Еволюція наукових основ застосування протиерозійних заходів у землеробстві Західної України (друга половина ХХ – початок ХХІ століть)

Соловей Г.М. Еволюція наукових основ застосування протиерозійних
заходів у землеробстві Західної України (друга половина ХХ – початок ХХІ
століть). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.07 «Історія науки й техніки». –
Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН, Київ, 2019.
Нині актуальним в Україні залишається вирішення питання захисту
ґрунтів від ерозії. На еродованих або ерозійно небезпечних землях
врожайність сільськогосподарських культур знижується на 10–30% і більше.
Впродовж десятиліть науковцями проведено велику кількість
експериментальних робіт з ґрунтозахисного землеробства, розроблено низку
польових, лабораторних та розрахункових методів визначення ерозійної
небезпеки земель, впроваджено протиерозійні заходи та їх комплекси на
значних площах. В умовах загострення економічної та екологічної ситуації в
країні одним із найважливіших пріоритетів державної політики має стати
вирішення проблеми протиерозійного землеробства, оскільки ґрунтозахисні
технології забезпечують високопродуктивне та якісне виробництво
сільськогосподарської продукції.
Аналіз наукових праць з еволюції застосування протиерозійних заходів
засвідчив, що зазначена проблема недостатньо досліджена і знайшла лише
фрагментарне відображення в історіографії, історії науки і техніки. У процесі
опрацювання джерельної бази встановлено, що значний пласт документів,
зосереджений у центральних державних архівах України, наукових архівах
науково-дослідних установ, Національної наукової сільськогосподарської
бібліотеки ще не використовувався дослідниками і не впроваджений до
наукового обігу. Визначення теоретико-методологічних засад спільно з
аналізом історіографії та джерельної бази зумовили вибір напрямів
вирішення основних проблем предмета дослідження, сприяли формуванню 3
важливих висновків та узагальнень, об’єктивному оцінюванню творчого
внеску відомих вчених-аграріїв у розвиток наукових основ застосування
ґрунтозахисних протиерозійних заходів у землеробстві Західної України.
Визначено, що протиерозійне землеробство – це цілісна система
захисту ґрунтів від ерозії, яка базується на низці протиерозійних та
ґрунтозахисних технологій, які включають агрофізичні, агрохімічні,
агротехнічні, інженерні, лісомеліоративні заходи. Інформація про
багаторічний досвід учених науково-дослідних установ у напрямі захисту
ґрунтів від ерозії забезпечила уявлення про основні принципи
протиерозійних заходів: впровадження ґрунтозахисних сівозмін з
вирощуванням багаторічних трав, протиерозійного обробітку ґрунту
упоперек схилів, щілювання та валкування зябу, смугового розміщення
культур. Сучасні екологічні, економічні та енергетичні проблеми збільшують
актуальність розроблення і впровадження ґрунтозахисних технологій та
стимулюють подальший їх розвиток у різних ґрунтово-кліматичних умовах.
Запропоновано періодизацію еволюції наукових основ протиерозійних
заходів у землеробстві Західної України у другій половині ХХ – на початку
ХХІ століть із врахуванням соціально-економічних та суспільно-політичних
чинників:
Період зародження наукових знань про захист ґрунтів від ерозії (друга
половина ХVIIІ ст. – ХІХ ст.) – характеризувався нагромадженням та
узагальненням досвіду, початком основних уявлень про захист ґрунту від
ерозії.
Період становлення наукової думки про заходи захисту ґрунту від
ерозії (перша половина ХХ ст.) – відзначений усвідомленням необхідності
призупинення деградаційних ґрунтових процесів та формування і
застосування протиерозійних заходів.
Розвиток ґрунтозахисних та протиерозійних заходів у землеробстві
Західної України відбувався з 1950-х років за п’ятьма умовними періодами: 4
Перший період (1950–1955) – наукові дослідження у напрямі
характеристики морфології ерозійних форм та їх чинників, що впливали на
розвиток ерозійних процесів, здійснювались польовим методом та
характеризувались безсистемністю.
Другий період (1956–1969) відзначився активізацією та
систематизацією наукових досліджень загальнонаукового і прикладного
характеру та практичного впровадження результатів у різних ґрунтово-
кліматичних умовах Західного регіону УРСР. Науково-організаційні основи
визначено реорганізацією структури галузевої дослідної справи на основі
створення системи обласних державних сільськогосподарських дослідних
станцій. Досліджувалися як еволюційні ряди ерозійних форм рельєфу, так і
кількісні характеристики темпів розвитку ерозійних процесів та їх вплив на
стан форм рельєфу, оцінювалася роль антропогенної діяльності в активізації
росту ярів та обґрунтовувалися відповідні протиерозійні заходи:
ґрунтозахисні сівозміни, смугове розміщення посівів, протиерозійний
обробіток ґрунту впоперек схилів. Здійснено ґрунтово-ерозійне районування
території УРСР.
