Джерела з історії діяльності кредитно-банківських установ Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: характеристика, систематизація, інформаційний потенціал

Радченко Н. М. Джерела з історії діяльності кредитно-банківських
установ Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.:
характеристика, систематизація, інформаційний потенціал. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.06. – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка» МОН
України.
Дисертація присвячена характеристиці, систематизації та аналізу комплексу
різних за характером та походженням джерел з історії виникнення, становлення та
розвитку кредитно-банківської справи Наддніпрянської України у другій
половині ХІХ – початку ХХ ст. та виявленню їх інформаційного потенціалу.
Охарактеризовано та сформовано комплекс джерел з історії діяльності
кредитно-банківських установ Наддніпрянської України досліджуваного періоду
та проведено їхню класифікацію. В основу поділу покладено критерій
функціонального призначення документу: а) законодавчо-нормативні акти та
документи регулювання кредитно-банківською системою (законодавчі документи,
які регулювали кредитно-банківську справу у Російській імперії; документи
правоохоронних та судово-слідчих органів управління; розпорядчо-виконавчі
документи губернських та земських органів влади в кредитно-банківській справі);
б) діловодна документація кредитних та банківських установ (внутрішня
документація, яка створюється у процесі щоденної управлінської діяльності:
журнал, меморіал, касова книга, головна книга, книга відсотків, книга комісій та
інші; облікова документація); в) статистична документація (публічна фінансова
звітність банків та установ дрібного кредитування; статистичні видання
Центрального статистичного комітету та відомчих установ; губернська і земська
статистика; статистичні публікації громадських фінансових організацій); 3

г) загальноросійські та місцеві періодичні видання, які виходили друком у другій
половині ХІХ – на початку ХХ ст. (громадсько-політична і спеціалізована фахова
періодика та суспільно-літературні часописи); ґ) джерела особового походження
(мемуари, щоденники, листи, некрологи).
Визначено, що кожна структурна частина комплексу документальних
матеріалів має свої особливості висвітлення історії діяльності українських банків і
кредитних установ у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У сукупності вони
дають максимальний інформаційний зріз ставлення державних і суспільних
інституцій до кредитно-банківської справи.
Доведено, що розгляд нормативно-правових актів, діловодних матеріалів
місцевих органів влади, судово-слідчих документів і матеріалів діловодства
правоохоронних органів у комплексі і співставленні дозволяють висвітлити
процес становлення та систему організації кредитної справи Наддніпрянської
України, що була для неї притаманна у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Комплекс залучених документів свідчить про пріоритетність питань державного
кредитування та питань банківського сектору. Установам дрібного кредитування
практично до середини 90-х рр. ХІХ ст. приділялася незначна увага як на рівні
державної, так і місцевої влади. Представлені документи дозволили
прослідкувати еволюцію законодавства щодо кредитно-банківської сфери.
Проведений аналіз різновидів документів дав можливість визначити вплив
європейської традиції (німецького, французького та італійського законодавства)
на діяльність банківських та кредитних установ та еволюцію законодавчих норм
Російської імперії.
Виявлено напрями діяльності банків та установ дрібного кредитування, які
були об’єктом посиленої уваги та контролю з боку держави. Одним із таких
суб’єктів була єврейська етнічна спільнота. Розглянуті документи містять
інформацію стосовно «єврейського питання», що доволі гостро стояло у
кредитно-банківській галузі наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. 4

Проаналізовано судово-слідчі документи, зміст яких дозволив з’ясувати
категорії суперечок, у яких брали або змушені були брати участь банки та
кредитні заклади. Доведено, що основними видами злочинних посягань у
кредитно-банківській сфері були: самовільне захоплення влади та складання
фальшивих наказів та інших розпорядчих документів; протизаконні дії посадових
осіб під час зберігання та управління ввіреним їм майном; службові підробки;
порушення законодавства у сфері кредитування; смертовбивство; розбій;
шахрайство; привласнення і розтрата чужого майна; злочин по зобов’язанням.
Документальні матеріали першої групи дають можливість скласти уявлення
про діяльність кредитно-банківських установ в Наддніпрянській Україні у
досліджуваний період, визначити їхню роль та внесок у економічний розвиток
українських земель, виявити головні напрями розвитку, проблеми галузі,
виокремити постаті людей причетних до її становлення,
Разом із тим, відзначено, що вивчення історії діяльності кредитно-
банківських установ Наддніпрянської України у другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст. лише на основі аналізу нормативно-правових документів неможливе,
оскільки документальні матеріали цієї групи відображають лише офіційний підхід
до організації кредитної справи та демонструють позицію держави в цьому
питанні. Вони не дозволяють повністю розкрити практичну щоденну роботу
банків та установ дрібного кредитування, її результати та наслідки. Отже,
використання цієї класифікаційної групи джерел буде доцільним лише у
комплексі з іншими матеріалами.
Доведено, що джерельні матеріали другої групи представляють собою
значний і добре збережений комплекс документів, що охоплює період з 1850 до
1917 р. Встановлено, що характерною особливістю діловодних матеріалів банків
та установ дрібного кредитування є їхня подібність. З’ясовано, що інформація, яка
міститься у даних джерелах дозволяє дослідити рівень розвитку кредитно-
банківської сфери Наддніпрянської України досліджуваного періоду, визначити
найбільш пріоритетні напрями в її діяльності. 5

