Еволюція наукових основ ґрунтозахисного землеробства в Полтавському регіоні України у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть

Смірнова Б.О. Еволюція наукових основ ґрунтозахисного землеробства
в Полтавському регіоні України у другій половині ХХ – на початку
ХХІ століть. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.07 - Історія науки й техніки – Державний вищий
навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний
університет імені Григорія Сковороди», Переяслав, 2020.
Встановлено, що на сьогодні деградація ґрунтового покриву в Україні
значною мірою відбувається через небезпечне використання земельних
ресурсів та відсутність розуміння глобальної природоохоронної ролі. Тому
нині важливим є з’ясування еволюції наукових основ застосування
ґрунтозахисного землеробства, особливо в умовах недостатнього
зволоження. Зокрема, впровадження у Полтавському регіоні України науково
обґрунтованих ґрунтозахисних та протиерозійних технологій на основі
чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах, раціонального
обробітку ґрунту та біологізованих систем удобрення. Такі технологій
спрямовано на оптимізацію ґрунтових умов, енергозбереження і
ресурсозбереження, охорону навколишнього природного середовища,
зменшення деградаційних процесів у ґрунті.
На основі аналізу наукових праць з еволюції застосування
ґрунтозахисного землеробства встановлено, що вищенаведена проблема була
недостатньо дослідженою і лише фрагментарно відображалася в
історіографії. У дослідженнях не узагальнений внесок галузевих вищих
навчальних закладів та науково-дослідних установ щодо опрацювання
наукових основ і практичного впровадження ґрунтозахисних технологій у
землеробстві Полтавського регіону. Належним чином не осмислено наукові
здобутки українських учених на окремих етапах функціонування
ґрунтозахисного землеробства. Розроблені у попередніх дослідженнях 3
періодизації еволюції галузевої наукової думки є дещо суперечливими та не
враховують комплексу економічних, соціальних, наукових і технологічних
умов у Полтавському регіоні України у другій половині ХХ – на початку
ХХІ ст.
З метою опрацювання джерельної бази з’ясовано, що значний масив
документальних матеріалів, який знаходиться у центральних державних
архівах України та наукових архівах науково-дослідних установ України, ще
не використовували дослідники і не впроваджували до наукового обігу.
Науковцями наведено публікації, які розглядали проблеми дослідження у
загальному комплексі аграрної галузі України. Встановлення теоретичних та
методологічних основ, аналізування історіографії та джерельної бази сприяли
вирішенню основних задач дисертаційного дослідження, забезпечили
формування висновків, об’єктивне оцінювання творчого внеску відомих
учених-аграріїв та практиків у становлення і розвиток наукових основ
ґрунтозахисного землеробства у Полтавському регіоні України.
Встановлено, що ґрунтозахисне землеробство – це цілісна система
захисту ґрунтів від деградації, яка базується на низці науково обґрунтованих
ґрунтозахисних та протиерозійних технологій. Вони включають агрофізичні,
агрохімічні, агротехнічні, гідротехнічні, лісомеліоративні заходи. Новизною
дисертаційної роботи стало розроблення періодизації еволюції наукових
основ ґрунтозахисного землеробства у Полтавському регіоні України у
другій половині ХХ – на початку ХХІ століть із врахуванням економічних,
соціальних, наукових і технологічних чинників.
Період зародження знань про ґрунтозахисні заходи (друга половина
ХVIIІ – ХІХ ст.) відзначився узагальненням нагромадженого досвіду,
започаткуванням уявлень про захист ґрунтів від деградаційних процесів.
Період становлення наукової думки про ґрунтозахисні заходи (перша
половина ХХ ст.) – відзначений усвідомленням необхідності призупинення
деградаційних процесів у ґрунті, створенням теоретичного підґрунтя для
формування і застосування ґрунтозахисних та протиерозійних заходів. 4
Розвиток ґрунтозахисного землеробства у Полтавському регіоні України
здійснювався з 1950-х років за п’ятьма умовними періодами. Перший період
(1950–1955 рр.) – характеризувався розробленням основних концепцій та
ідей альтернативних методів у землеробстві, які визначались польовим
методом та були несистемними. Другий період (1956 р. – 1960-ті роки)
характеризувався активним та систематичним виконанням наукових
досліджень у загальнонауковому і прикладному аспектах із практичним
імплементуванням результатів завдяки посиленню координування
академічними установами. У третьому періоді (1970-ті – 1980-ті роки)
розпочато дослідження закономірностей прояву деградаційних процесів та
опрацювання комплексу ґрунтозахисних заходів в умовах інтенсифікації.