У третьому періоді (1970–1990) розпочато дослідження
закономірностей прояву ерозійних процесів в умовах інтенсифікації та
розроблення комплексу протиерозійних заходів. Науково-дослідними
установами розпочато виконання вузькоспеціалізованої науково-технічної
програми щодо розроблення наукових основ застосування ґрунтозахисних
технологій для різних ґрунтово-кліматичних умов України. Опрацьовано
методику діагностування схильності ґрунтів до ерозії, створено програму
оцінювання інтенсивності та спектру ерозійних процесів. Розроблено
систему ґрунтозахисного землеробства з контурно-меліоративною
організацією території.
Четвертий період (1990-ті роки) характеризувався опрацюванням
методики еколого-економічної оптимізації використання еродованих земель
на основі економіко-математичного моделювання; розробленням стратегії 5
комп’ютеризації технологій для ерозійнонебезпечних агроландшафтів.
Науково-організаційні основи характеризувались розбудовою національної
системи галузевої науки і освіти, активним пошуком шляхів їх інтеграції.
Особливість п’ятого періоду (2000 – дотепер) – боротьба із
забрудненням навколишнього природного середовища та екологізація всіх
галузей знань, що стало характерним напрямом у дослідженнях ерозійних
процесів та розробленні ґрунтозахисних протиерозійних технологій на основі
ресурсозбереження і біологізації землеробства. Запроваджено методи
геоекологічних, ландшафтно-екологічних, геолого-геодинамічних
досліджень, геоінформаційного картографування ерозійних процесів;
розроблено карти поширення ерозійних процесів, інтенсивності їх розвитку
та щільності ерозійних форм для різних регіонів країни, оцінювались
геоекологічні наслідки проявів ерозії ґрунтів.
Встановлено, що виникнення ерозії ґрунтів зумовлено природними
чинниками, до яких відносять кількість та інтенсивність опадів, рослинний
покрив, тип ґрунту, крутизну та експозиція схилів тощо. Основним чинником
швидкого збільшення площі еродованих земель західних областей УРСР
стало порушення у процесі господарської діяльності людини правил
користування землею. Зокрема, значне та безсистемне розорювання
сільськогосподарських угідь, недотримання технологій вирощування
сільськогосподарських культур на схилах і відсутність застосування
комплексу протиерозійних заходів призвело до посилення інтенсивності
ерозійних процесів, що спричинило зниження родючості ґрунту та
виробництва якісної сільськогосподарської продукції. Прискорювало
розвиток ерозії ґрунту надмірне випасання худоби на природних кормових
угіддях, суцільне розкорчовування чагарників на схилах і безконтрольне
вирубування лісів та ін.
З’ясовано визначальний внесок вітчизняних вчених у становлення
наукових основ протиерозійних заходів у землеробстві Західного регіону
УРСР, зокрема, вирощування сумішок багаторічних трав у ґрунтозахисних 6
сівозмінах, смугового розміщення культур, протиерозійного обробітку
ґрунту упоперек схилів, борознування, кротування, лункування,
мульчування, щілювання, залуження схилів. Надійним захистом від ерозії
ґрунту поряд з агротехнічними заходами, були лісові та захисні
лісонасадження по краях полів. Вони надійно скріплювали ґрунт корінням,
припиняли ерозійні процеси на водозбірних ділянках, зменшуючи обсяги
поверхневого стоку з сільськогосподарських угідь безпосередньо у річки та
водойми. Лісонасадження сприяли очищенню стічних вод від шкідливих
домішок, зокрема гербіцидів, пестицидів та добрив. Лісосмуги забезпечували
рівномірний розподіл снігу у полях і не допускали здування його в балки, яри
і заплави річок, зменшували глибину промерзання ґрунту на міжсмугових
ділянках, попереджали поверхневий стік води з полів і сприяли вбиранню її
ґрунтом, зберігали рівень гумусу і підвищували ефективність мінеральних та
органічних добрив, покращували мікроклімат і гідрологічний режим ґрунту.
