Мистецтво паркобудування в культурному житті Поділля кінця XVIII – початку ХХ століття

Халайцан В. П. Мистецтво паркобудування в культурному житті Поділля
XVIII – початку ХХ століття. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за
спеціальністю 26.00.01 – теорія та історія культури (мистецтвознавство).
Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, м. Хмельницький, 2019. –
ДВНЗ Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, м.
Івано-Франківськ, 2019.

З’ясовано наявність значного масиву недостатньо дослідженого
культурного спадку, зокрема паркових утворень Поділля. Процес маєткового
паркобудування на Поділлі, розквіт якого спостерігався в зазначених у
дисертації хронологічних межах XVIII – початку XX ст., розглядається з огляду
на соціально-політичні умови часу дослідження.
Джерельна база періоду функціонування парків як рекреацій при
шляхетських резиденціях становить переважно судову й облікову
документацію, переписи та офіційні звіти. Особливо цінним джерелом є
задокументовані у вигляді спогадів, малюнків та фотографій свідчення
очевидців, наприклад, Н. Орда та А. Пшездецький.
Зі зміною формацій паркове мистецтво, утративши вагу в суспільно-
мистецькому сенсі та за відсутності мотивації до збереження, випадає з поля
зору широкого загалу дослідників. Вияви зацікавленості, зокрема масштабної
розвідки О. Липи у 50-х – 60-х рр. ХХ ст., з часом сприяли появі значного
обсягу студій історії та теорії розвитку паркового мистецтва. Найбільш
яскравими є праці Д. Ліхачова, В. Гостева, Н. Юскевича, Д. Вергунова, Н.
Горохова.
Із часу відновлення незалежності Української держави помітно
активізувався інтерес до українського паркобудування. Маєткові комплекси
стали об’єктом досліджень ряду українських та зарубіжних фахівців.
Ґрунтовний аналіз функціонування польських резиденцій на землях сучасної 3
України провів Р. Афтаназі. Ґрунтуючись на його працях, дослідили низку
аспектів розбудови маєткових комплексів на території Західної України Л.
Казімірова, Д. Костюк, Д. Малаков, О. Михайлишин, О. Пажимський та інші.
Водночас залишились нез’ясованими важливі питання стосовно процесів
побудови паркової композиції в анонсованих географічних і часових межах,
тому це потребує додаткового дослідження. Усі зазначені джерела є достатньо
репрезентативними й сприяють об’єктивному вивченню мистецтва створення
парків та їхній вплив на культурне життя Поділля XVIII – початку XX століття.
Визначено теоретико-методологічну базу дослідження і з’ясовано, що для
розуміння об’єкта й предмета найбільш прийнятними є різновиди
компаративного й історико-культурного методів. Оскільки паркові утворення є
мистецькими формаціями то застосовано методи художньо-стилістичного
аналізу, реконструкції. Проаналізовано ґенезу паркового мистецтва.
Обґрунтовано послідовність зміни паркових формацій, пов’язаних із розвитком
землеробства в регіонах із сприятливими умовами. Передусім проаналізовано
формування основних принципів побудови регулярної композиції в
землеробських осередках долин річок Ніл, Тигр, Євфрат, Ганг, з опорою на
притаманне регіону бачення божественного порядку. Обґрунтовано
закономірність виникнення паркових утворень у долинах річок Янцзи, Хуанхе.
Віднайдено перегуки між геометричними парковими структурами Єгипту й
Межиріччя та природними криволінійними побудовами території Китаю та
Японії.
Аргументовано логічність східного вектора розвитку паркового мистецтва.
Визначено основні шляхи ґенези європейського мистецтва паркобудування.
Висловлено думку щодо екзогенності західних тенденцій паркобудування
відносно східних, через призму поширення землеробських традицій на
територію еллінського світу, а відтак – Західної Європи.
