Інтеграція та децентралізація: європейський досвід в контексті державної стратегії розвитку України.

Білецька А. В. Інтеграція та децентралізація: європейський досвід в
контексті державної стратегії розвитку України. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. -
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2018.
Зміст анотації
У дисертації досліджується особливість та суперечливість соціально-
політичної трансформації суспільства, історичні, політичні, етнічні та
культурні тенденції розвитку націотворення і державності. Суспільно-
державні, адміністративні, етнічні, національні та регіонально-територіальні
процеси в Україні потребують значного теоретико-прикладного опрацювання
і застосування європейських концепцій інтеграції, децентралізації,
регіоналізму, субсидіарності тощо як засобів підвищення ефективності
державного управління. Європейські теорії та моделі інтеграції і
децентралізації конкурують між собою, проте при комплексному розгляді
вони дозволяють по-новому поглянути на процеси і рамки інтеграції України
в європейські структури, особливо в Європейському Союзі (ЄС). Визначено,
що регіональна інтеграція – це особлива форма інтеграції, обмежена
територіальними або геополітичними рамками. Згідно загальній думці
провідних фахівців у цій галузі, найуспішніше і динамічно регіональна
інтеграція здійснюється завдяки зусиллям ЄС.
Європейська інтегративна традиція припускає, що ЄС повинен бути
союзом держав і громадян з чітко ідентифікованими межами повноважень
центральних інститутів та децентралізацією. Це припускає зрушення від
договорів до конституції, де повноваження, згідно принципу субсидіарності,
розділені між ЄС, державами-членами і регіонами. Існують загальні
закономірності соціального, державного та економічного розвитку, що
набули поширення у соціальній практиці, переважно, у контексті боротьби
проти гегемонії та централізованого бюрократизму і у критичному аналізі 3
причин соціально-економічних існуючих успіхів та невдач у розвитку і
впровадженні моделей інтеграційності, децентралізації і самоврядування
регіонів й територій. При цьому передбачається, що сторони добровільно і
свідомо відмовляться від свого політичного суверенітету і самостійності.
Основним стимулом, що знаходиться в основі цієї нормативно-
пояснювальної моделі, визначально є національна безпека. Найуспішніше і
динамічно регіональна інтеграція здійснюється завдяки зусиллям
Європейського Союзу (ЄС). Тому немає нічого дивовижного в тому, що
велика частина соціально-економічних теорій та практик суспільного
розвитку і державного будівництва, котрі аналізують процеси регіональної
інтеграції, спираються на європейський досвід. Не дивлячись на критику, що
спрямувалася на них, усі без виключення класичні теорії інтеграції частково
пояснювали або, принаймні, відображали процес, що відбувається в Європі.
Ідеї, форми та тенденції інтеграційності і децентралізації завжди був
частиною європейської конструкції. У той же час ЄС, безумовно, не є
класичною федерацією чи конфедерацією. Нові європейські договори
ознаменували явне зрушення від економічної конфедерації до повнішого
багатофункціонального інтегративного союзу. Це ще тим більше вірно для
ЄС, стратегія розвитку якого не є статичною, абсолютною, але постійно
еволюціонує і перебуває у стані динамічної рівноваги. Таким чином, ЄС
можна назвати інтегративним об’єднанням нового типу. У зв’язку з цим
можна вже отримати деякі уроки з перших паростків інтеграції ЄС-Україна,
аналізуючи нормативно-пояснювальну модель цього процесу.
Ключові слова: європейська інтеграція, децентралізація, національна
ідентичність, регіоналізм, стратегія суспільно-державного розвитку,
субсидіарність, місцеве самоврядування, національна соціальна безпека,
патріотизм, національна єдність.