Виявлено, що важливим для розроблення ефективних протиерозійних
заходів було ерозійне районування території. У 1967 р. авторським
колективом під керівництвом К.Л. Холуп’яка вперше складено картограму
районування еродованих земель УРСР у масштабі 1:750000 з виділенням
західних областей на основі матеріалів великомасштабного обстеження
ґрунтів упродовж 1957–1961 рр. Картограма послужила основою для
вирішення практичних задач протиерозійних меліорацій з урахуванням
зональних умов. Ученими науково-дослідних установ Західного регіону
УРСР, зокрема, у господарствах Закарпатської, Тернопільської, Чернівецької
областей, розроблено науково обґрунтовані системи землеробства, які
забезпечували стабільне підвищення виробництва сільськогосподарської
продукції кращої якості, зростання родючості ґрунту та зменшення
деградації агроландшафтів.
Визначено, що інтенсифікація використання землі на основі хімізації,
меліорації та механізації, хоча й забезпечила підвищення урожайності
сільськогосподарських культур і збільшення валового збору продукції 7
рослинництва, проте ускладнила проблему раціонального використання
землі. Недостатньо обґрунтоване застосування мінеральних добрив та засобів
захисту рослин погіршувало екологічний стан землі; недотримання науково
обґрунтованих сівозмін призводило до гумусного виснаження ґрунтів та
збіднення їх на рухомі форми основних елементів мінерального живлення, а
отже зниження рівня родючості; застосування у технологічному процесі
сільськогосподарського виробництва важких тракторів, комбайнів і машин з
багаторазовим проходом агрегатів у полі зумовлювало істотне ущільнення
ґрунту, що створювало додаткове техногенне навантаження на
агроландшафти і руйнувало екосистеми. Не дивлячись на затвердження
низки урядових постанов, у господарствах західних областей УРСР
відбувалось формальне ставлення до протидії ерозії, застосовували
недосконалі протиерозійні заходи, що призводило до зниження родючості
еродованих ґрунтів.
Доведено, що еволюція протиерозійних заходів у землеробстві Західної
України була забезпечена науково-організаційними чинниками, основними
формами яких стали галузеві вищі навчальні заклади та науково-дослідні
установи. На їх основі сформувалось теоретичне, методологічне та практичне
підґрунтя ефективних науково обґрунтованих протиерозійних і
ґрунтозахисних технологій регіону. Вченими узагальнено та систематизовано
знання, визначено нові напрями фундаментальних і прикладних досліджень,
вирішено проблеми та завдання щодо підвищення стійкості
ерозійнонебезпечних агроландшафтів Західної України. Зокрема, розроблено
та запроваджено контурно-меліоративну систему землеробства, науково
обґрунтоване вирощування сумішок багаторічних трав у ґрунтозахисних
сівозмінах; опрацьовано протиерозійне оцінювання стійкості агробіоценозів
на еродованих землях, способи локального протиерозійного зонування
земель, геоінформаційного картографування ерозійних процесів та ін.
Визначено, що збереження земельних ресурсів з метою відновлення
родючості та протиерозійної стійкості ґрунтів і загального оздоровлення довкілля стало державною проблемою, яка вирішувалась виключно
адміністративним шляхом у межах сприятливого правового поля, системи
оподаткування і штрафів. Через те, що процес розорювання земельних угідь
мав тривалу історію і відбувався практично стихійно, виникли значні
труднощі в його регулюванні. Тому для призупинення ерозійних процесів у
ґрунті важливим було застосування ґрунтозахисної оптимізації структури
сільськогосподарських угідь, розроблених вченими науково-дослідних
установ на основі контурно-меліоративної організації території для Західної
України.
Встановлено важливу роль науково-організаційної діяльності
Національної академії аграрних наук України, яка полягала у здійсненні
координації науково-дослідних робіт у напрямі розроблення і удосконалення
рекомендованих виробництву технологій протиерозійного та
ґрунтозахисного землеробства з урахуванням новітніх напрацювань вчених.
У роки незалежності новим для сільськогосподарської науки України став
програмно-цільовий підхід до організації та виконання наукових досліджень,
що сприяв поглибленню можливості їх планування, посиленню
взаємозв’язків між науковою і виробничою діяльністю, започаткуванню
переходу від переважно відомчого управління наукою до керування всім
циклом науково-технічного прогресу. Галузевими науково-дослідними
установами мережі НААН на основі опрацювання науково-технічних
програм розроблено: теоретичні основи формування ерозійно стійких,
екологічно збалансованих, високопродуктивних агроландшафтів на основі
екологічно безпечних технологій відтворення родючості і охорони ґрунтів,
що забезпечували раціональне використання сільськогосподарських угідь,
підвищення продуктивності та стійкості агроценозів Західної України.
Ключові слова: історія науки й техніки, еволюція, наукові основи,
ерозія ґрунтів, протиерозійні заходи, раціональні технології вирощування,
ґрунтозахисне землеробство, Західна Україна.