Нагрудні та нашийні прикраси Північної Буковини: історія, типологія, етнічні особливості

Фединчук О. Б. Нагрудні та нашийні прикраси Північної Буковини:
історія, типологія, етнічні особливості. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 – декоративне і прикладне
мистецтво – ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя
Стефаника», Івано-Франківськ, 2019.
У дисертації здійснено комплексне наукове висвітлення проблеми
ґенези, формування типології та художніх особливостей нагрудних і
нашийних народних прикрас українців Північної Буковини, досліджено
прикраси як мистецьке явище, особливості їх побутування на Буковині.
Визначено сучасний стан наукового опрацювання теми, уточнено
поняттєво-термінологічний апарат шляхом укладання глосарію народної
спеціальної лексики для позначення прикрас; досліджено основні тенденції
розвитку оздоб в історичному контексті; здійснено систематизацію
нагрудних і шийних прикрас Північної Буковини через розробку та опис
типології. На основі аналізу художніх особливостей нагрудних та нашийних
оздоб виявлено основні закономірності, засоби та прийоми, що визначають їх
національну етнокультурну особливість.
Вивчено історіографію в хронологічній послідовності, яка становить
важливу складову джерельної бази та поділено на дві групи –українські та
зарубіжні, а також за напрямками зацікавлення науковців – праці дослідників
різних галузей гуманітарних наук у контексті народного мистецтва всієї
України; в контексті народного вбрання; дослідження, які присвячені
прикрасам (металевим, з бісеру, скла). Розглянуто принципи та методи,
завдяки яким було досягнуто поставлених цілей; обґрунтовано доречність
використаних у роботі термінів і визначень щодо нашийних й нагрудних
прикрас Північної Буковини.
У роботі окреслено основні методи роботи над дисертацією – 3

дослідницький, експериментальний, підсумковий, оповіщення, що сприяло
чіткості та послідовності викладу матеріалів дослідження й обрано дві групи
методів: універсальні та процедурні. В другому розділі використано
історичний метод, який дозволив зосередити увагу на дослідженні витоків й
особливостей побутування прикрас на Буковині. До третього розділу
підібрано індуктивний, дедуктивний, гіпотетично-індуктивний та
гіпотетично-дедуктивний методи. Третій розділ досліджено завдяки групі
методів – індуктивному та компаративному, а для формулювання висновків
використано монографічний метод.
Розглянуто поняттєвий апарат і впорядковано термінологію нашийних і
нагрудних прикрас (уточнено зміст ключових понять: «амулети», «бісерні
прикраси», «гривни», «застібки», «краватки», «нагрудники», «намиста»,
«хрести», «шалики»).
Дослідження основних тенденцій розвитку прикрас в історичному
контексті від первісності до становлення Старокиївської держави та
перехідної доби (IX ст. до н.е. – XIV ст.) на Буковині виявило поширення
п’ять типологічних груп (амулети, гривни, застібки, намиста, хрести) і
з’ясовано, що гривни й підвіски-лунниці припинили свій розвиток.
З’ясовано, що гривни – типологічна підгрупа, яка складається з типів
виті й плетені. Ця нашийна оздоба засвідчувала статус особи в
Старокиївській державі. Найпоширеніша нашийна і нагрудна прикраса –
намисто, яке поділялося на ряд типів (дисковидне, кругле, овальне,
циліндричне, бочковидне, біконічне, грушоподібне). Підгрупа хрестів має
ряд типів, а саме розетковидні й прямі, які частіше були не місцевого
виготовлення, а от розетковидні буковинські майстри почали
використовувати у своїх практиках.
Установлено, що нагрудні та нашийні народні прикраси доби
Молдавського князівства (кін. XIV – XVIII ст.) і Габсбурзької монархії
(кін. XVIII – поч. XX ст.) – розгалужуються на сім типологічних підгруп
(амулети, бісерні прикраси, застібки, нагрудники, намиста, хрести, краватки), 4

