«Колишні люди» в соціально-класовій структурі українського радянського суспільства 1920-х – 1930-х рр.

АНОТАЦІЯ

Шмалюх А. А. «Колишні люди» в соціально-класовій структурі
українського радянського суспільства 1920-х – 1930-х рр. –
Кваліфікаційна праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Уманський державний
педагогічний університет імені Павла Тичини. – Умань, 2020.

В умовах трансформації та стрімкої реструктуризації українського
суспільства, зміни звичайної системи соціально-економічних відносин і
соціальної ієрархії, модернізації повсякденних соціальних практик та норм
поведінки важливим є вивчення наслідків катастрофи старих суспільно-
економічних систем і дослідження всього спектру трансформаційних
процесів.
У дисертації на основі аналізу широкої джерельної бази та з
урахуванням історіографічної ситуації здійснено комплексне, всебічне
дослідження дискримінаційної політики радянської влади щодо
привілейованих верств українського дореволюційного суспільства в 1920–
1930-х рр.
Основні положення дослідження базуються на доказах того, що
дискримінація «колишніх людей» за ознакою соціального походження мала
системний характер, була чітко продуманою, структурованою і
цілеспрямованою, здійснювалася на основі радянського законодавства з
метою зміцнення більшовицького режиму та створення атмосфери
загального страху в суспільстві.
Комплексний і багатосторонній характер дослідження представленої
наукової проблеми вирішується за рахунок поєднання у структурі
дисертаційної роботи хронологічного і проблемного підходів. Добір методів
залежав від поставленої мети та конкретних завдань наукового дослідження. 3




Основою використаного в дисертації методологічного набору став
комплексний підхід до предмета дослідження. У роботі використано
загальнонаукові та спеціальні методи історичного пізнання, методи
міждисциплінарного характеру.
Методологічну основу дослідження склали системний підхід,
принципи історизму, логічності та багатофакторності, а також сукупність
загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Для виконання
поставлених завдань було використано такі методи історичного
дослідження, як історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-
типологічний, історико-системний, проблемно-хронологічний, описово-
оповідальний, структурно-функціонального аналізу, критики джерел.
Поєднання цих наукових методів дозволило всебічно і комплексно дослідити
становище колишніх привілейованих верств українського суспільства в
системі радянської соціальної політики 1920–1930-х рр., забезпечило
аналітичний характер дослідження, визначило його структуру і логічне
подання результатів.
Стратифікаційні зміни в соціальній структурі українського суспільства
в післяреволюційний період, способи та методи здійснення радянською
владою соціальної політики щодо колишніх привілейованих верств
українського суспільства та їх дітей проаналізовано з позицій «нової
соціальної історії», що ставить перед собою завдання пізнання історії як
складного процесу соціальної взаємодії різних макро- і мікросоціальних
груп. З огляду на це в дослідженні дискримінаційну політику радянської
влади щодо привілейованих верств дореволюційного українського
суспільства вивчено в соціокультурному вимірі.
Історіографічний аналіз теми дав змогу оцінити ступінь її
дослідженості та стверджувати, що окремі сюжети й проблемні питання
знайшли своє відображення в наукових публікаціях вітчизняних і
закордонних дослідників. Їх праці характеризуються різним ступенем 4




повноти і висвітлення проблеми; в окремих випадках вони мають
епізодичний і фрагментарний характер. Побіжно дослідженими залишаються
повсякденні практики різних соціальних груп «колишніх», критерії їх
соціальної ідентифікації, проблема співвідношення і взаємозв’язку
декларованої політики та політичної практики відносно них на місцях. Огляд
наукової літератури дає підстави стверджувати, що сучасна історіографія
потребує змістовнішого аналізу соціального становища колишніх
привілейованих верст українського суспільства та їх дітей у 1920–1930-х рр.
Аналіз джерельної бази засвідчив наявність величезного масиву
документів та матеріалів про особливості формування соціально-класової
структури українського радянського суспільства в післяреволюційний
період. Писемні джерела з теми умовно можна диференціювати на
неопубліковані (архівні) та опубліковані матеріали. Основний масив
історичної джерельної бази становлять неопубліковані джерела, опрацьовані
в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління
України, Центральному державному архіві громадських об’єднань
України, Державному архіві Київської області, Державному архіві
Черкаської області, що склали достатньо репрезентативну джерельну базу
дослідження.
Залучені до дисертації архівні джерела класифіковано на такі групи:
документи органів державної влади; партійні документи; матеріали
особливого походження; статистичні дані. Загалом автор опрацювала 2
центральні та 2 обласні державні архіви, 21 фонд, 122 справи.
Окрім неопублікованих архівних джерел, під час написання дисертації
опрацьовано різноманітні за походженням опубліковані джерела,
розподілені на такі групи: нормативно-правові акти, партійні документи,
матеріали особового походження, праці партійних і державних діячів,
матеріали періодичної преси. 5




