Україна і НАТО в контексті суспільно-політичних трансформацій 90-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.

Магомедов А.О. «Україна і НАТО в контексті суспільно-
політичних трансформацій 90-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.». –
кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
зі спеціальності 07.00.01 ‒ «Історія України». ‒ ДВНЗ «Переяслав-
Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія
Сковороди». ‒ Переяслав, 2020.
У дисертаційному дослідженні Україна і НАТО в контексті
суспільно-політичних трансформацій 90-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.
розглядається становлення взаємовідносин України й НАТО на тлі
зовнішньополітичних впливів держав-сусідів та геополітичних викликів
початку нового тисячоліття. До основних проблемно-змістових блоків
дослідження належать суспільно-політичні трансформації в Україні
90- х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. та їх вплив на відносини Україна-НАТО;
формування відносин Україна-НАТО в умовах зовнішньополітичних
викликів 1991-2020 рр.; основні напрямки і форми співробітництва України
з Організацією Північноатлантичного договору; міжнародні військові
навчання країн-членів НАТО за участю підрозділів Збройних сил України;
залучення українських військових до проведення міжнародних
миротворчих операцій Альянсу та участь НАТО в реформуванні
українського безпекового сектору і перспективи членства України в
Альянсі.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку
використаних джерел і додатків, обумовлених поставленими
дослідницькими завданнями.
Важливим контентним складником є актуальність і наукова новизна,
практичне і теоретичне значення, мета, завдання, об’єкт і предмет


3



дослідження. Водночас окреслено хронологічні і територіальні межі,
методологію наукового пошуку.
Критичний аналіз сучасної історіографії з досліджуваної проблеми
указує як на її актуальність під кутом зору модерних суспільно-політичних
процесів, так і для прогнозування подальшого політичного розвитку країни.
Відзначимо, що інтерес до досліджуванної проблеметики серед українських
та закордонних науково-експертних кіл невпинно зростав у міру
поглиблення співпраці України з НАТО. Науковий дискурс навколо
окресленої теми охоплює українських, західноєвропейських,
американських та російських учених, котрі відслідковують внутрішньо і
зовнішньополітичні аспекти безпеки.
У дисертації всебічно розкрито джерельну базу дослідження, що дає
змогу комплексно відслідкувати і системазувати комплекс фактів, подій і
процесів, які розкривають сутність взаємовідносин Україна  НАТО
Автор охарактеризував основні принципи та методи дослідження,
зокрема, методи історизму, об’єктивності, аксіологічності, всебічності
(багатофакторності), альтернативності, соціального підходу та
використання широкого комплексу як загальнонаукових, так і спеціально-
наукових або конкретно-наукових методів.
Наукове дослідження базується на широкому комплексі джерел,
критичне опрацювання яких з урахуванням сучасного методологічного
підходу дало змогу забезпечити емпіричне підґрунтя для наукового
пошуку, формулювання відповідних висновків та узагальнень.
У роботі аналізуються внутрішньополітичні трансформації в Україні
й зовнішньополітичні виклики наприкінці ХХ – початку ХХІ століття, які
мали визначний вплив на становлення відносин України з НАТО, а також
головні напрямки її співробітництва з Альянсом.
Аналіз суспільно-політичних трансформацій в Україні засвідчив, що
на початковому етапі євроатлантичне співробітництво з Україною було