з яких продовжили еволюцію амулети, намиста, хрести.
Детальний аналіз мистецтвознавчих джерел установив, що в цей період
формується нова типологічна підгрупа – бісерні прикраси, яка має вісім типів
(ґердан розетковий, ґердан стрічковий з підвісками, ґердан стрічковий,
котильон, плетінка об’ємна, силянка-комір дводільна, силянка-комір
зубчаста, силянка-комір однодільна). Застібка «фібула» змінює своє
функціональне призначення і стає частиною жіночого гарнітура. Виникають
нові типи застібок – «чепраги» (квадратні, круглі, ромбовидні, прямокутні).
Окрім того виявлено, що утворюється нові типологічні підгрупи –
нагрудники, які в народі називали «маніжки» (прямокутні з коміром,
прямокутні зі стійкою) та краватки (у формі метелика, банта, шалика).
Виявлено, що прикраси буковинського народного вбрання XX ст.
(період румунської окупації Північної Буковини, «совєтизації» та
підрадянської України, незалежної України) відзначалися поширенням
чотирьох типологічних підгруп – бісерні прикраси, застібки, краватки.
Нашийні та нагрудні прикраси цього періоду втратили ряд типів, а саме: у
бісерних прикрасах зникли плетінка об’ємна, силянка-комір дводільна,
силянка-комір зубчаста; в типологічній підгрупі намисто – зґарда на
металевій основі, салба (у формі півкола, прямокутника, трикутника).
Встановлено, що поширеним стає тип кольє.
Класифіковано типологію нашийних і нагрудних народних прикрас
Північної Буковини, які використовувалися в народному вбранні українців:
це були вісім типологічних підгруп – амулети, бісерні прикраси, гривни,
застібки, краватки, нагрудники, намиста, хрести та 36 типів.
Уперше здійснено поділ на типи: амулети, краватки, нагрудники,
намисто. Виявлено, що амулети мають чотири типи – антропоморфні, круглі,
овальні, прямокутні; краватки – три типи, у формі метелика, банта, шалика;
намисто десять типів – дисковидне, кругле, овальне, циліндричне,
бочковидне, біконічне, грушоподібне, салба, зґарда, кольє; нагрудники
сформувалися двох типів – прямокутні зі стійкою, прямокутні з коміром, 5

розширено тип застібок, до вже досліджених квадратних, круглих,
ромбовидних доданий тип – прямокутні.
Досліджено, що бісерні прикраси із запропонованих О. Федорчук
17 типів на Буковині трапляються вісім типів. Розглянуто, що бісерні
прикраси були розповсюдженими оздобами, а саме ґердан розетковий, ґердан
стрічковий з підвісками, ґердан стрічковий, котильон, плетінка об’ємна,
силянка-комір дводільна, силянка-комір зубчаста, силянка-комір однодільна.
Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що типологія бісерних
оздоб гірських районів і рівнинних районів ширша, вони художньо
виразніші, орнаментально багатші, вишуканіші за колоритом.
Вперше введено в науковий обіг румунську застібку (paftale, agrafe),
яка є типова для прикрас східних народів. На основі порівняльного аналізу
металевих застібок українців і румунів виявлено, що перші віддають
перевагу мосяжництву та випилюванню, а другі – вміло використовують
емаль та декоративні камені.
Встановлено, що чоловічий ґердан і котильон типові саме для Північної
Буковини. Вперше запропоновано типологію чоловічих краваток – у формі
метелика, банта, шалика. У формі метелика й банта краватка є поширена в
угорців, німців (саксів), а шалик – в українців.
Продовжено вивчення вишитих прикрас, зокрема вперше розглянуто
вишиту оздобу – «маніжку», що використовувалася в народному вбранні
гірських районів, передгір’я, рівнинних районів Буковини та сусідньому
Покутті. Зроблено припущення, що вишиті маніжки є запозиченням з
єврейської культури.
На основі здійсненого опису типології українського і румунського
намиста з монет (salba) установлено, що українське намисто – салба на
фетровій основі у формі півкола, у формі прямокутника, трикутника є
типовою оздобою у буковинському комплексі прикрас. Уперше введено у
науковий обіг варіант типу – салба на фетровій основі у формі півкола,
прямокутника, трикутника, аналоги якої трапляються в комплексі прикрас
кримських татар, а спосіб кріплення монет у салбі на металевий дріт – не
типовий для українців і трапляється лише у румунських комплексах оздоб.
Враховуючи результати аналізу способів ношення, накладання оздоб у
Буковинській Гуцульщині, передгір’ї, рівнинних районах Буковини кінця
XIX – початку XX століття встановлено, що типовим є спосіб накладання: в
українців спочатку накладається салба, потім зґарда, а далі – бісерні
прикраси, скляне намисто, а в кінці одягалось коралове намисто. З’ясовано,
що не типове накладання намиста поверх хустки вказує на запозичення з
угорської та німецької (швабів) ноші.
На основі порівняння нашийних і нагрудних прикрас інших регіонів
України встановлено, що спосіб ншення воскового фурмусу, який кріпився
до головного убору (рівнинні райони Північної Буковини) є не типовим для
Буковини, тому зроблено припущення, що цей спосіб декорування є
запозиченням зі східних культур.
На основі виявлених особливостей манери сучасних буковинських
майстрів народних прикрас відзначено, що більша частина оздоб – бісерні,
які частково виконані в народних традиціях: художні особливості, схеми
композицій, форма мотивів відповідають стилістиці гірських районів і
передгір’я Північної Буковини.
Встановлено, що невелика кількість сучасних майстрів-ювелірів на
Буковині працюють за народними традиціями й виконують такі оздоби як
хрести, застібки, зґарди (в один, два, три разки, на металевій пластині).
Враховуючи результати детального аналізу творів виявлено, що більшість
ювелірів обирають тип кольє, а традиції виготовлення металевих оздоб
підтримують лише заклади освіти, в яких виконано роботи високого
фахового рівня та художньої якості.
Ключові слова: нагрудні, нашийні народні прикраси, «амулети»,
«бісерні прикраси», «гривни», «застібки», «краватки», «нагрудники»,
«намиста», «хрести», «шалики».