Проаналізовано зміст та еволюцію поняття «колишні люди», а також
його семантику в радянському, зокрема українському, політичному,
партійному, пропагандистському та суспільному дискурсах 1920–
1930-х рр. Соціальна криза післяреволюційного періоду поєднувалася з
відсутністю чіткого розуміння критеріїв розмежування радянського
суспільства на «своїх» і «чужих». Критерії ідентифікації «колишніх» як
особливого соціуму формувалися стихійно. Вони були невизначеними і
залежали від конкретно-історичних ситуацій та від суб’єктивних факторів.
Нестабільність і неоднозначність соціального статусу громадян
післяреволюційної радянської України, що характеризувалася крайнім
ступенем деструктуризації суспільства, погіршувалася спорідненням різних
суспільних верств і високою соціальною мобільністю значної частини
населення.
Охарактеризовано дискримінаційну політику радянської влади в
аспекті методів каральних практик. Встановлено, що представники
радянської влади формували власне юридично-правове поле, керуючись
передусім політико-ідеологічними постулатами.
Показано вплив нової економічної політики на повсякденне життя
«колишніх людей» в Україні. З’ясовано, що ставлення радянської влади до
окремих груп суспільства в різні часи непу було неоднозначним: відверта
брутальність змінювалася лояльністю і компромісністю. На зміну
ліберальному ставленню до «колишніх» приходила нова хвиля
більшовицького свавілля, залякування, морального, а потім і фізичного
терору.
Досліджено процес трансформації політики радянської влади щодо
колишніх українських великих землевласників. Встановлено, що скасування
права приватної власності на землю, ліквідація поміщицького
землеволодіння, численні обмеження заможного селянства, проведення 6




соціалізації землі трансформували повсякденний уклад життя українського
села, центральною постаттю якого традиційно був «поміщик», або «хазяїн».
З’ясовано, яке місце займали колишні представники соціальних еліт у
системі радянської державної політики 1930-х рр., визначено основні етапи
розширення та вдосконалення репресивної системи радянської влади щодо
«колишніх людей» упродовж першої половини 1930-х рр.
Також досліджено, як дискримінація дітей за соціальним походженням
в СРСР та Українській СРР 1930-х рр. поєднувалася із практикою інтеграції
дітей «колишніх» у нове українське радянське суспільство. Народжені і
виховані в умовах соціально-станового середовища, здобувши належну
освіту та морально-етичні норми світосприйняття і суспільної поведінки,
діти «колишніх людей» були змушені пристосовуватися до нових умов
життя, продиктованих більшовицькими лідерами.
Отже, у дисертаційній праці досліджено комплекс питань, пов’язаних
зі становищем «колишніх людей» – у минулому представників
привілейованих верств українського суспільства, яким в УСРР/УРСР 1920–
1930-х рр. судилося зайняти місце «соціальних ізгоїв».
Установлено, що процес адаптації дітей «колишніх» до нових
соціально-політичних та економічних реалій був досить складним і
довготривалим. Кожний намагався знайти свій шлях соціалізації в новому
суспільстві та сконструювати власну стратегію виживання. Соціальні рамки,
встановлені радянською владою у 1920-х рр., спричинили появу покоління
соціальних сиріт при живих батьках, оскільки всі намагалися приховати своє
соціальне походження і «сумнівні» сторінки біографії.
Практичне застосування полягає в тому, що матеріали й теоретичні
висновки, узагальнення і конкретний фактичний матеріал можуть бути
використані в підготовці узагальнювальних праць з політичної та соціальної
історії України, історії повсякденності, навчальних посібників та
підручників.



Результати проведеного аналізу можуть бути використані для
подальших наукових досліджень з проблематики соціальної історії
УСРР/УРСР в 1920–1930-х рр.
Ключові слова: «колишні люди», УСРР/УРСР, репресивно-каральна
система, дискримінація, поміщики, буржуазія, стара інтелігенція, «класова
боротьба», соціальна нетерпимість.