«Служителі» й «работніки» в полкових містах Гетьманщини 60-х – 70-х рр. XVIII ст.

Безсмертна Ю. С. «Служителі» й «работніки» в полкових містах Гетьманщини
60-х – 70-х рр. XVIII ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Полтавський національний
педагогічний університет імені В. Г. Короленка; Запорізький національний
університет, Полтава – Запоріжжя, 2021.



У дисертації на основі аналізу писемних джерел комплексно досліджено
теоретичні, соціально-економічні та демографічні аспекти функціонування
інституту служби у полкових містах Гетьманщини у 60-х – 70-х рр. XVIII ст.
Працевлаштування найманих домашніх працівників було явищем характерним
для усієї Європи, про що свідчить опрацьована література. Історичні дослідження
категорії слуг у світі мають давню традицію та різні наукові спрямування. Серед
основних такі: соціальна історія, історична демографія та економічна історія.
Опосередковано торкаються вивчення теми гендерна історія, історія сім’ї, історія
повсякдення тощо. На жаль, жоден з напрямів не набув поширення в українській
історіографії, а обмежене коло дослідників лише фрагментарно торкалися вивчення
соціо-професійної категорії слуг. Тож, відчутною є потреба у вивченні цих проблем,
оскільки внаслідок нерозробленості багатьох питань в українській історіографії,
продовжують побутувати старі соціологічні уявлення та стереотипи. І сьогодні в
загальних працях наймитування майже завжди зводиться до тези про обезземелення
селян, їх розорення та відхід до міста на заробітки. Головним чином, це можна
пояснити радянською традицією та відсутністю праць, які б запропонували новий
підхід до проблеми.
Наявна джерельна база з теми достатньо репрезентативна. Це облікова
документація, законодавчі та приватноправові акти, матеріали судових справ,
щоденники та літературні твори. Ці джерела вже добре відомі дослідникам та є
універсальними для ранньомодерної доби. Однак вони потребують правильно


3



поставлених питань та специфічних методів роботи. Це важливо ще й тому, що
слуги не залишили письмових згадок про себе. Усе, що ми маємо, належить перу
переважно канцеляристів або ж представників тогочасної освіченої еліти.
Очевидність й універсальність цієї соціально-професійної групи також означала, що
про неї мало писали. Тобто всі знали, хто такий слуга, які його обов'язки, скільки
йому повинні заплатити. Існування на перетині приватного та публічного світів та
специфіка виконуваних робіт призводили до пропуску представників цієї професії в
документах, а матеріали судових справ стосувалися конфліктних ситуацій, а не
щоденної практики.
Проаналізовані в роботі дані свідчать, що слуги Гетьманщини не відрізняються
від образу служби відомої з робіт західноєвропейських істориків. Це стосується не
лише демографічних даних, які все ж ближчі до польських показників, але й
правового статусу та поширеності всіх відомих у Європі типів слуг на території
Гетьманщини. Про подібність ситуації свідчить й існування більше кількісних, а не
якісних відмінностей. Одні й ті ж явища мали різну інтенсивність в окремих країнах,
зміщуючись у часі.
Слід підкреслити, що «служителів» ні в якому разі не можна розглядати як
маргінальну групу та не враховувати при вивченні функціонування раньомодерного
суспільства. Демографічна частина роботи чітко показала, наскільки значна частина
міського населення була представниками цієї професії. Крім того, практика служби
задля набуття досвіду означала, що частина слуг періодично змінювала вид
діяльності чи відмовлялася від роботи на користь створення власного
домогосподарства. Вони не потрапляли в переписи. Тож реальний відсоток людей,
які мали досвід служби міг бути набагато вищим.
Значної уваги потребують й теоретичні питання – загальний опис професії,
класифікація її представників, функціональні обов’язки, правове становище слуг
тощо. До того ж практика найму домашніх працівників, очевидно, стосувалася не
лише заможних родин чи цехових ремісників. У містах, що вивчалися, слуги
зафіксовані навіть у родинах підданих/підсусідків чи осіб, які не мали власного
житла. У переважній більшості випадків наймали лише кількох працівників. Великі


