Інтеграція Республіки Хорватія в Європейський Союз (1992-2013 рр.)

Горопаха С.В. Інтеграція Республіки Хорватія в Європейський Союз
(1992-2013 рр.). – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія». – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство
освіти і науки України. – Київ, 2018.
Кінець ХХ – початок ХХІ ст. – це період кардинальних змін на
європейському континенті та у світі загалом, який характеризується
припиненням тривалої «холодної війни» між двома військово-політичними й
соціально-економічними блоками, очолюваними СРСР і США, та
поглибленням процесів європейської інтеграції в країнах-колишніх учасницях
соціалістичного табору.
Однією з активних учасниць згаданих процесів була Республіка Хорватія
(РХ), яка 1 липня 2013 р. набула повноправне членство в Європейському
Союзі (ЄС) та стала 28-ю країною об’єднаної європейської спільноти. Вступ
до ЄС ознаменував виконання однієї з головних, поряд зі вступом у НАТО
2009 р., зовнішньополітичних цілей країни та величезний поступ у процесі
довгострокової консолідації нації. Хорватський євроінтеграційний шлях
супроводжувався важкими трансформаційними процесами, спрямованими на
подолання залишків соціалістичного минулого і збройного конфлікту початку
1990-х рр. та реформування усіх сфер суспільного життя до стандартів ЄС.
Вивчення євроінтеграційних процесів у Хорватії, її досвіду інституційно-
правового механізму забезпечення курсу на інтеграцію до ЄС і
внутрішньополітичні та соціально-економічні трансформації відповідно до
стандартів ЄС має важливе значення для України, насамперед, у контексті
ефективної імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і
забезпечення виконання конституційної норми щодо стратегічного курсу
держави на набуття повноправного членства в Європейському Союзі. 3

Із цією метою автором було здійснено комплексний науковий,
неупереджений та об’єктивний аналіз становлення і розвитку двосторонніх
відносин між Республікою Хорватія та Європейським Союзом, а також етапів
євроінтеграційного шляху цієї країни Південно-Східної Європи у період 1992-
2013 рр.
Історіографія досліджуваної проблеми представлена незначною
кількістю розвідок, окремими розділами дисертаційних досліджень та
монографій, статтями українських та зарубіжних науковців. Зокрема,
вітчизняні дослідники спрямовували свої зусилля на вивчення лише окремих
аспектів цієї теми, які розглянуто, як правило, фрагментарно. Праці
хорватських та західних науковців розширили можливості для дослідження
теми даної наукової роботи, а сама проблематика зазнала глибшої розробки.
Джерельна база дисертаційного дослідження є достатньо
репрезентативною та складається з опублікованих і неопублікованих
документів та матеріалів, зокрема документів Європейського Союзу та
Хорватії, які стосувалися відносин ЄС – РХ та безпосередньо або
опосередковано пов’язані з ходом імплементації хорватського
євроінтеграційного курсу. Важливе місце в джерельній базі дослідження
посідають неопубліковані матеріали фондів Галузевого державного архіву
Міністерства закордонних справ України та поточних архівів Другого
європейського департаменту зовнішньополітичного відомства нашої держави.
Загалом, аналіз стану наукової розробки проблеми дозволив зробити
висновок, що, на тлі наявності інтересу в науковців до дослідження
інтеграційних процесів в Європі, у вітчизняній історичній науці відсутнє
узагальнювальне комплексне дослідження євроінтеграційного шляху
Хорватії. Зазначене зумовило підготовку презентованої дисертаційної роботи,
її змістове та концептуальне наповнення.
Автором з’ясовано історичні передумови інтеграції Хорватії до ЄС та
виявлено механізми розширення ЄС на Схід. Незважаючи на те, що офіційні
відносини з ЄС було започатковано ще в січні 1992 р., а основою зовнішньої 4

