Становлення та розвиток науково-організаційних основ органічного землеробства в Україні у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть

Орехівський В.Д. Становлення та розвиток науково-організаційних
основ органічного землеробства в Україні у другій половині ХХ – на початку
ХХІ століть. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.07 «Історія науки й техніки». – Національна наукова
сільськогосподарська бібліотека НААН, Київ, 2019.
Для забезпечення потреб внутрішнього ринку та стабільного експорту
вітчизняної сільськогосподарської продукції, покращання її якості згідно з
міжнародними стандартами, а також запобігання деградаційним ґрунтовим
процесам, на сьогодні великого значення набуває запровадження органічного
землеробства на основі застосування науково обґрунтованих сівозмін з
повною або частковою заміною агрохімікатів використанням органічних
добрив, побічної продукції, сидератів, післяжнивних та післяукісних посівів,
бобових культур тощо.
Аналіз наукових праць з еволюції науково-організаційних основ
вітчизняного органічного землеробства засвідчив, що зазначена проблема
недостатньо досліджена і знайшла лише епізодичне та фрагментарне
відображення в історіографії, історії науки й техніки. У процесі опрацювання
джерельної бази визначено, що значний масив документів, зосереджених у
центральних державних архівах України, регіональних державних архівах та
наукових архівах науково-дослідних установ, ще не використовувався
дослідниками і не впроваджений до наукового обігу. Визначення теоретико-
методологічних засад спільно з аналізом історіографії та джерельної бази
зумовили вибір напрямів і шляхів вирішення основних проблем предмета
дослідження, сприяли формуванню нових висновків та узагальнень,
власному поясненню окремих подій і явищ, об’єктивному оцінюванню
творчого внеску відомих учених у становлення та розвиток науково-
організаційних основ органічного землеробства в Україні. 3
Визначено, що органічне землеробство – це цілісна система процесу
виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції, яка
базується на низці обмежень щодо застосування хімічних добрив,
пестицидів, генетично модифікованих організмів, різних харчових добавок
тощо. Перевагу надають впровадженню енергозберігаючих та
ресурсозберігаючих технологій з метою забезпечення населення достатнім
обсягом якісних, безпечних продуктів харчування при мінімально
негативному впливі на довкілля із збереженням якості ґрунтів,
біорізноманіття та екосистем для досягнення сталості в аграрному секторі,
враховуючи потреби майбутніх поколінь.
Запропоновано періодизацію становлення та розвитку науково-
організаційних основ органічного землеробства в Україні у другій половині
ХХ – на початку ХХІ століть із врахуванням соціально-економічних,
суспільно-політичних, загальнонаукових, організаційних та науково-
технологічних чинників:
Період зародження знань про органічні заходи у землеробстві (друга
половина ХVIIІ ст. – перша половина ХХ ст.) – характеризувався
нагромадженням та узагальненням досвіду, коли почали розроблятись
основні концепції та ідеї альтернативних методів у землеробстві; відбулась
поява наукової зацікавленості до стійкого розвитку виробництва
сільськогосподарської продукції; розпочато вирішення основних проблем
для запровадження органічних заходів у землеробстві.
Період становлення наукових основ ґрунтозахисного землеробства
(1950–1990 рр.) – відзначився активізацією наукових досліджень і
практичного впровадження їх результатів; усвідомленням необхідності
захисту навколишнього середовища та сталого розвитку галузі. Відбулось
зародження ідеї виробництва екологічно чистої продукції. Розпочато
діяльність «зеленого руху», який пропагував піклування про довкілля і
здоровий спосіб життя. Відбувалось формування ініціативних груп, які
переходили на виробництво та споживання екологічно чистої продукції, 4
вирощеної без використання хімічних добрив. Визначено відсутність
активного проникнення органічної продукції на ринок.
Розвиток органічного землеробства в Україні відбувався з 1990-х років
за трьома умовними періодами:
Перший період (1991–1999 рр.) – характеризувався значним
експортуванням зернової сировини. Вирощена за органічними технологіями
озима пшениця у той час не відповідала міжнародним стандартам, проте,
враховуючи її значно нижчу ціну, ніж на світовому ринку, відмічено
розвиток експортних відносин. Науково-дослідну роботу розширено у
напрямі екологічної безпеки агропромислового виробництва, збереження та
відтворення родючості ґрунтів та захисту їх від ерозії. Органічне
землеробство було відоме лише обмеженому колу спеціалістів, які були
зацікавлені у виробництві та споживанні екологічно чистої продукції, та
організовувались в клуби, товариства, організації. Площі органічного
землеробства були відносно незначними, а виробництво органічної продукції
– орієнтоване на експорт. Започатковано створення міжнародних договорів
про співпрацю, створювалось законодавче підґрунтя для розвитку
органічного землеробства.
