Архітектурно-планувальні риси фортець Півдня України кінця XVII - початку XIX століть

АНОТАЦІЯ
Фролова Ю.В. Архітектурно-планувальні риси фортець1 Півдня України
кінця XVII–початку XIX століть. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури
(доктора філософії) за спеціальністю 18.00.01 – «Теорія архітектури,
реставрація пам’яток архітектури». – Національний університет «Львівська
політехніка» Міністерства освіти і науки України, Львів, 2021.
Тему дослідження присвячено особливостям архітектури фортець півдня
України, чинникам фортифікаційного будівництва, архітектурним періодом
розбудови, ступеню збереженості та програмам збереження. Об’єктом
дослідження обрано фортеці, предмет дослідження – архітектурно-
планувальні та об’ємно-просторові вирішення. Часові межі визначені кінцем
ХVІІ – початком ХІХ століття. Територія дослідження – Одеська,
Миколаївська і Херсонська області.
У роботі узагальнено вітчизняний і закордонний досвід вивчення
фортифікаційного будівництва півдня України, розроблена методика
проведення архітектурного дослідження, висвітлені етапи та чинники впливу
на архітектурно-просторовий розвиток фортець, визначено розташування й
архітектурно-планувальні риси, проведено оцінку збереженості, надано
методичні підходи і програми збереження.
Фортифікації тривалий час відігравали особливе значення в становленні
державності та культурного простору певної території, її семантичного
наповнення і містобудівного розвитку. Архітектура фортеці відображає
соціально-політичні зміни, які є індивідуальними для окремих періодів
адміністративного підпорядкування. Архітектура фортець північного
узбережжя Чорного моря формувались поступово, успадковуючи тенденції
та риси, притаманні різним архітектурним періодам та стилям.
У першому розділі «Узагальнення досвіду дослідження
фортифікаційних об’єктів Півдня України ХVІІ–ХІХ ст.», авторка

1 Під терміном «фортеці» у дисертаційній роботі маємо на увазі фортифікаційні об’єкти,
які включають: цитаделі, замки, польові та міські укріплення, тенальні оборонні фронти.


3





оглянула ступінь вивченості об’єкту і предмету дослідження, проаналізувала
опубліковані матеріали, досвід та методологічні засади вивчення оборонних
споруд обраної території, сформувала часові межі дослідження. У підрозділі
«Фортифікаційні системи і комплекси як об’єкт дослідження українських
вчених» було виведено основні напрямки наукових досліджень фортець
півдня України. Висунуто чотири основних часово-державних етапи
висвітлення теми. У підрозділі «Джерельна база дослідження» наведено
іконографічні і наративні джерела, внаслідок аналізу яких було обрано 13[2]
фортець – об’єктів комплексного архітектурного дослідження. Було обрано
об’єкти для проведення натурних обстежень та вимірювань, графічної
архітектурної реставрації. У підрозділі «Огляд нормативно-правової бази
збереження фортець» проведено аналіз змісту дійсних нормативних
документів та прийнятих історико-архітектурних опорних планів, в яких
виявлена розбіжність у класифікації наявних об’єктів фортифікаційного
будівництва і відсутність пропозицій щодо поступової реставрації,
реорганізації навколишніх історичних ландшафтів.
Другий розділ «Методика проведення дослідження фортифікаційних
споруд» оглянуто загальнонаукові та спеціально-архітектурні методи
дослідження. У підрозділі «Етапи проведення дослідження» сформовано
етапність вивчення теми, згідно завдань дисертації. Перший передбачає
огляд опублікованих та архівних джерел для створення вибірки об’єктів
дослідження, формуванню методології та програми дослідження, проведення
натурних обстежень і вимірювань, по яких складається опис стану
збереженості наявних об’єктів фортифікації. У другому етапі було
використано комплекс спеціально-архітектурних методів, результат яких
надає необхідний обсяг інформації про розпланування, архітектурно-
стилістичному характері об’єктів дослідження, просторовому вирішенню.
Третій етап – узагальнення. Авторка підсумовує і систематизує отримані
результати, виводить архітектурну етапність, виокремлює характерні риси
об’єктів дослідження, створює типологію просторових вирішень. Також цей


