Соціально-економічна діяльність українців Галичини (1919–1939)

2
АНОТАЦІЯ
Пасіцька О. І. Соціально-економічна діяльність українців Галичини
(1919–1939). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальностями 07.00.01 – історія України, 07.00.02 – всесвітня історія. –
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут
народознавства НАН України.
Дисертація присвячена комплексному аналізу економічної діяльності
української спільноти Галичини міжвоєнного періоду як цілісного явища.
Робота підготовлена на основі аналізу архівних матеріалів, періодичних та
статистичних видань, спогадів та досягнень сучасної історіографії.
В праці проаналізовано етнодемографічні процеси та соціальну
структуру населення Галичини, визначено економічний потенціал галицького
краю. З’ясовано, що Галичина упродовж століть вирізнялася не лише
культурними, а економічними особливостями та національним розмаїттям.
Місце Галичини у європейській економічній кон’юнктурі визначали такі
фактори: сільськогосподарське та промислове виробництво, торговельний
баланс, концентрація іноземних інвестицій, джерело сировини, фахова
робоча сила тощо. Галичина славилася експортом дерева,
сільськогосподарської продукції, а завдяки природним ресурсам та розвитку
нафтового промислу асоціювалася з багатою на нафтові родовища
Каліфорнією. Усвідомлення, що складовою політичної самостійності є
господарська самоорганізованість, стало поштовхом до активної участі
українців в соціально-економічній сфері, а економічні проблеми знайшли
своє віддзеркалення у програмах українських політичних партій та
організацій.
У 20–30-х роках ХХ ст. феноменом господарської активності українців
була кооперація, яка мала національно-економічний характер.
Кооперативний рух в Галичині розвивався під впливом європейських
кооперативних ідей, зокрема німецького законодавства. Професійно-3
новаторською діяльністю у спілчанському русі визначалися Василь
Нагірний, Кость Левицький, Теофіл Кормош, Степан Федак, Остап
Нижанківський, Юліан Павликовський, Євген Олесницький. Вони створили
мережу фінансово-кредитних, споживчих, закупівельно-збутових,
виробничих кооперативів, серед яких чільне місце займали “Народна
торгівля”, “Центросоюз”, “Маслосоюз”, “Центробанк”, “Суспільний
промисл”. Товариство “Сільський господар” представляло інтереси сільських
господарів на практичному та теоретичному рівнях. Кооперація стала
прикладом соціальної мобілізації українців у період післявоєнної розрухи,
політичної та економічної нестабільності Польської держави.
Прослідковано, що українці реалізували себе у розвитку приватного
бізнесу та створили організаційні форми підприємництва. “Підприємливі
люди” об’єднувалися у різноманітні соціально-професійні організації:
товариство українських ремісників, промисловців і торговців “Зоря”, Союз
українських купців і промисловців, Товариство українських кооператорів, які
працювали не лише в професійному, а й організаційному та культурно-
освітньому напрямках. Яскравими представниками українського бізнес-
середовища були Іван Левинський, Михайло Хамула, Іван Тиктор,
Климентина Авдикович, Олена Левицька, Брилинські, які працювали в
умовах відсутності державної підтримки, запеклої конкуренції з польськими
та єврейськими підприємцями. Завдяки успішним бізнесовим проектам Львів
асоціювали з промислово-розвиненими європейськими містами та називали
“Українським Манчестером”.
Розглянуто теоретичні та практичні аспекти соціально-економічної
доктрини ГКЦ, насамперед її господарську складову, організаційно-
підприємницьку та меценатську діяльність митрополита Андрея
Шептицького, Т. Войнаровського та інших священнослужителів. Соціально-
економічна доктрина ГКЦ формувалася на основі папських енциклік, які
поширювали ідею господарської організації населення, справедливості та
приватної власності. Аргументовано, що активним учасником економічного розвитку Галичини була ГКЦ як великий землевласник, а священнослужителі
– як економісти, підприємці, кооператори та меценати. ГКЦ впливала на
формування економічної культури населення, а митрополит Андрей
Шептицький був теоретиком і практиком соціально-економічної доктрини
Церкви. Завдяки довіреним особам він налагодив ефективну фінасово-
господарську діяльність митрополії, представляв інтереси кооператорів,
приватних підприємців та був зразковим меценатом.
Проаналізовано стан економічної освіти в Галичині в контексті
світового досвіду та українських реалій. Українське професійне шкільництво
в Галичині мало приватний характер та формувалося з ремісничо-
промислових, торгово-кооперативних, агротехнічних шкіл. Створенням та
діяльністю економічних навчальних закладів займалися: “Просвіта”, “Рідна
школа”, а також економічні установи та організації, як-от РСУК,
“Маслосоюз”, “Сільський господар”, “Труд” тощо. В освітньо-економічній
сфері працювали непересічні педагоги та економісти, зокрема Денис
Коренець, Ілля Витанович, Карло Коберський, Михайло Холевчук, Віктор
Доманицький, Євген Храпливий тощо. З середини 1930-х років набула
популярності кооперативна підготовка молоді, почав функіонувати перший
державний український фаховий ліцей у Черниці. Роль української вищої
освітньо-наукової установи виконувала УГА в Подєбрадах.
Досліджено виставковий бізнес як суспільний резонанс економічної
діяльності. Виставкові заходи проводилися на державному та національному
рівнях. Українці організовували національні сільськогосподарські,
промислово-ремісничі, технічні, книжкові виставкові заходи під гаслом
“Свій до свого по своє”. Галицькі українці у складних політичних та
економічних умовах зуміли сформувати нацональну соціально-господарську
платформу, яка стала складовою національного самозбереження.
Ключові слова: українці, Галичина, кооперація, приватне
підприємництво, економіка, господарська діяльність, соціум, фахові школи.