політики новоствореної хорватської держави стало включення в процеси
європейської інтеграції, упродовж 1990-х рр. відносини між РХ та ЄС не
відзначалися активним розвитком та були на низькому рівні. Реальною
можливістю наповнення євроінтеграційної стратегії Хорватії конкретним
змістом стала повна зміна влади 2000 р. за результатами парламентських та
позачергових президентських виборів.
Інтеграційна політика ЄС щодо Західних Балкан, включаючи й Хорватію,
реалізовувалася в рамках стратегії асиметричної інтеграції до ЄС та
застосування індивідуального підходу до країн цього регіону через такі
інструменти: Регіональний підхід (1996 р.), Стратегія обумовленої підтримки
(1997 р.), Пакт стабільності для Південно-Східної Європи й Процес
стабілізації та асоціації (1999 р.). Заключні документи засідання Європейської
ради в м. Санта-Марія-да-Фейра (2000 р.) та Загребського саміту (2000 р.), які
підтвердили європейську перспективу Хорватії, дали старт переговорам щодо
укладення Угоди про стабілізацію та асоціацію.
У дисертації простежено основні етапи еволюції відносин між Хорватією
та ЄС, які, з урахуванням динаміки та інституційно-правової специфіки
інтеграції РХ до Євросоюзу, запропоновано класифікувати на такі п’ять
періодів: 1) установчий період (1992-2000 рр.) – охоплює етап з моменту
започаткування відносин між РХ та ЄС до початку застосування ЄС особливих
підходів до інтеграції країн Західних Балкан, у т. ч. Хорватії; 2) стабілізаційно-
асоціативний період (2001 р. – жовтень 2005 р.) – включає період від
укладення Угоди про стабілізацію та асоціацію до моменту започаткування
передвступних переговорів; 3) переговорний період (жовтень
2005 р. – листопад 2011 р.) – охоплює етап ведення офіційних переговорів
щодо членства в ЄС; 4) вступний період (грудень 2011 р. – червень 2013 р.) –
стосується етапу ратифікації Договору про вступ Хорватії до ЄС та проміжку
моніторингу з боку ЄК переговорних критеріїв; 5) період членства – охоплює
етап з моменту набуття РХ членства в ЄС 1 липня 2013 р. до теперішнього
часу. 5

У контексті дослідження проаналізовано сукупність документів, які
становлять нормативно-правову базу європейської інтеграції Хорватії.
Встановлено, що правову основу для набуття РХ членства в ЄС заклала Угода
про стабілізацію та асоціацію від 2001 р. на правах асоціації, а Договір про
вступ від 2009 р. юридично закріпив за Хорватією статус повноправного члена
Європейського Союзу з 1 липня 2013 р.
Автором розкрито інституційно-правовий механізм забезпечення
євроінтеграційного курсу Хорватії, який було сформовано з урахуванням
необхідності виконання всього комплексу заходів, передбачених
передвступними переговорами. Виявлено елементи організаційної основи
переговорного процесу щодо вступу Хорватії в ЄС: в уряді РХ – Державна
делегація Хорватії з переговорів щодо вступу до ЄС, Координаційна рада з
питань приєднання Хорватії до ЄС, Переговорна група з вступу Хорватії до
ЄС та зовнішньополітичне відомство Хорватії, яке було головним
координуючим урядовим органом; в хорватському парламенті – Національний
комітет з моніторингу переговорів щодо вступу Хорватії до ЄС та Спільний
парламентський комітет Хорватія – ЄС.
У дисертації проаналізовано значення інтеграції Хорватії до ЄС у
контексті як внутрішніх трансформаційних процесів, так і місця РХ в регіоні
Південно-Східної Європи. Набуття повноправного членства в ЄС 1 липня
2013 р. без сумніву стало величезним досягненням для Хорватії. Інтеграція в
ЄС не лише змінила її позицію в регіоні, але й також трансформувала
хорватське суспільство через проведення реформ у всіх сферах, зокрема в
судовій системі, боротьбі з організованою злочинністю та корупцією.
Хорватський досвід тривалих і кропітких переговорів, ускладнений
додатковими критеріями ЄС щодо членства, які не застосовувалися до інших
постсоціалістичних європейських країн, довели решті країн Західних Балкан,
що інтеграційні цілі можна досягти шляхом політичної волі, наполегливості та
послідовності в здійсненні необхідних реформ у напрямі демократизації
всього суспільства. Хорватія як друга постюгославська країна, яка вступила до ЄС, безумовно
стане взірцем для інших держав Західних Балкан, а також об’єднавчим
чинником у процесі їхньої європеїзації та імплементації курсу на вступ до
Європейського Союзу.
Практичне значення роботи полягає в можливості її використання в
підготовці узагальнювальних праць, підручників та навчальних посібників з
всесвітньої історії, написанні робіт з історії міжнародних відносин,
країнознавства, розробці нормативних та спеціальних лекційних курсів з
історії Хорватії та Південно-Східної Європи, під час підготовки фахівців для
дипломатичної служби України. Результати дослідження також можуть бути
використані у діяльності органів державної влади України, спрямованій на
розробку та впровадження комплексу заходів у контексті європейської
інтеграції України та поглибленні відносин України з ЄС та Хорватією.
Ключові слова: Хорватія, Європейський Союз, європейська інтеграція,
зовнішня політика Хорватії, гармонізація законодавства, переговори про
членство.