Культура шнурової кераміки Верхнього Придністер’я

Войтович М. М. Культура шнурової кераміки Верхнього
Придністер’я. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 – археологія. Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут
народознавства НАН України – Львів, 2021.



Робота складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків. У
першому розділі розглянуто питання історії вивчення пам’яток культури
шнурової кераміки (КШК), подано аналіз історіографії, методики
дослідження та джерельної бази. У другому – дано характеристику
природного середовища й виділено закономірності розташування пунктів
залежно від виду пам’яток. Здійснено систематизацію поселень і
поховальних пам’яток. Третій розділ присвячено аналізу матеріальної
культури населення КШК досліджуваного регіону. У четвертому –
розглянуто питання, пов’язані з походженням, хронологією, культурними
зв’язками та місцем КШК у подальшому розвитку Верхнього Придністер’я.
У вступі розглянуто актуальність роботи й новизну досліджуваної
теми, яка полягає у тому, що пам’ятки КШК у верхів’ях Дністра порівняно зі
сусідніми західними теренами поширення культури досліджені недостатньо.
Сьогодні на території Південно-Східної Польщі активно поповнюється
джерельна база досліджених на високому методичному рівні поховальних
пам’яток, отримано значну кількість об’єктів, датованих абсолютними
методами, та на цій основі написано чимало узагальнювальних праць.
Натомість більшість пам’яток КШК на території Верхнього Придністер’я
досліджена до першої половини ХХ ст., часто без належного методичного
підходу до опрацювання здобутого матеріалу. Частину поховань виявлено


4







випадково – під час проведення господарських робіт. Як наслідок, втрачався
контекст речових знахідок, відсутня характеристика поховальних споруд,
поза й орієнтація кістяка тощо. Така ситуація зумовлює потребу ґрунтовного
перегляду всієї джерельної бази та створення нової доповненої й уточненої
картини розвитку регіону в загальноєвропейському контексті.
Історію досліджень пам’яток КШК Верхнього Придністер’я можна
розподілити на чотири етапи: 1) початок і становлення археологічних
досліджень від 1860-х років до 1919 р.; 2) міжвоєнний час (1920–1939);
3) радянський період (1945–1990); 4) сучасний етап (1991–2020).
У першому періоді археологічні дослідження пам’яток найчастіше
проводили місцеві краєзнавці-аматори. У наступному за короткий час
здійснено планомірні цілеспрямовані археологічні розкопки й обстеження
території Передкарпаття. Отримані результати були опубліковані. Крім того,
виведено перші узагальнення та запропоновано наукові концепції щодо
історії населення КШК. Для радянського періоду притаманне проведення
значної кількості розвідкових робіт, однак систематичні археологічні
розкопки проводилися нечасто й були пов’язані з дослідженням пам’яток
інших епох. Вагомою у цей період стала діяльність Ігоря Свєшнікова,
зокрема його студії над пам’ятками КШК у Кульчицях і Болехівцях. На
сучасному етапі відзначено колосальну роботу, проведену впродовж понад
20-ти років Українсько-польською археологічною експедицією, яка, крім
досліджень декількох курганних пам’яток КШК, виявила одне з найбільших
у Центральній Європі скупчень курганних могильників, значна частина яких,
без сумніву, належить КШК.
Різні проблеми, пов’язані з матеріальною та духовною культурою
населення КШК на Прикарпатті, висвітлено в низці наукових студій. Серед
загальної кількості праць із другої половини ХХ ст. виділяються монографії
Тадеуша Сулімірського й Ігоря Свєшнікова. Робота останнього, практично у
незмінному вигляді, до сьогодні входить до узагальнювальних праць з


5







археології України. Серед значних досягнень сучасної історіографії – вихід
двох монографій («Багатошарові пам’ятки археології у Бикові поблизу
Дрогобича» та «Стародавні кургани у селі Гаї Нижні біля Дрогобича»), у
яких не лише опубліковано результати останніх міждисциплінарних
археологічних досліджень курганних поховань, а й реконструйовано
особливості поховального обряду тогочасного населення.
Джерельну базу дослідження формують матеріали вивчення пам’яток
КШК, які проводили в Передкарпатті та суміжних регіонах
Володимир Демитрикевич, Ярослав Пастернак, Маркіян Смішко, Тадеуш
Сулімірський, Петро Завада, Ігор Свєшніков, Володимир Баран, Володимир
Цигилик, Лариса Крушельницька, Василь Рудий, Ян Махнік, Володимир
Петегирич, Дмитро Павлів, Андрій Гавінський, Войцех Пастеркєвіч та ін.
Основну увагу звернено на опрацювання музейних колекцій Львівського
історичного музею, де зберігається основна частина матеріалів (Крилос,
Колоколин, Комарно, Коропуж, Колпець, Кульчиці, Дашава, Лотатники,
Баличі, Звенигород, Рокитне, Кошилівці, Остап’є), археологічних музеїв
відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України (Березець, Болехівці, Кульчиці) та Львівського національного
університету ім. І. Франка, фондів краєзнавчих шкільних музеїв м. Белз,
с. Раделичі тощо. Частина цих матеріалів опублікована і проаналізована в
низці монографій та статей, однак переважно побіжно й загально, а деякі
матеріали до сьогодні повністю так і не опубліковані. Залучено архівні
матеріали здебільша з археологічних досліджень, що перебувають у
науковому архіві відділу археології Інституту українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України та Музею археології Львівського
національного університету ім. І. Франка. Важливе джерело – неопублікована
картотека пам’яток П. Завади із залученням фотоматеріалів і зарисовок
знахідок, значна частина з яких на сьогодні втрачена.