4



започатковане як реакція на потенційно нестабільний і конфліктний регіон
зі значною часткою ядерної зброї. Поступово Україна стала одним із
важливих партнерів Альянсу. Водночас серйозною перешкодою у процесі
налагодження конструктивного діалогу України й НАТО було складне
соціально-економічне, політичне та геополітичне становище України, в
якому вона опинилась після розпаду СРСР.
У роботі проаналізовано зовнішньополітичні виклики безпеці
України в досліджуваний період. Зявовано, що однією з перших країн, яка
заявила про свої територіальні претензії щодо України була Російська
Федерація, яка не мала наміру втрачати контроль над країнами
пострадянського простору. Відразу після проголошення Україною
незалежності (1991 р.) в риториці російських політичних кіл ставився під
сумнів суверенітет України щодо Криму й Одеської області. Згодом ця
позиція РФ доповнилася дипломатичною агресією щодо України, яка до
того ж підсилювалася військовими (Чорноморський флот), гуманітарними
(нав’язування Україні подвійного громадянства та експертів з написання
підручників з історії України, спекуляції довкола «утисків»
російськомовних), економічними (торгівельні війни) та енергетичними
(газові війни) аспектами, які слугували потужним підривним механізмом
всередині української держави. Наприкінці 1990-х – початку 2000-х рр., у
зв’язку з закріпленням євроатлантичного курсу України, російський
політичний тиск був підсилений територіальними претензіями (о. Тузла),
створенням в Україні лояльних до Росії політичних партій, диверсійно-
розвідувальних груп, посиленням домінування у фінансовій, економічній,
енергетичній, інформаційній, культурній, релігійній та мовній сферах, яка
доповнювалася галопуючою русифікацією України. У подальшому усі ці
чинники стали суттєвою перешкодою на шляху руху України до НАТО та
полегшили реалізацію російських агресивних намірів у 2014 р. Окрім РФ,
на початку 1990-х рр. і фактично до 2004 р. існувала висока імовірність


5



ескалації румунсько-українських відносин, спричинена територіальними
претензіями Румунії. Навіть після того як Румунія у 2004 р. вступила до
НАТО, відносини між сторонами залишалися прохолодними через
румунізацію українських прикордонних областей, зокрема Чернівецької.
Доповнювалась палітра зовнішньополітичних викликів у досліджуваний
період й періодичним ускладненням відносин з Угорщиною через її наміри
встановити контроль над українським Закарпаттям, а також Польщею,
шовіністичні кола якої час від часу провокували дипломатичні конфлікти,
пов’язані з історичною пам’яттю.
З’ясовано, що становлення взаємовідносин України й НАТО
протікало в умовах як прихованих, так і відкритих зовнішньополітичних
викликів, які прямо чи опосередковано впливали на євроатлантичні
прагнення України.
Окрему увагу акцентовано на тому, що співробітництво України й
НАТО здійснюється у багатьох напрямах. Серед них особливе місце
відводиться співпраці у військовій сфері, яка зосереджена здебільшого на
питаннях консультування реформ у оборонній сфері України, організації та
проведенні міжнародних військових навчань і міжнародних операцій з
підтримання миру під егідою НАТО. Інші напрями співробітництва
охоплюють цивільну сферу, яка представлена широким спектром
взаємовідносин, зокрема, в гуманітарному, освітньому, науково-
технічному та економічному напрямах.
У роботі розкривається участь українських військових у міжнародних
багатонаціональних навчаннях та міжнародних миротворчих операціях під
егідою НАТО. Участь Альянсу у реформуванні оборонної сфери України.
Визначено, що Україна є постійним учасником міжнародних
багатонаціональних навчань, в яких вона бере участь з 1994 р. Українські
військові проходять навчання як на території України, так і поза її межами.
На геополітичному рівні Росія розглядає ці навчання, як посягання на її


6



сферу впливу. Водночас під кутом зору українських інтересів українсько-
натовські та українсько-американські навчання є важливим запобіжником
повномасштабної російської агресії щодо України.
З’ясовано, що упродовж 90-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ століття
українські військові взяли участь у чотирьох найбільших військових
операціях з підтримання та примусу до миру, які проходили під егідою
НАТО, або ж за її активної участі – у Боснії та Герцеговині, Косово,
Афганістані та Іраку. Ці миротворчі операції, за участі українських
військових, передбачали виконання військово-цивільних обов’язків в зоні
конфлікту, а не бойових задач.
Встановлено, що початок російсько-української гібридної війни у
2014 р. наклав свій відбиток на участь України у міжнародних військових
навчаннях. У зв’язку зі складною воєнно-політичною ситуацію навколо
держави частину навчань було скасовано, проте з часом вони були
відновлені, особливо з країнами-членами НАТО. Водночас для підрозділів
Збройних Сил України ці навчання набули суто прагматичного змісту, а їх
головною спрямованістю стало підвищення бойових спроможностей
українських підрозділів та рівня їх оперативної сумісності зі збройними
силами держав-членів НАТО. До того ж більшість сучасних українсько-
натовських навчань виконують функцію зі стримування подальшої
російської агресії в регіоні.
У дослідження акцентовано на тому, що упродовж більш ніж
двадцяти років НАТО надає Україні як консультативну, так і практичну
підтримку з метою якісного реформування українського безпекового
сектору. Головна увага Альянсом була приділена насамперед виробленню
рекомендацій та надання практичної підтримки щодо оптимізації й
модернізації ЗСУ та оборонних потужностей України, а також щодо
встановлення демократичного контролю над військовою сферою. Однак,
через складну суспільно-політичну ситуацію, яка складалась в Україні в