4





етап передбачає апробації пропозиції збереження та відновлення
архітектурного образу об’єктів та предмету дослідження. У підрозділі
«Експериментально-теоретичні методи дослідження фортифікацій»
описуються використані загальнонаукові методи: історичний метод,
першоджерел, метод аналізу, логічний метод. Їх було використано для
формування проблеми, об’єкту та предмету дослідження, географічних та
часових меж, формуванню джерельної бази дослідження, завдань та методів
дослідження. У підрозділі «Емпіричні методи дослідження фортифікацій»
обґрунтовується використання натурного методу дослідження,
вимірювання. Результатом яких став опис стану збереженості об’єктів
дослідження, критерії та методи збереження, порівняння джерельної бази
дослідження та результатів вимірювання. У підрозділі «Спеціально-
архітектурні методи» представлено застосування комплексних
архітектурних методів, таких як: архітектурно-планувальний і стилістичний
аналіз, метод графічної реставрації. За результатом використання методів
було створено серію графічних реконструкцій вигляду втрачених об’єктів
дослідження, виведено типологію планів та художніх рис окремих елементів.
У третьому розділі «Розташування та розбудова фортець Півдня
України» викладено результати історіографічного аналізу, порівняння
описових та картографічних джерел, виведено чинники впливу на заснування
та розвиток фортець, типи розташування та архітектурні етапи розбудови. У
підрозділі «Чинники впливу на розташування та розбудову фортець»
виснувано перелік основних чинників, які впливали на розміщення, розвиток
та функціонування фортець: 1) до макрорівня (найвищий, державний)
віднесено фронтирний чинник і природно-кліматичний; 2) до групи
мезорівень (середній, регіональний) належать управлінський, стратегічний,
функціональний і ландшафтний чинники; 3) мікрорівень (низовий,
локальний) містить соціокультурний, релігійний та етнічний чинники.
Сформована ієрархія фортець, яка утворилась завдяки поєднанню різних
факторів впливу. Ієрархія відповідає двом різним підходам


5





адміністративного управління територією: 1) сталого утримання (наявна
розгалужена мережа зв’язків між фортецями); 2) інтенсивне присвоєння
(постійна зміна призначення побудованих фортець, відмежування та
впровадження новітніх технічних винаходів). За місцем розташування та
взаємодії, фортеці поділено на чотири типи просторових зв’язків: 1) брамний
тип; 2) дзеркальний тип; 3) ланцюговий тип; 4) комбінований тип. Наведено
детальну характеристику типів просторового зв’язку. «Архітектурні етапи
фортифікаційного будівництва Півдня України» виведено загальну
архітектурну періодизацію укріплення території. Сформовано шість
загальних архітектурних періодів, з яких перші чотири не належать до часу
дослідження, але несуть вагомий внесок у архітектурне і стильове вирішення
фортець. Значне місце приділено опису V і VI архітектурних періодів, які за
часовими межами входять у завдання дослідження. V архітектурний період –
Імперський період – з кінця. ХVІІ ст. до середини ХІХ ст., якому властивий
стрімкий перехід від протобастіонної фортифікації до тенальних ліній
укріплення, впровадження засобів французької школи фортифікації, поділено
на дві хвилі розбудови: османську та російську. Османська хвиля між 1700 та
1770 рр., і визначає використання бастіонних ліній укріплення території
(Очаків, Кілія, Аккерман); від 1770 до 1810 рр. – поступове впровадження
французької тенальної школи фортифікації (Ізмаїл, Кілія, Аккерман, Кінбурн,
Очаків). Російській хвилі розбудови характерне закладання нових фортець за
канонами ренесансних італійських ідеальних міст (Херсон, Миколаїв,
Хаджибей), використання типових тенальних фортів з лініями укріплень
французької фортифікаційної школи (Аджидер, Українська та Дніпровська
укріплені лінії); перебудова та укріплення чинних бастіонних фортець
(Кінбурн, Ізмаїл, Кілія). Останній VІ архітектурний період від 1820-х рр. до
кін. ХІХ ст., пов’язаний з поступовим виведенням з експлуатації наявних
фортець, систематичної руйнації.
Четвертий розділ «Виявлення архітектурно-планувальних рис
фортець півдня України та аналіз стану збереженості» міститьрезультати