Особливістю другого періоду (2000–2009 рр.) – стало зростання попиту
на органічну продукцію. Цьому періоду відповідало виробництво готової
продукції, а не сировини. Екологічно безпечна продукція почала з’являтись у
магазинах, її замовляли невеликими партіями для шкіл, дитячих садків та
санаторіїв. Відбулось усвідомлення необхідності екологічної безпеки
продукції, популяризація, формування попиту на неї. У цей період відмічено
підвищення популярності екологічних ідей серед населення; появу активного
попиту на органічні продукти. Відбулось стихійне формування
спеціалізованого ринку, збільшення кількості виробників та відкриття
магазинів з продажу екологічно чистої продукції. Зростала кількість
виробників органічної продукції та земель, сертифікованих для ведення
органічного землеробства. Формувались асоціації та професійні об’єднання, 5
створювалась нормативно-правова база діяльності суб’єктів органічного
виробництва. Відбувалось формування системи державного підтримання
виробників органічної продукції, створювались міжнародні інвестиційні
проекти з органічного вирощування культур. Розпочато здійснення
сертифікації органічного виробництва за стандартами ЄС.
У третьому періоді (2010 р. – дотепер) – попит на органічну продукцію
став перевищувати її пропозицію. Розпочалося поповнення внутрішнього
ринку власною органічною продукцією за рахунок налагодження власного
перероблення органічної сировини: круп, соків, сиропів, сухофруктів, меду,
хлібобулочних, м’ясних та молочних виробів. Товари почали активно
з’являтися у роздрібних мережах супермаркетів, відкривалися спеціалізовані
магазини, магазини в мережі «Інтернет». Науково-дослідними установами
розпочато виконання вузькоспеціалізованої науково-технічної програми
щодо розроблення наукових основ розвитку органічного виробництва
сільськогосподарської продукції та механізмів його функціонування в
Україні. Визначальними теоретико-практичними здобутками було
розроблення та впровадження інноваційних технологій органічного
землеробства для різних ґрунтово-кліматичних умов України. Розпочався
стрімкий розвиток і стандартизація ринку екологічно чистої продукції.
Відбулося підвищення зацікавленості до перспективного ринку органічної
продукції з боку уряду країни і великого бізнесу; встановлення системи
державного регулювання ринку органічної продукції; створення
національних стандартів і системи сертифікації.
З’ясовано, що запровадження інтенсивних технологій у землеробстві
посилило техногенний вплив на ґрунтовий покрив і спричинило поширення
процесів ерозії, дегуміфікації та агрофізичної деградації ґрунту з втратою
агрономічно цінної структури і погіршенням фізичних та водних
властивостей. Значне внесення незбалансованих мінеральних добрив
призвело до вилуговування основ, збіднення ґрунтово-вбирного комплексу та
зниження його буферної здатності. У найбільш родючих ґрунтах – 6
чорноземах, підвищувалась гідролітична кислотність, що вказувало на
потенційну небезпеку подальшої деградації всього ґрунтово-вбирного
комплексу. Одним з основних поштовхів до розвитку в Україні органічного
землеробства, з одного боку, стала світова тенденція до зростання попиту на
органічну продукцію та сировину, ціна на яку значно вища порівняно з
традиційною, а з іншого – усвідомлення світовою спільнотою необхідності
збереження навколишнього природного середовища, екологізації
господарської діяльності та популяризація здорового способу життя.
Визначено, що ґрунтозахисні технології вирощування
сільськогосподарських культур, які базувались на безполицевому обробітку
ґрунту, завдяки зниженню інтенсивності механічного впливу на ґрунт і
збільшенню надходження органічної речовини, забезпечували відновлення
процесів саморегуляції, а отже, створювали умови для відтворення його
родючості. При застосуванні системи обробітку ґрунту без обертання скиби у
ґрунті прискорювались процеси ґрунтоутворення, зростали, порівняно з
оранкою, коефіцієнти гуміфікації органічної речовини і річні цикли
параметрів потенціальної родючості ґрунту.
Ґрунтозахисні технології виявились надзвичайно ефективним заходом,
але не вирішували проблем, які постали перед людством на початку ХХІ ст.
Глобальне потепління несло ймовірну загрозу не лише для людства, але й для
рослинного і тваринного світів планети. Воно призвело до зникнення
багатьох видів рослин і тварин, які не встигли пристосуватись до змінених
умов довкілля. Найбільш негативними наслідками глобального потепління
для вирощування сільськогосподарських культур стала ерозія ґрунтів, їх
підтоплення та затоплення, постійні посухи, теплі малосніжні зими, що
супроводжувались раптовими сильними морозами й весняними заморозками,
збільшення чисельності шкідливих організмів. Для багаторічних рослин
подовження вегетаційного періоду негативно вплинуло на процеси їх
загартування та підготовки до зими. Теплі зими прискорили вихід рослин зі
стану спокою, проходження фенологічних фаз розвитку, коли генеративні 7
органи були уразливими до раптових знижень температури, результатом чого
стало різке зниження та повна втрата врожаю. Все це вимагало термінового
впровадження у сільськогосподарське виробництво нових технологій,
спрямованих на підвищення адаптивної здатності сільськогосподарських
культур та формування високоякісної продукції, зокрема інноваційних
технологій органічного землеробства.
