Намисто Середнього Подніпров’я Х–ХІІІ ст.

Журухіна О.Ю. Намисто Середнього Подніпров’я Х–ХІІІ ст. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 – археологія. – Інститут
археології НАН України, Київ, 2021.



Дисертацію присвячено комплексному аналізу поширеної у
середньовічній культурі категорії прикрас – намисту. У роботі вперше
зібрано та проаналізовано намисто з території Середнього Подніпров’я, що
хронологічно охоплює період з Х до 40-х років ХІІІ ст., тобто часи
зародження, становлення та розвитку Давньої Русі до монгольської навали.
До наукового обігу введено нові знахідки з археологічних розкопок;
доповнено та узагальнено джерельну базу; проаналізовано історію
дослідження намиста; намисто систематизовано на основі комплексної
класифікації, яка включає поєднання морфологічних та хіміко-технологічних
особливостей; визначено основні періоди побутування типів намистин;
систематизовано, проаналізовано та картографовано виробничі комплекси
(скловарні та склоробні майстерні з виробництва намистин та комплекси з
обробки бурштину); залучено хімічні аналізи скла (сировини, фрагментів
продукції з ремісничих комплексів, залишків виробництва), ґрунтуючись на
чому виділено імпортну та власну (давньоруську) продукцію; за
морфологічними ознаками встановлено технологію виробництва скляних
виробів; поєднання технології виготовлення та встановленого хімічного
складу скла дозволило визначити центри виробництва та шляхи потрапляння
привізної продукції.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання її
результатів для подальшого вивчення власне намиста давньоруського часу,
для типологічної та хронологічної кореляції наборів намистин Середнього
Подніпров’я, виявленні продукції київської склоробної справи за межами


3
регіону, збільшенні обсягу наукових знань про територію Середнього
Подніпров’я. Висновки та матеріали роботи можна використовувати в
музейній роботі (складанні тематико-експозиційних планів, наукових
паспортів), під час написання узагальнюючих праць з історії культури
Давньої Русі, посібників, енциклопедій, каталогів, довідників, історичних
довідок тощо.
Джерельну базу дослідження складають опубліковані та неопубліковані
матеріали, що зберігаються у Науковому архіві та фондах Інституту
археології НАН України, в Археологічному музеї Інституту археології НАН
України, Київській Подільській постійнодіючій експедиції, фондах
Національного музею історії України, Національного заповідника «Софія
Київська», в Музеї історії міста Києва, Київському обласному
археологічному музеї (Ржищівське відділення), у фондах Вишгородського
історико-культурного заповідника, Чернігівського обласного історичного
музею імені Василя Тарновського, Коростенського краєзнавчого музею.
Перші дослідження намиста (період кінця ХІХ – початок ХХ ст.) були
пов’язані із фіксацією багатого інвентарю в курганах або воно привертало
увагу як випадкова знахідка. Більшість з них ставала частиною приватних
колекцій та музейних зібрань. З другої половини ХХ століття завдяки
інтенсивним експедиційним дослідженням кількість знахідок намистин
збільшується, фіксується їх розмаїття, зроблені важливі спостереження
стосовно морфології, технології виробництва, а залучення інших наук – хімії
та математики – дозволяє покращити методи дослідження й створити каталог
аналізів хімічного складу скла (праці М. Безбородова, 1959 р., Ю. Щапової,
1972 р., та ін.). Масштабні розкопки Києва вперше виявили ремісничі
комплекси з виробництва скляних предметів, передусім посуду, елементів
архітектурного оздоблення та прикрас, що спонукало до продовження та
розвитку роботи в цьому напрямку й знайшло своє відображення у наукових
звітах та статтях: В. Богусевич (1954, 1957), К. Гупало, Г. Івакін (1980),
Г. Івакін, Л. Степаненко (1985), В. Зоценко, О. Брайчевська (1987, 1993).