Реконструйовано процес документообігу банків та установ дрібного
кредитування. Визначено, що документи відображають основні тенденції
розвитку кредитно-банківської системи та загальноекономічної кон’юнктури.
Будь-яка операція, що була проведена фінансовою установою мала бути ретельно
оформленою і детально зафіксованою, адже могла стати предметом перевірки з
боку відповідних державних органів чи структур банківської системи.
Підкреслено, що аналіз документів з канцелярії генерал-губернатора засвідчив,
що однією із найбільш актуальних проблем, з якими стикалися банки на той час і
які викликали серйозні проблеми у їхній діяльності, була саме відсутність
правильного ведення банківської документації або хибний підхід у її організації.
Встановлено, що допомогу кредитним товариствам у плані забезпечення
їхньої діяльності документаційним супроводом надавали тогочасні Союзи та
Спілки кредитних товариств. Саме вони взяли на себе методичне забезпечення
роботи ощадно-позичкових та кредитних товариств.
З’ясовано, що основним джерелом статистичної інформації з історії
діяльності кредитно-банківських установ Наддніпрянської України були:
фінансові звіти, статистичні довідки, таблиці, статистичні щорічники й збірники,
періодичні видання і окремі статистичні роботи. Встановлено, що найбільш повно
статистична інформація зберіглася у публічній фінансовій звітності банків та
установ дрібного кредитування, формування якої відбувалося протягом 1860 –
1870-х рр. На її створення вплинули і комерційна практика, і російське
законодавство із цілеспрямованою політикою Міністерства фінансів. Уніфікація
інформації у звітах за основними групами балансових рахунків дозволяє
порівнювати операції різних установ. Показники публічної фінансової звітності
слугують не лише для репрезентації роботи однієї установи, а й для оцінки
діяльності всієї галузі. Дані фінансової звітності відображають основні тенденції
розвитку кредитно-банківської системи та загальноекономічної кон'юнктури.
Охарактеризовано особливості статистичних матеріалів як історичного
джерела, з’ясовано, що статистичні дані, розміщені у виданнях Центрального 6

статистичного комітету Міністерства фінансів та публікації кооперативних союзів
містять інформацію про найбільші кредитно-банківські установи на території
українських губерній, в тому числі про діяльність контор і відділень державних
кредитних установ; земська статистика, у свою чергу, зосереджена на місцевій
мережі банків та товариств дрібного кредитування. Доведено, що статистичні дані
вирізняються особливою точністю та максимально повно відтворюють реальну
картину фінансових справ установ. Матеріали, що подаються у збірниках, подібні
і тому легко дозволяють зіставляти дані.
Проаналізований цифровий матеріал дав можливість змоделювати процес
ставлення до банків та кредитних установ усіх соціальних прошарків суспільства:
дворянства, буржуазії, селянства; прослідкувати вплив окремих особистостей на
еволюцію кредитно-банківської галузі у загальноімперському масштабі в особі
Міністра фінансів, а у місцевому – генерал-губернатора, губернатора, іноді
окремого благодійника чи мецената; виокремити постаті державних та
громадських діячів, які впливали на створення чи розвиток банківських і
кредитних установ України. У результаті було упорядковано перелік (605
прізвищ) діячів кредитно-банківської сфери. Переважно це особистості, які стояли
на чолі інституцій чи входили до складу керівництва установою.
Встановлено, що важливим джерелом з історії діяльності кредитно-
банківських установ Наддніпрянської України у досліджуваний період є
загальноросійські та місцеві періодичні видання, які виходили друком у другій
половині ХІХ – на початку ХХ ст. Окреслено жанри публікацій, які переважали в
тогочасній пресі: а) нормативно-правові акти та їхнє обговорення, інформаційні
матеріали про діяльність вищих та місцевих державних органів різного рівня;
б) аналітичні огляди стану кредитно-банківської галузі або діяльності окремих
установ; в) інформаційні повідомлення, рекламні оголошення.
Розглянуто особливості публікацій періодичних видань як історичного
джерела з історії кредитно-банківської справи. Відповідно у всіх періодичних
виданнях є аналітичні огляди та інформаційні повідомлення, однак, якщо у 7