4



домогосподарства з чисельним штатом слуг були досить рідкісними й належали,
здебільшого, козацькій старшині та міським урядовцям. Пересічні обивателі при
потребі наймали одного, іноді двох «служителів» (служниць). У такій ситуації не
було спеціалізації чи явної диференціації виконуваних обов'язків. Зазвичай
«служитель» був працівником для «всього». Як наслідок, досвід бути слугою чи
роботодавцем можна вважати досить поширеним серед тогочасних міщан.
Методологічну основу дослідження становлять принципи системності,
антропологізації та міждисциплінарності. Через складність питань пов’язаних із
службою, специфіку джерел та майже повну відсутність попередніх досліджень
стало необхідним використання багатьох аналітичних методів та прийомів.
З’являється необхідність у посиланнях на історію права, соціальну історію,
історичну демографію та частково етнографічні дослідження. Тільки їх колективне
застосування дає шанс охопити домашню службу у багатьох аспектах її
функціонування, однак не вичерпує можливу тематику досліджень. Кількісні методи
аналізу джерел у багатьох фрагментах дослідження є його основою, ключовим
елементом, на якому ґрунтувалися подальші висновки. Робиться спроба поєднати
соціальні та демографічні підходи, адже мета роботи – не лише описати життя та
працю слуг у містах. Скоріше, завдання аналізу полягає у створенні загальної
моделі, яка дозволить бачити основні аспекти служби у місті та при подальших
дослідженнях дасть можливість порівняння результатів.
Територіальні межі дослідження охоплюють Гетьманщину, котра у XVIII ст.
складалася з десяти полків. Оскільки робота присвячена слугам у міському
середовищі, аналіз, здебільшого проводився на прикладі полкового міста Полтави.
Для порівняння використовувалися дані міста Ніжина. До уваги не беруться маєтки
великих землевласників, адже слуги там функціонували у зовсім інших умовах та
були набагато чисельнішими.
Хронологічні рамки обґрунтовані наявними обліковими джерелами, на основі
яких стало можливим провести відповідні підрахунки. Мова йде про Генеральний
(Румянцевський) опис Лівобережної України, що відбувався у 1765 – 1769 рр. Це
період, коли слуги все ще розглядалися в традиційній правовій та соціальній


5



практиці патріархального суспільства. До того ж, документ дає можливість чи не
вперше побачити на сторінках облікових документів міських слуг, адже попередні
ревізії не обліковували жіноче населення й взагалі не виокремлювали «служителів»
від інших жителів міста.
Наукова новизна полягає у тому, що вперше категорія слуг стала об’єктом
комплексного історико-демографічного дослідження. Зокрема: аналізується існуюча
термінологія з теми та формулюється найбільш вдале визначення терміну слуга
(«служитель»); розглядається теорія «life-cycle servants» та вірогідність застосування
цього поняття щодо Гетьманщини XVIII ст.; аналізується правове становище слуг та
їх участь у судочинстві; досліджується функціонування інституту служби, його
трансформація з часом; розроблено класифікацію, яка найбільш вдало характеризує
існуючі різновиди служби; визначено кількість дворів зі слугами у вказаних містах
та вивчено місце «служителів» у життєвому просторі домогосподарства, попри
невеликі розміри тогочасних будівель та подекуди значну кількість членів родин
господаря, які проживали усі разом; проаналізовано соціально-демографічні
характеристики наймачів слуг, серед яких були представники усіх тогочасних станів
суспільства: козаків, духовенства, міщан та визначено особливості найму серед
різних соціальних та демографічних категорій роботодавців; встановлено, що
існували особливості служби серед окремих груп міського населення залежно від
віку, статі, соціального та територіального походження, сімейного стану
«служителів». Отримали подальший розвиток такі проблеми: визначення
демографічних характеристик домової служби: статево-вікової та шлюбної
структури; висвітлення деяких аспектів особистісної взаємодії між господарем та
слугою (варто пам’ятати, що ситуації зображені у судових справах є девіантною
поведінкою, не характерною для усієї спільноти); вивчення різних складових
винагороди за службу: гроші, їжа, одяг, взуття чи інша матеріальна винагорода, або
ж не фінансові компенсації – досвід, нові навички та вміння, корисні зв’язки тощо.
У дослідженні удосконалено домінантне в історіографії бачення наймита як бідної,
знедоленої, експлуатованої особи, яка через обезземелення та розорення була
змушена йти на заробітки; наше дослідження показує, що, не відкидаючи


6



економічний аспект, служба все ж була етапом соціалізації, способом себе
прогодувати, навіть у досить юному віці, одночасно набуваючи певних умінь та
навичок, й, навіть, дозволяла накопичити матеріальні та соціальні ресурси.
Практичне значення роботи полягає у тому, що її результати можуть бути
використані в процесі написання узагальнюючих праць з історії Гетьманщини
XVIII ст., історичної демографії, економічної та соціальної історії, історії родини.
Результати дослідження можна рекомендувати при розробці підручників для школи
чи вищих навчальних закладів, навчальних курсів гуманітарного напрямку.
Висловлені гіпотези можуть використовуватися для дослідження деяких аспектів
історії родини, гендерної проблематики, соціальної антропології.
Ключові слова: Гетьманщина, Румянцевський опис, «служитель», «работнік»,
слуга, соціо-професійна група, домогосподарство.