6





аналітично-структурного аналізу іконографічних матеріалів, натурних
обстежень та порівняння. У підрозділі «Планувально-просторові риси
архітектури фортець» авторка виводить типологічні схеми планувань
фортець: ядрову фортифікаційну систему (цитадельно-секторальна, замково-
полігональна) та зореподібну фортифікаційну систему (тенально-просторову
та лінійну). Типологія архітектурно-планувальних і просторових схем
створена з урахуванням архітектурно-стилістичних течій історичної епохи.
Підрозділ «Вплив художньо-стильових течій на архітектуру фортець»
присвячено опису характерних елементів виявлених стилістичних напрямків
архітектури фортець, наведено іконографічні джерела, які доповнюють та
окреслюють художні риси споруд. У підрозділі «Архітектурно-графічна
реконструкція фортець Півдня України» висвітлено алгоритм створення
графічної реконструкції втрачених фортець за результатами комплексного
архітектурного дослідження планувальних, просторових і стилістичних рис.
Підрозділі «Оцінка збереженості фортець та прилеглих історичних
ландшафтів» надано опис збереженості наявних елементів фортифікаційних
систем з погляду містобудівної та архітектурної цілісності, методів
використання. Сформовано критерії оцінювання, за яких авторка висновує
п’ять категорій збереженості: руїни (Єні-Дунья, Казікермен); фрагментарна
збереженість (Кінбурн, Очаків, Хаджибей, Кілія, Татар-Бунар); середній
ступінь збереженості (Ізмаїл, Херсон, Перекоп); не повне цілісне збереження
(Аккерман). Ступінь збереженості впливає на методи у архітектурно-
реставраційній роботі та можливі ризики реалізації. Авторка пропонує
використати сукупні реставраційні та цифрові методи відновлення
візуального вигляду та регенерації терену фортець.
П’ятий розділ «Методичні підходи використання фортифікаційних
об’єктів у сучасному соціокультурному просторі міста» У підрозділі
«Сучасні підходи до збереження і використання фортифікаційних споруд ув
українській та закордонній практиці» авторка звертається до досвіду
регенерації та реставрації фортифікаційних систем у Нідерландах та


7





зауважує практичну доцільність використовувати методи просторового
відновлення та візуального відображення фортець в Україні. Актуальним є
питання присвоєнню фортифікаційним комплексам або окремим елементам
фортифікації винятковий охоронний статус, завдяки якому стане можливим
збереження архітектурно-планувального характеру території фортець. У
підрозділі «Мережевий музей фортифікації» авторка пропонує створити
мережу туристичних маршрутів між фортифікаційними комплексами
центральних та південних областей України (з розширенням до
міжнародного рівня: Румунія, Молдова, Болгарія), які можливо об’єднати
історично та стилістично. Наведено схему доцільності та географічні межі
пропозиції. Підрозділ «Пропозиції програмного відновлення території
фортифікаційних систем Півдня України» присвячено обґрунтуванню
комплексного відновлення фортець, які можуть бути впроваджені громадами
південних областей України. Частиною цих програм є архітектурні проєкти
ландшафтної регенерації та архітектурно-художній адаптації фортець. Такі
проєкти створять нові сучасні громадські простори, де фортифікаційна
споруда стане художнім доповненням та історичним акцентом.
Запропоновано поступову програму відновлення території фортець Ізмаїл,
Херсон, Кінбурн, Перекоп, Аджидер, а саме, такі заходи: відновлення
геометрії земляних бастіонних укріплень, консервація залишків та відкриття
історичного планування, архітектурна проєкт-пропозиція відновлення
об’єму, створення музею (скансену) та архітектурних моделей втрачених
фортець для розміщення інформаційних стендів і тактильних макетів, точок
доступу до віртуального історичного середовища.
Ключові слова: фортеці, фортифікаційні комплекси, укріплені міста,
Південь України, архітектура, планування, збереження, графічна
реконструкція.