«Губернских ведомостях» перші публікувалися не часто, а інформаційні
повідомлення практично у кожному номері, то у суспільно-літературній періодиці
навпаки переважають аналітичні огляди, а складова інформаційних повідомлень є
незначною. Різним також є підхід до висвітлення законодавчої ініціативи
держави. Якщо громадсько-політичні видання лише подавали текст нормативно-
правових актів або цитували їх, то на сторінках кооперативної преси або
«Вестника Европы» велася дискусія стосовно їхньої значимості чи навіть
доцільності. Виокремлено наявні відмінності у тематиці публікацій. Зокрема,
важливим джерелом інформації є друк публічної фінансової звітності, наявної на
сторінках суспільно-політичних видань, а також методичні рекомендації стосовно
діяльності кредитних кооперативних установ, яку уміщували власне кооперативні
видання. Встановлено, що усі види періодики мають свою специфіку: громадсько-
політичні видання розкривають переважно історію місцевих банківських та
кредитних закладів; кооперативна преса висвітлює теорію та практику кредитно-
банківської діяльності Наддніпрянської України; суспільно-літературні журнали
використовували друковане слово як засіб осмислення і пропаганди ліберальних
поглядів та вираження суспільної думки в банківській сфері.
Доведено, що матеріали преси містять багатий фактологічний матеріал:
назви банків та установ дрібного кредитування; їхні адреси та розклад роботи;
щомісячні, піврічні та щорічні баланси і звіти; постаті керівників; питання, які
висувалися на загальних зборах; час проведення аукціонів тощо.
Всебічно проаналізовано джерела особового походження, написані на
основі особистого життєвого досвіду авторів, їх безпосереднього знайомства з
діяльністю банків та установ дрібного кредитування Наддніпрянської України. До
аналізу залучено мемуари, щоденники, листи, некрологи. Виділено дві групи
джерел особового походження: матеріали фінансистів та державних посадовців;
матеріали громадських діячів та вчених. Встановлено відмінності між ними –
якщо мемуари та листи банкірів та державних діячів розкривають історію
банківської справи з боку державної політики, історії окремих установ чи ролі у 8

цій сфері банкірів, то спогади та щоденники громадських діячів та вчених дають
переважно інформацію щодо окремого фахівця та інколи відображають ставлення
суспільних кіл до кредитних установ. Доведено, що саме ці джерела дають
унікальну репрезентативну інформацію.
Сформований джерельний комплекс дозволив простежити особливості
соціально-економічного розвитку різних українських регіонів, виявити ті його
тенденції, які найбільш цікавили фінансовий світ та його провідні центри: Київ,
Одесу, Харків, Катеринослав.
Детальний аналіз обставин створення та причин формування кожної групи
джерел дав змогу визначити інформаційну цінність джерельного комплексу, його
потенціал та особливості. Поєднання і співставлення різних за походженням,
видом і формою джерел у дослідженні дозволило: а) відтворити структуру
установ кредитно-банківської мережі Наддніпрянської України, яка складається з
державних, громадських та приватних закладів, які діяли на території українських
губерній у період 1850 – 1917 рр. із зазначенням назв, адреси, часу їх діяльності:
банків – 596; установ дрібного кредитування – 759; б) реконструювати процес
проведення фінансових операцій банківських та кредитних установ у різні
періоди та встановити їхнє документаційне забезпечення; в) простежити основні
напрями банківської діяльності, визначити основні та другорядні операції,
з’ясувати яким з них надавалося найбільшого значення, а які поступово втрачали
свою актуальність.
Доведено, що кожне з охарактеризованих у дисертаційній роботі джерел
має різну інформаційну насиченість та потенціал. Проаналізовані матеріали
висвітлюють різнобічні аспекти діяльності кредитно-банківських установ в
Наддніпрянській Україні у досліджуваний період. Матеріали центральної,
виконавчої та судової влади представляють позиції владних органів щодо
розбудови фінансової галузі. Внутрішня діловодна документація розкриває
діяльність самих кредитно-фінансових установ. Статистика, в свою чергу, надає
всьому джерельному комплексу необхідну метричну складову, періодика
висвітлює позицію громадськості, а мемуарні праці деталізують ті тонкощі і
особливості роботи установ, які не потрапляли до офіційних джерел. Отже, для
повноцінного розкриття проблеми, яка вивчається, важливим є комплексний
аналіз усіх видів джерел.
Ключові слова: кредитно-банківські установи, нормативно-правові акти,
діловодна документація, статистичні джерела, періодичні видання, мемуарна
література.