6







У дослідженні застосовано низку наукових методів:
загальнонаукових, спеціальних, спеціально-історичних та археологічних, які
дали можливість усебічно розглянути актуальні проблеми й відповісти на
запитання, пов’язані з розвитком населення КШК на території Верхнього
Придністер’я.
У другому розділі основна увага зосереджена на характеристиці
пам’яток КШК Верхнього Придністер’я. Встановлено, що їхня локалізація із
врахуванням декількох неоднорідних за характеристикою природних зон, що
охоплюють територію Львівської та північну частину Івано-Франківської
обл., така: А. Половина відомих поселень перебуває на терасах (43 %).
Менша частка – мисові поселення (38 %), розміщені переважно на високих
берегах річок. Незначна частина пам’яток локалізована на території заплав
річок (19 %). Б. Для фунеральних пам’яток властиве розміщення курганних
могильників й окремих поховань на високих терасах рік (71 %). Натомість
тільки третина пунктів виступає на мисах (16 %) та заплавах рік (13 %).
Встановлено на основі проведеної систематизації матеріалів КШК, що
лише у 4-х поселеннях із 24-х відомих пам’яток у верхньодністерському
регіоні проведено археологічні розкопки – Бовшів, Кавське, Прийма, Сіде.
Останнє належить до раннього «загальноєвропейського горизонту» пам’яток
та є найранішим стаціонарним пунктом пастухів на території Центрально-
Східної Європи. На поселенні в Бовшеві, крім культурного шару, нерухомих
об’єктів не виявлено. У Кавську відкрито декілька вогнищевих ям і зольних
плям. На поселенні в Сіде досліджено декілька об’єктів, представлених
винятково вогнищами.
З’ясовано, що поховальні пам’ятки КШК представлені переважно
курганними захороненнями, рідше – ґрунтовими. Планувальна структура
могильників трапляється двох типів – ланцюгова й дисперсна, що залежить
від природних умов, первісного рельєфу та загалом ландшафту. Серед
курганів середніх розмірів є і великі (діаметр понад 20 м), що часто


7







зумовлене умовами розміщення пам’яток. Стратиграфія курганів переважно
тришарова (орний шар, насип, первісний горизонт). Під насипами деяких
курганів виявлено заглиблені об’єкти, залишки вогнищ і розкидані
безсистемно дрібні фрагменти глиняного посуду та крем’яні вироби. В
одному пункті досліджено кенотаф. Звернено увагу на те, що на території
Верхнього Придністер’я не досліджено жодного поховання КШК, оточеного
ровиком чи здійсненого в ніші, які часто фіксують на території Південно-
Східної Польщі.
Простежено, що в центральній частині кургану розміщена вкопана у
стародавній ґрунт і материк поховальна яма прямокутної, рідше видовжено-
овальної, форми. Орієнтація могил за сторонами світу нестала. У частині
поховань зафіксовано залишки дерев’яних конструкцій. Трапляються
випадки, коли під насипами зафіксовано більше одного захоронення. У 13-ти
могилах збереглися кістки, на основі яких стверджено, що населення КШК
Верхнього Придністер’я ховало покійників переважно у скорченому стані на
правому чи лівому боці, з орієнтацією голови, як правило, на захід чи
південний захід. Досить часто в похованнях фіксують шматки вохри.
Захоронення із цією мінеральною фарбою в основній масі розміщені на
території Дрогобицької та Моршинської височин. Кремаційні поховання,
здійсненні під курганами, рідкісні. Ґрунтові ж становлять незначну кількість
фунеральних пам’яток і представлені всього п’ятьма похованнями (Березець
(поховання 1, 2), Бовшів, Дем’янів, Сіде).
У третьому розділі піддано характеристику матеріальної культури
спільнот КШК досліджуваного регіону, яка найповніше представлена
глиняним посудом. Доведено, що практично впродовж розвитку всієї КШК
керамічне виробництво верхньодністерських поселенців характеризується
стійкістю технології виготовлення посуду. Основною домішкою у
керамічному тісті виступає шамот різної величини. Поверхня старанно
загладжена, часто «розчесана віхтем». Серед посудин за формою домінують