Науково-дослідними установами розроблено опрацьовано систему
ґрунтозахисного землеробства на основі контурно-меліоративної організації
території. Завдяки Полтавському експерименту застосування
ґрунтозахисного землеробства у регіоні забезпечило раціональне
використання сільськогосподарських земель, підвищення рівня родючості
ґрунту, урожайності та якості сільськогосподарської продукції. У четвертому
періоді (1990-ті роки) здійснено методичне забезпечення еколого-
економічної оптимізації застосовування ґрунтозахисних технологій у
землеробстві на основі економіко-математичного моделювання. Розроблено
стратегію комп’ютеризації заходів для покращання де градаційних
агроландшафтів. Особливістю п’ятого періоду (2000 р. – дотепер) стала
боротьба із забрудненням навколишнього середовища. Удосконалення
інноваційних ґрунтозахисних технологій у землеробстві Полтавського
регіону відбувалося на основі енергозбереження, ресурсозбереження і
екологізації.
З’ясовано, що підґрунтям зародження наукової думки про
ґрунтозахисні заходи на Полтавщині були несприятливі погодні умови та
посухи, що призводили до значного зниження урожайності
сільськогосподарських культур. Удосконалювалися знаряддя обробітку 5
ґрунту, поширювалася приватна ініціатива великих землевласників та
інтелігенції. Значне та безсистемне розорювання сільськогосподарських
угідь, недотримання агротехніки вирощування сільськогосподарських
культур призвели до зниження родючості ґрунтів та зменшення виробництва
якісної сільськогосподарської продукції у регіоні. Нові вимоги до
високопродуктивного виробництва зумовили необхідність поширення та
удосконалення спеціальних знань і досвіду.
Визначено, що в умовах інтенсифікації необґрунтоване використання
хімічного удобрення та захисту рослин знижувало екологічну сталість
агроценозів. Недотримання науково обґрунтованих сівозмін призводило до
гумусного виснаження ґрунтів. Застосування важких тракторів і комбайнів
створювало додаткове техногенне навантаження на агроландшафти та
руйнувало екосистеми. У господарствах Полтавської області відбувалося
формальне ставлення до протидії деградаційним ґрунтовим процесам.
Водночас, застосування заходів ґрунтозахисного землеробства, розроблених
вченими науково-дослідних установ, сприяло збільшенню виробництва
сільськогосподарської продукції завдяки деякому розширенню посівних
площ та підвищенню урожайності сільськогосподарських культур.
Еволюція ґрунтозахисного землеробства у Полтавському регіоні
забезпечувалася науково-організаційними чинниками, основними з яких були
галузеві вищі навчальні заклади та науково-дослідні установи. Завдяки
напрацюванням учених сформовано теоретико-методологічні та практичні
основи ефективних науково обґрунтованих ґрунтозахисних технологій для
умов недостатнього зволоження Лісостепу України. Науково обґрунтовано
структуру посівних площ, сівозміни і попередники сільськогосподарських
культур, опрацьовано та практично імплементовано контурно-меліоративну
систему землеробства. Визначено ефективність застосування
ґрунтозахисного обробітку з мульчуванням, внесення органічних та
мінеральних добрив, вирощування багаторічних трав, сидеральних культур,
післяжнивних та післяукісних посівів. Опрацьовано геоінформаційне 6
картографування деградаційних процесів в умовах недостатнього зволоження
Лісостепу України.
Встановлено вагому роль науково-організаційної діяльності
Національної академії аграрних наук України, що полягала у координуванні
науково-дослідних програм щодо опрацювання та удосконалення
рекомендованих виробництву ґрунтозахисних технологій у землеробстві
Полтавського регіону України з урахуванням новітніх напрацювань учених.
З’ясовано, що для раціонального використання земель в аграрних
підприємствах Полтавського регіону України вирішальним стало
застосування ґрунтозахисної оптимізації структури сільськогосподарських
угідь, розробленої вченими науково-дослідних установ для умов
недостатнього зволоження Лісостепу України. Така система забезпечувала
біологічне різноманіття агрофітоценозів і сприяла оптимізації
фітосанітарного стану ґрунту та посівів.
Визначено, що технології ґрунтозахисного землеробства для
виробництва екологічно чистої продукції, збереження та розширеного
відтворення родючості ґрунтів удосконалено С.С. Антонцем у приватному
підприємстві «Агроекологія». Ним опрацьовано та впроваджено у
господарстві інноваційні ґрунтозахисні технології, які базувалися на
застосуванні мілкого безполицевого обробітку ґрунту, науково
обґрунтованих сівозмін з вирощуванням багаторічних бобових трав,
органічних і зелених добрив, післяжнивних та післяукісних посівів.
Таким чином, у дисертації вперше здійснено узагальнення та
запропоновано нові підходи до цілісного аналізування еволюції наукових
основ ґрунтозахисного землеробства в Полтавському регіоні України у
другій половині ХХ – на початку ХХІ століть. Надбання вчених є
теоретичним та методологічним підґрунтям для розроблення практичних
рекомендацій з метою формування подальшої стратегії раціоналізації
екологічно збалансованих агроекосистему різних ґрунтово-кліматичних
умовах України. Ключові слова: еволюція, наукові основи, ґрунтозахисне
землеробство, ґрунтозахисні заходи, інноваційні технології, родючість
ґрунту, якість сільськогосподарської продукції, Полтавський регіон.