнних
операціях на території України у 1919 р., особливо у звільненні Києва від
більшовицьких загонів 30–31 серпня; простежено формування В. Сальського
як професійного військового, зокрема з’ясовано вплив стратегічних і тактичних
навичок, досвіду ведення бойових дій, набутих під час Першої світової війни, на
подальші успіхи / невдачі у різних військових кампаніях; відтворено основні
кроки щодо організації української військової еміграції, збереженні її кадрового
потенціалу та боєздатності для подальшої боротьби за українську державність;
вивчено пріоритетні напрямки громадської діяльності: заснування і підтримка
функціонування українських організацій на еміграції, популяризація
комеморативних практик, робота над піднесенням національної свідомості
українців за кордоном, утвердження в їх середовищі ідей самостійності та
соборності України.
У роботі розглянуто особливості професійного становлення В. Сальського
як військового, наголошено на досвіді, здобутому під час Першої світової війни.
Акцентовано на його участі у революційних подіях на території України у 1917–
1921 рр., зокрема в українізації частин Північного фронту російської армії на
завершальному етапі Першої світової війни. Схарактеризовано діяльність щодо
розбудови української військової освіти і упорядкування української військової
термінології у рамках Головної шкільної управи. Значну увагу зосереджено на
участі В. Сальського як командувача Запорізької групи армії УНР у низці
військових операцій зі звільнення території України від більшовицьких військ
улітку 1919 р.: Проскурівській, Жмеринській та захопленні м. Київ. Простежено
зв’язок між професійними та особистісними якостями, стратегічними,
тактичними знаннями і навиками, досвідом командира та карколомними


4



успіхами ввіреного йому бойового підрозділу. Досліджено успіхи та прорахунки
на посаді командувача Дієвої армії УНР. Наголошено, що головною своєю
метою В. Сальський вважав побудову боєздатних Збройних Сил, здатних
протистояти зовнішнім ворогам. Роботу у цій сфері він вважав пріоритетною.
Навіть після усвідомлення безперспективності подальшої боротьби
з більшовицькими військами на українських землях, В. Сальський продовжував
плекати ідею про створення Української армії на території інших країн. У роботі
проаналізовано законодавчі акти, що унормовували функціонування, структуру і
чисельний склад бойових підрозділів УНР за кордоном, ініціатором ухвалення
яких, а іноді й автором був В. Сальський.
Схарактеризовано ключові напрями діяльності на чолі Міністерства
військових справ УНР, особливо в екзилі. Встановлено, що впродовж 1924–
1940 рр. В. Сальському вдалося налагодити ефективну роботу цього відомства за
кордоном. Пріоритетними сферами діяльності міністра стали: вирішення
проблеми освітньої підготовки колишніх вояків УНР, зарахування їх на
військову службу у лави іноземних збройних формувань, налагодження з цього
приводу взаємовідносин з військовим відомством Другої Речі Посполитої;
збереження збройного і кадрового потенціалу армії УНР на випадок майбутньої
війни з Радянською Росією; організація життя колишніх військових у нових
умовах на еміграції, всіляка їх підтримка під час перебування у таборах для
інтернованих на території Польщі; робота щодо розбудови мережі організацій
колишніх вояків УНР у різних країнах Європи (Чехословаччина, Польща,
Франція, Бельгія, Болгарія, Румунія, Сербія, Угорщина тощо), створення служби
військової розвідки і контррозвідки. Наголошено, що вся діяльність
В. Сальського була спрямована на підготовку до неминучого збройного
протистояння з СРСР і відновлення Української державності. Водночас
суттєвою перешкодою на шляху втілення планів і задумів став особистісний
чинник, а саме завуальована боротьба за вплив і владу в емігрантському
середовищі, особливо в ДЦ УНР між найближчими соратниками С. Петлюри
після його смерті. Крізь призму політичної біографії В. Сальського показано


5



складне переплетіння політичних, соціальних і національних аспектів
українського державного будівництва в екзилі.
Репрезентовано публіцистичну діяльність В. Сальського, активізація якої
припала на емігрантський період його життя. Проаналізовано співпрацю
з такими часописами як «Воля», «Табор», «Гуртуймося», «Тризуб», «За
Державність», що виходили в Польщі, Австрії, Франції. Констатовано, що всі
дописи й публікації В. Сальського об’єднані національно-державницькою
тематикою, непереборною вірою в майбутній успіх української справи,
а головним лейтмотивом є військо, його історія, а також виняткова роль
Збройних Сил у боротьбі за незалежність України. Прикметна риса статей –
пропагандистський характер, популяризація української національної ідеї,
а водночас – неабиякий письменницький і журналістський талант, аналітичність
і далекоглядність автора. Публікації на військово-політичну і військово-
історичну тематику також виявили глибокі знання В. Сальського з політології,
теорії та практики військової справи. У дисертації акцентовано й на перших
пробах генерала у науковій сфері: роботі зі збору, упорядкування та видання
документальних джерел про українсько-більшовицьке протистояння на території
України у 1920 р. Проаналізовано погляди В. Сальського на методологічні
особливості історіописання, особливо у галузі військової історії. Досліджено
громадську діяльність міністра: просвітницьку роботу серед емігрантів,
заснування й підтримку діяльності військових і культурних товариств українців
за кордоном, особливо Українського воєнно-історичного товариства, яке було
покликане збирати, опрацьовувати й оприлюднювати джерела з історії України,
особливо періоду визвольної боротьби 1917–1921 рр., для подальшого
об’єктивного відтворення історичних подій у науковій літературі. Наголошено
на пріоритетній ролі у цій сфері комеморативних практик, оскільки
В. Сальський не лише ініціював різні урочистості з нагоди державних свят,
вшанування національних героїв, а й обов’язково брав у них участь. Він розумів
винятковість історичних символів і постатей у процесі формування національної


6



ідентичності українців на еміграції, а історичну пам’ять вважав потужним
консолідуючим фактором національного організму.



Ключові слова: В. Сальський, військово-політична діяльність, громадська
діяльність, УНР, Державний центр УНР, Головна шкільна управа, Запорізька
група, Дієва армія УНР, міністр військових справ, Українське воєнно-історичне
товариство.