8







амфори та кубки, представлені декількома типами й відмінами. Значно рідше
трапляються миски, черпаки і мініатюрні посудини. Поверхня посудин
декорована заглибленим геометричним орнаментом, рідше – пластичним. На
пізньому етапі КШК керамічне виробництво зазнає відчутних змін, що
виявляється у поширені близького до середньодніпровської культури посуду,
представленого переважно кубками.
Акцентовано увагу на тому, що найчисельніша група знарядь
виготовлена із кременю. Для продукування предметів використовували
місцевий туронського походження. Крем’яні вироби представлені сокирами,
ножами, наконечниками стріл, скребками, різцями та відходами від
виробництва. Домінують сокири, переважно прямокутної у перетині форми,
рідше – овальної чи лінзоподібної. Часто виявляють ножі, виготовлені на
пластинах чи їхніх частинах. У декількох похованнях зафіксовано від одного
до кількох наконечників стріл трикутної форми з увігнутою основою.
Вироби з каменю складаються із бойових свердлених і плоских сокир,
рідше – зернотерок, розтирачів, шліфувальних плиток. Основна частка
знахідок репрезентована просвердленими сокирами, які характеризуються
різноманітністю форм. Однак класичні типу А на території Верхнього
Придністр’я невідомі. Кістяні вироби представлені проколкою, долотом,
диском й 11-ма підвісками. Вироби з бурштину – диском і підвіскою.
Металеві речі виявлені всього у двох похованнях та являються прикрасами.
У четвертому розділі розглянуто походження КШК на території
Верхнього Придністер’я. Наголошено, що пам’ятки цієї культури в більшості
випадків локалізовані на території, попередньо заселеній культурою
лійчастого посуду, матеріал якої часто фіксують на пам’ятках КШК
українського Передкарпаття. Також на пізніх етапах КЛП на території
Південно-Східної Польщі та Західної України відбувається проникнення
нової ідеології, яка бере витоки на території поширення степних культур,


9







відображена в побудові перших курганних насипів. Час існування КШК
Верхнього Придністер’я припадає на 2900–2200 рр. до н. е.
З’ясовано, що на ранньому етапі розвитку населення КШК трималося
осторонь своїх сусідів – представників культури кулястих амфор. Натомість
у середньому етапі з’являються поховання зі змішаними комплексами на
периферійних пам’ятках КШК, де виявлено імпорти цієї культури у вигляді
глиняного посуду та крем’яних знарядь. Виявлено контакти зі степовим
населенням. Впливи КШК на матеріальну культуру ямної культури
зафіксовані в нетиповому супровідному інвентарі деяких поховань (наявність
амфор і кубків, а також крем’яних сокир та ножів КШК), які здійснювалися у
першій половині ІІІ тис. до н. е. Натомість зі середини ІІІ тис. розпочалося
проникнення ямного населення у західному напрямку, однин із шляхів яких
проходив через Верхнє Придністер’я, що відобразилося у побутуванні тут
декількох керамічних форм, притаманних для степового населення, зокрема
т. зв. «буджацьких банків». На пізньому етапі все частіше фіксуються
впливи, а ймовірно і безпосереднє проникнення представників
середньодніпровської культури в середовище верхньодністерських
поселенців КШК. Зафіксовано подібні впливи й у зворотному напрямку. Крім
того, наприкінці пізнього етапу населення КШК брало основну участь у
формуванні матеріальної та духовної культури спільнот, а можливо,
безпосередньо еволюціонувало в пам’ятки епішнурового горизонту, зокрема
в межановицьку культуру.
У висновку підбито узагальнювальні підсумки за результатами
проведеної роботи, які полягають у тому, що перші пам’ятки КШК на
території Верхнього Придністер’я з’явилися синхронно з іншими на території
Європи. Розвиток матеріальної та духовної культур протікав нерозривно та
синхронно порівняно із сусідніми пам’ятками до КШК, розташованими на
території Південно-Східної Польщі. Водночас тут простежені певні
регіональні відмінності, відображені в поховальному обряді, які полягають у


10







тому, що у Верхньому Придністер’ї широкого розповсюдження набрав
звичай посипати покійників вохрою, натомість відсутні поховання, оточені
ровиком чи здійснені в нішах. Населення КШК відіграло важливу роль у
формуванні епішнурових культур.
Ключові слова: культура шнурової кераміки, поселення, курган,
ґрунтові поховання, дерев’яні конструкції, вохра, кераміка, амфора, кубок,
крем’яна сокира, крем’яний наконечник стріли, кам’яна сокира, шліфувальна
плитка.