Водночас зазначено автохтонність традицій землеробства Дніпро-
Дністровського осередку (VІ – ІІІ тис. до н.е.), де утворились сприятливі умови
щодо започаткування своєрідного життєвого укладу та планування двору. 4
Прослідковано відображення головних стилістичних особливостей
паркових об’ємно-просторових рішень різних територій та епох: «парадизу»,
«чор-бак», монастирського, ренесансного, барокового, класичного,
китайського, японського, аркадійного, романтичного, пейзажного,
автохтонного в композиції подільських парків.
Виявлено часткову або повноцінну присутність основних стильових ознак
у структурі окремих ансамблів. З’ясовано, що феномен подільських маєткових
паркових утворень з’явився на основі поєднання кращих світових тенденцій
паркобудування, традицій ведення господарства на еталонних чорноземах,
унікальних геокліматичних умов, ментальності еліт фронтиру. У кінці XVIII ст.
на території Поділля складалися особливі умови зміни політичних формацій.
Розпад Речі Посполитої та приєднання більшої частини територій Поділля до
Російської імперії викликав зміну ціннісних орієнтацій власників маєтків.
З’ясовано, що збіг загальних настроїв подільської шляхти з домінуванням
мистецької течії романтизму, побудованої на традиціях англійського паркового
мистецтва, призвів до вибухового росту кількості парків у переважно
ландшафтному стилі.
З’ясовано впливи власників на формування паркових композицій у
форматі: вибору, кураторства, особистого втручання та фінансування паркового
будівництва. Відзначено особливу роль таких особистостей, як С. Потоцький та
І. Чарторийська, як законодавців моди у сфері композиційних паркових
тенденцій на території Поділля. Посеред інших відзначено роль маєткових
парків таких власників, як фон Мекк, Пшзедецькі, Щербатови, Орловські чиї
маєтності були осередками меценатства на Поділлі. З’ясовано особистісні
впливи на створення паркових композицій таких господарів, як Маковецькі,
Мархоцький, Раціборовські. Прослідковано результати делегування власниками
повноважень щодо створення паркових структур відомим ландшафтним
архітекторам, зокрема Д. МакКлеру, Ф. Метцелю, Кайзеру, Й. Стіху та інших.
Досліджено впливи наявності паркової структури на мистецьке, культурне і
суспільне життя краю. Здійснено ряд розвідок для з’ясування наявності та сучасного стану
паркових утворень. Виявлена збережена або частково збережена просторова
структура ландшафтів із компонентами функціонального, метафоричного,
декоративно-конструктивного, мистецького наповнення. Вона сприяла
систематизації розрізнених даних, за результатами яких проаналізовано понад
100 парків різного стану збереженості. Аналіз природного ландшафту,
кліматичних умов, таксономічних характеристик і художньо-композиційних
рис парків Поділля дозволив зробити висновки стосовно характерних
особливостей подільських паркових утворень та їхньої унікальності. З’ясовано,
що переважна кількість парків закладена на домінантних висотах посеред
природних лісових масивів із включенням до композиції наявних природних
або штучних гідросистем, скельних утворень із активним застосуванням
інтродукції екзотичних таксонів і насичення пейзажу знаковим для власника
семантичним наповненням. Тим підтверджується висловлена думка щодо
феномена «кресових» паркових утворень як репрезентативної парадигми
шляхетського суспільства періоду зміни формацій.
Визначено потенційні можливості дослідження та реконструкції маєткових
парків Поділля, практичне застосування яких є можливим і доцільним у
контексті розвитку регіонального й тематичного туризму, краєзнавчої справи.
Оскільки на території парків зафіксовано незмінною з часу закладення низку
структурних складників (досі фрагментарно збережений деревостан, не
проводилась рекультивація ґрунтів тощо), такі елементи є джерелом
надзвичайно цінних відомостей для науковців різних галузей. Результати
дослідження можуть бути підґрунтям для створення планів реконструкції та
реставрації паркових утворень, що є нагальним у зв’язку з природнім старінням
парків, некоректним втручанням у структуру, відтак небезпекою повної втрати
значної частини культурно-мистецького спадку України.
Ключові слова: маєтковий парк, культурно-мистецький феномен,
фундатори, ландшафтний стиль, регулярний стиль, об’ємно-просторова
композиція, паркобудівничі, таксономія, паркова структура.