Повсякденне життя міських поселень Волинської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Леснича П. С. Повсякденне життя міських поселень Волинської губернії
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 – Історія
та археологія). – Східноєвропейський національний університет імені Лесі
Українки, Луцьк, 2019.
У дисертації здійснено комплексне дослідження основних аспектів та
практик повсякденного життя мешканців міських поселень Волинської губернії
упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
Показано основні семантичні риси, притаманні міському простору Волині
упродовж досліджуваного періоду. У більшості волинських міст та містечок
збереглася традиційна невпорядкованість внутрішньоміської просторової
структури, яку місцева влада намагалася подолати, часто безуспішно, за
рахунок затвердження планів забудови міст. Проблема незадовільного стану
міських вулиць та майданів була частково вирішена лише на початку ХХ ст. з
поширенням практики брукування та залученням до фінансування цього не
лише коштів міських органів влади, а й внесків місцевих мешканців. Переважна
більшість містян Волинської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
проживала у дерев’яних будинках, хоча кількість цегляних будівель поступово
зростала. Знаковою особливістю міського простору з кінця ХІХ ст. стала
наявність впорядкованих зелених насаджень – парків та скверів, розбиття яких,
окрім естетичної мети, слугувало також засобом покращення санітарної
ситуації.
Встановлено, що упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
кількісні показники чисельності міського населення поступово зростали, але
навіть на початку ХХ ст. вони не перевищували однієї десятої від усіх
мешканців Волинської губернії. Міста та містечка Волині вирізнялися 3


неоднорідністю етнічного та станового складу мешканців, хоча майже
половину міського соціуму на кінець досліджуваного періоду складали євреї, а
у становому розрізі переважну більшість – міщани.
Висвітлено процес реформування міських органів влади у Волинській
губернії в останній третині ХІХ ст., який відбувався через запровадження у дію
міських положень 1870 р. та 1892 р. Реформа інституцій врядування у містах
Волині відбувалася зі значним запізненням у порівнянні з іншими губерніями
Російської імперії, яке було наслідком застережень імперського уряду щодо
політичної стабільності в регіоні. Лише з кінця 1870-х – на початку 1880-х у
губернському та повітових центрах Волині пройшли вибори до нових органів
місцевого врядування – міських дум та міських управ, а у містечках – до
міщанських управ, або ж, через невелику кількість виборців, було обрано
міщанського старосту з помічником. Новоутворені інституції отримали у своє
відання вирішення лише суто господарських проблем функціонування міста. У
кінці ХІХ ст. внаслідок нової міської реформи у тих міських поселеннях
губернії, які не могли утримувати органи міської влади у повному обсязі,
створювалися міські спрощені громадські управління.
Єдиною легальною формою участь мешканців Російської імперії у
суспільно-політичному житті держави було членство у різних громадських
товариствах та спілках. Містяни Волинської губернії мали змогу долучатися до
діяльності як загальноімперських, так і місцевих організацій, переважна
більшість з яких займалася благодійністю або ж були науковими інституціями.
На початку ХХ ст. внаслідок часткової лібералізації політичного режиму та
спрощення процедури заснування кількість таких товариств збільшилися. У
Житомирі з’явився осередок «Просвіти», а у більшості повітових центрів та
окремих містечках – громадські об’єднання, цілі діяльності яких охоплювали
широке коло питань: від організації дозвілля для своїх членів та влаштування
культурних та просвітніх заходів до фінансової підтримки місцевих навчальних
закладів і допомоги бідним. У цей же період пожвавилося політичне життя 4


містян, на теренах Волинської губернії виникли місцеві осередки
загальноімперських політичних партій різного спрямування.
Досліджено характерні особливості санітарно-побутового забезпечення
волинських міст. Упродовж усього досліджуваного періоду невирішеною
залишалася проблема водопостачання чистою питною водою мешканців усіх
міських поселень губернії. Лише у Житомирі в кінці ХІХ ст. була побудована
мережа централізованого водогону. На межі століть в окремих містах Волині
запроваджено електричне освітлення та телефонний зв’язок, а на міських
вулицях з’явилися мотоцикли та автомобілі. В той же час технічні новації
оминули більшість міських поселень губернії через недостатню кількість
коштів у бюджетах місцевих органів влади.
З’ясовано, що на межі ХІХ та ХХ ст. більше половини мешканців
волинських міст були неписемними. Частково низький рівень освіченості був
наслідком невеликої кількості навчальних закладів у губернії другої половини
ХІХ ст. Чисельність шкіл упродовж досліджуваного періоду зросла, зокрема
тих, які фінансувалися за державний кошт, але їх було недостатньо для
залучення до навчання усі, хто цього потребував. Навчальні заклади також
домінували й у культурному просторі Волинської губернії, оскільки у
переважній більшості міських поселень другої половини ХІХ ст. було небагато
або ж були повністю відсутні стаціонарні театри, бібліотеки тощо. Внаслідок
чого школи перебрали на себе роль осередків не лише освітнього, а
культурного виміру повсякденного життя волинських містян.
Повсякдення мешканців Волинської губернії упродовж усього
досліджуваного періоду перебувало під впливом Церкви. Панівною релігією в
Російській імперії було православ’я, тож, незважаючи на переважання у
більшості волинських міст та містечок представників юдаїзму, саме традиції
православної церкви впливали на регулювання повсякденних практик містян:
від визначення робочих та вихідних днів тижня до обмеження виборчих прав
осіб нехристиянського віросповідання. Поліконфесійний характер складу міського населення відобразився також у зовнішньому вигляді міст Волинської
губернії, на вулицях яких на початку ХХ ст. з’явилися не лише нові православні
храми та юдейські синагоги, а й культові споруди протестантів – кірхи.
Містяни Волинської губернії упродовж майже всього окресленого для
дослідження періоду були значно обмежені у можливостях змістовного
проведення вільного часу через відсутність достатньої кількості культурно-
розважальних закладів. Внаслідок чого до організації дозвілля у містах та
містечках долучалися місцеві навчальні заклади, громадських товариства, а
іноді – і місцева влада. Серед основних форм дозвіллєвих практик були:
відвідання театральних та циркових вистав, концертів, публічних читань та
інших масових заходів. Лише в губернському центрі існував стаціонарний
театр, тоді як у у повітовимх – лише літні. На початку ХХ ст. у волинських
міських поселеннях з’явилися кінотеатри, кількість яких дуже швидко
збільшилися внаслідок невисокої ціни квитків і, відповідно, доступності їх для
пересічних містян. Основними культурними та розважальними подіями були
масові святкування релігійних та державних свят. Так у практику проведення
вільного часу змістовно ввійшло зацікавлення книгою, у містах та містечках
Волині розширилася мережа книгарень та читалень, заснованих як
громадським, так і приватним коштом.

Ключові слова: повсякдення, історія повсякденності, дозвілля, побут,
місто, містечко, міський простір, містяни, Волинська губернія.