4
Візуальний, порівняльно-типологічний, хронологічний, статистичний
методи дослідження у роботі дозволили визначити, простежити та
охарактеризувати основні закономірності зміни набору намиста на території
Середнього Подніпров’я у Х–ХІІІ ст.
Першочерговим завданням було введення до наукового обігу та
інтерпретація нових археологічних знахідок, більшу частину яких складають
вироби з останніх досліджень склоробних комплексів Києва (територія
Подолу). Опрацьовані знахідки систематизовано та класифіковано за
зовнішніми морфологічними та технологічними ознаками, зроблено хімічний
аналіз зразків, завдяки чому виявлено імпортну та місцеву продукцію,
простежено шляхи надходження імпортного намиста, що свідчить про
розвиток торгівлі та економічні зв’язки.
Вирішення питання хронології є одним з головних у вивченні
археологічних та історичних аспектів походження та розповсюдження
намиста, а завдяки статистичній обробці знахідок були виділені групи
намистин, які репрезентують певні набори:
намисто Х ст. потрапляло на територію Середнього Подніпров’я,
скоріше за все, вже у якості скомпонованого намиста, або певної серії кількох
типів намистин, з них більшість екземплярів складали намистини
близькосхідного виробництва, до яких могли додавати намистини
візантійського виробництва;
набір намиста кінця Х – початку ХІ ст. містить у своєму складі імпортні
(передусім близькосхідного виробництва, єгипетські та сирійські) скляні та
кам’яні намистини. Наприкінці Х століття у наборі збільшується кількість
намистин візантійського виробництва та намистин з каменю;
ХІ – початок ХІІ ст. – період поступового зникнення окремих типів
намистин, збільшення кількості існуючих та появи нових типів. У першій
чверті ХІ століття намистини близькосхідного виробництва (як і монетне
срібло) припиняють надходити на територію Давньої Русі. Зростає вплив
Візантії, стабілізація внутрішньої ситуації в якій сприяла розвиткові


5
ремісничої діяльності й торгівлі. Функціонує шлях із Варяг у Греки, яким і
потрапляли намистини візантійського виробництва. Поступово фіксується
зменшення кількості та асортименту намистин у поховальних комплексах
Середнього Подніпров’я, у наступних століттях ця тенденція набирає
обертів, що помітно на тлі численної колекції намистин давньоруських міст.
Таку динаміку можна пояснити зміною культурних традицій (від язичництва
до християнства), що призвело до зміни поховальних обряду;
намисто ХІІ – першої половини ХІІІ ст. – численна та типологічно
різноманітна хронологічна група. Вже з ХІ століття в окремих давньоруських
містах з’являються склоробні комплекси, які працюють як на привізній, так і
на місцевій сировині. Перші такі майстерні були пов’язані з появою
культових споруд та розвитком, переважно, монументальної архітектури й
організовані на місцях будівництва храмів (території Старокиївської гори та
Києво-Печерської лаври). У ХІІ столітті на території Київського Подолу
виникають виробничі комплекси, для яких характерна вузька спеціалізація
(присутній лише один або кілька видів продукції, у переважній більшості це
прикраси, зокрема, намистини). Завдяки технологічним схемам – серійному
накручуванню – з’явилася тенденція до масового виготовлення прикрас та
їхнього надходження на ринок великими партіями. Розширюється кольорова
гамма намиста за рахунок додавання барвників, які не потрібно було
імпортувати з інших територій.
Продукція київських майстерень відповідає поширеному на
давньоруських пам’ятках асортименту скляних виробів. На цьому тлі
виділяються імпортовані, частину яких складає скляне намисто, зроблене
індивідуальною навивкою скляної маси навколо стрижня (Візантія), серійно
– з трубочок та паличок, з додатковою обробкою інструментами (район
східного Середземномор'я), намисто з коштовного каміння (країни Близького
та Середнього Сходу, Південно-Східної Азії) та фаянсове намисто (Єгипет).
Важливим є визначення особливостей хімічного складу скла київських
майстерень та порівняння його із середньовічним склом з територій,


6
пов’язаних із давніми скловарними та склоробними традиціями. Зроблені
хімічні аналізи свідчать, що переважають три класи середньовічного скла:
натрієво-кальцієве, свинцеве та калієво-свинцеве. Натрієво-кальцієво-
кремнеземне та свинцеве скло виготовляли як в майстернях Візантії, так і
грецькі майстри безпосередньо на Русі, на місцях, поруч із будівництвом
храмів, де організовували склоробні майстерні. Калієво-свинцеве скло могло
виникнути в наслідок запозичення візантійського рецепту, що складався з
трьох компонентів: піску, золи й вапна, але у давньоруському варіанті зола
рослин посушливої зони була замінена на золу рослин континентальної зони
– поташ (доступне для місцевих склоробів джерело лужної сировини).
Порівнянням отриманих хронологічних груп намистин з існуючими
хронологічними шкалами побутування намистин на інших територіях
(зокрема, Волзької Булгарії, Північно-Західної Русі, Північної Європи)
зафіксовано, що набір намиста на території Середнього Подніпров’я
демонструє наявність типів, характерних для комплексів X–XIIІ століть
Давньої Русі й у переважній більшості співпадає із загальноприйнятою
хронологією. З прийняттям християнства, зі зміцненням зв’язків із Візантією
(цей процес стає помітним з ХІ століття) спостерігається урізноманітнення у
складі набору намиста Середнього Подніпров’я завдяки імпорту нових типів
намистин, виникненням та розвитком місцевого склоробного виробництва.
Ключові слова: Давня Русь, Середнє Подніпров’я, намисто, скло,
коштовне каміння, скловаріння, склоробне виробництво, майстерні,
хронологія.