7



досліджуваний період та відсутність політичної волі у керівництва України,
не вдалося здійснити якісні перетворення в цій галузі. Лише після
російської агресії в 2014 р. Україна розпочала конструктивний процес
реформування свого безпекового сектора, наслідком якого стали якісні
зміни в озброєнні і забезпеченні військових підрозділів.
Особливий акцент у дисертації зроблено на тому, що російська
агресія, проти України в 2014 р. показала реальний стан українського
оборонного сектора, який виявився абсолютно занедбаним і практично
знищеним. Але навіть в умовах тотальної розрухи українське суспільство й
політичне керівництво держави змогло зупинити наступ російської агресії
та розпочати системні кроки по впровадженню оборонної реформи згідно
принципів і стандартів НАТО, логічним завершенням якого має стати
набуття Україною членства в Альянсі.
У дослідженні в логічній послідовності проаналізовано увесь спектр
започаткування та розвитку співробітництва України з НАТО. Особливу
увагу приділено аналізу внутрішньо та зовнішньополітичних викликів
безпеці України упродовж досліджуваного періоду, які на певному
історичному етапі її розвитку були недооцінені або навіть проігноровані
українським політичним керівництвом. Переосмислено роль та значення
міжнародних багатонаціональних військових навчань під егідою НАТО, які
є потужним стримуючим фактором, особливо в умовах російсько-
українського конфлікту. З урахуванням критичного підходу
охарактеризовано внесок українських військових у проведення
міжнародних миротворчих операцій, які часто ставали предметом
надмірних політичних спекуляцій та перебільшень з боку різних
політичних сил і груп, у тому числі проросійських. Виявлено внесок
Альянсу у реалізацію оборонної реформи в України та прорахунки, яких
припустилась українська влада у процесі будівництва воєнної організації
держави.


8



У роботі виокремлено потенційні загрози євроатлантичній інтеграції
України з боку Російської Федерації, зокрема, використання медіаресурсів
проросійського контенту, культивування релігійної нетерпимості серед
вірян Української православної церкви (Московський патріархат),
присутність в українському політикумі російських політичних сил,
дестабілізуюча економічна експансія російських фінансово-промислових
груп в реальному секторі економіки України та ін..
Спостерігається небажання окремих країн НАТО (Німеччина,
Угорщина, Чехія) псувати відносини з Росією у зв’язку з потенційними
небезпеками їх економічному благополуччю через можливу втрату доступу
на російські ринки сировини, робочої сили та збуту товарів.
Залишається відкритим питання чітких перспектив вступу України до
Організації Північноатлантичного договору на тлі постійного
удосконалення військово-політичної організації країн-членів Альянсу та
тотального відставання в цьому плані Української держави. Залишається
розбалансованою стара пострадянська система соціальних стандартів та
економічного розвитку, а нова, яка б відповідає стандартам
євроатлантичного співробітництва ще не створена.
Усі ці виклики ХХІ ст. підтверджують важливість зміцнення
національної безпеки і оборони України та її повноцінної інтеграції в
НАТО.
Ключові слова: Україна, НАТО, суспільно-політичні трансформації,
зовнішньополітичні загрози, територіальні претензії, співробітництво,
міжнародні військові навчання, миротворчі операції, оборонна реформа,
План дій щодо членства в НАТО.