Еволюція технологій органічного землеробства в Україні забезпечена
науково-організаційними чинниками, основними формами яких стали
галузеві вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи та дослідницькі
колективи. На їх основі сформувались теоретичні, методологічні та
практичні засади удосконалення науково обґрунтованих технологій в
органічному землеробстві. На основі опрацювання документів центральних і
обласних державних архівів виявлено визначний внесок вчених галузевих
вищих навчальних закладів України у розвиток наукового і кадрового
забезпечення органічного землеробства, опрацювання агротехнологій та їх
напрямів. Завдяки їх напрацюванням узагальнено та систематизовано знання,
визначено нові напрями фундаментальних і прикладних досліджень,
вирішено проблеми та завдання щодо удосконалення процесу виробництва
органічної продукції. Встановлено значні здобутки вчених галузевих
науково-дослідних установ, що еволюціонували від дослідних полів, відділів
землеробства сільськогосподарських дослідних станцій до спеціалізованих
дослідних станцій і потужних галузевих науково-дослідних інститутів, які
розширили ефективну пошукову діяльність.
Встановлено, що передумовою виникнення дослідницьких колективів
учених-теоретиків та практиків з удосконалення технологій органічного
землеробства було нагромадження теоретичних знань і наявність повноцінної
перспективної дослідницької програми. Основними осередками їх
формування стали кафедри галузевих вищих навчальних закладів і
лабораторії та відділи науково-дослідних інститутів, які відіграли роль
провідних підрозділів з розроблення, нагромадження і популяризації знань 8
про розвиток органічного землеробства у Степу, Лісостепу та Поліссі
України. На основі системно-історичного підходу проаналізовано наукові
напрацювання дослідницьких колективів з удосконалення технологій
органічного землеробства для спеціалізованих господарств, розміщених у
різних ґрунтово-кліматичних умовах України: сім дослідницьких колективів
з розроблення інноваційних технологій органічного землеробства для умов
сухого та посушливого Південного, Центрального і Північного Степу;
вісімнадцять дослідницьких колективів з розроблення науково
обґрунтованих технологій органічного землеробства для умов
Лівобережного, Правобережного, Західного, недостатнього зволоження
Лісостепу та Полісся України.
Встановлено важливу роль науково-організаційної діяльності
Національної академії аграрних наук України, яка полягала у здійсненні
координації науково-дослідних робіт у напрямі розроблення і удосконалення
рекомендованих виробництву технологій органічного землеробства з
урахуванням новітніх напрацювань вчених. Вченими розроблено теоретичні
основи відтворення родючості ґрунтів і принципи альтернативного
землеробства; теоретичні основи формування ерозійно-стійких, екологічно
збалансованих, високопродуктивних агроландшафтів; екологічно безпечні
технології відтворення родючості і охорони ґрунтів; моделі сталих
агроекологічних систем на засадах відновлення природних ресурсів і
оптимальної структури сільськогосподарських ландшафтів.
Визначено, що на початку ХХІ ст. у різних ґрунтово-кліматичних зонах
України організовано потужні аграрні підприємства з виробництва
сертифікованої органічної продукції. Їх діяльність базувалась на
запровадженні органічного землеробства із застосуванням системи дієвих
природних заходів, що сприяло оптимальному росту сільськогосподарських
культур та було спрямоване на стримування розвитку шкідливих організмів і
не потребувало застосування отруйних речовин. Розвиток виробництва
сертифікованої органічної сільськогосподарської продукції та органічних продуктів харчування забезпечив покращання економічного, соціального та
екологічного середовища країни.
З’ясовано, що на початку ХХІ ст. державна політика щодо розвитку
наукових основ органічного землеробства в Україні перебувала на
початковому етапі і базувалась на низці Законів України, постанов Кабінету
Міністрів України та Державних стандартів України. На їх основі розроблено
та впроваджено дієві природні заходи органічного землеробства, що
забезпечили підвищення родючості ґрунту, отримання якісної
сільськогосподарської продукції та збереження навколишнього природного
середовища. Водночас зі збільшенням виробництва органічної продукції
важливим стало здійснення щорічного обов’язкового моніторингу рівня її
якості з метою подальшого удосконалення ефективних технологій
вирощування сільськогосподарських культур в органічному землеробстві.
Визначено, що український ринок органічної продукції поступово
розвивався, розширювався її асортимент. Деякі виробники органічної
продукції почали переходити на більш якісний рівень – надавати
споживачеві вже перероблені продукти, що вимагало від виробників
додаткових ресурсних і фінансових вкладень, оскільки кожен етап
виробництва органічної продукції відповідав вимогам та забезпечував
проходження ретельної сертифікації. Враховуючи тренди та попит, це
дозволило їм зайняти свій сегмент на ринку і забезпечити фінансову
стабільність країни.
Ключові слова: становлення, розвиток, науково-організаційні основи,
органічне землеробство, ґрунтозахисні технології, науково обґрунтовані
сівозміни, ґрунтозахисний обробіток ґрунту, органічні добрива, органічна
продукція, дослідницькі колективи.