Трансформація адміністративно-територіального устрою Катеринославщини-Дніпропетровщини (1802–1939)

Тлєуш В. М. Трансформація адміністративно-територіального устрою
Катеринославщини–Дніпропетровщини (1802–1939). – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Запорізький національний університет,
Запоріжжя, 2019.

Останніми роками Україна стала на шлях пошуку нових ефективних та
оптимальних моделей адміністративно-територіального устрою, який дістався у
спадок Україні ще з радянських часів. Навіть наймолодша область на території
колишньої Катеринославської губернії – Запорізька, цього року відзначає вже свій
80-річний ювілей. Вироблення нової концепції адміністративно-територіального
поділу або вдосконалення існуючої потребує детального вивчення історичного
досвіду формування адміністративно-територіальних одиниць.
Особливої уваги потребує Катеринославщина, яка з другої половини
XVIII століття зазнала численних територіальних перекроювань та
адміністративних змін, що було пов’язано як із загальнодержавними реформами,
так і особливостями фронтирної території, строкатої за національним складом
населення, яка відрізнялася швидким індустріальним розвитком тощо. Вагоме
місце серед найактуальніших проблем історичної науки займає історія становлення
та розвитку адміністративно-територіального устрою Катеринославщини–
Дніпропетровщини у контексті виявлення витоків сучасних регіональних проблем
Південної та Східної України і шляхів їх розв’язання. Тому існує нагальна потреба
у з’ясуванні логіки минулих адміністративно-територіальних перекроювань та
розробки теоретико-методологічних моделей устрою Катеринославської губернії та
її наступників, вивчення процесів трансформації адміністративно-територіальних
кордонів, особливостей управління територіями. На наше переконання
осмисленню минулого досвіду реформ і вилученню необхідних уроків сприятиме
пропонована праця. 3
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в історіографії
предметом спеціального комплексного дослідження стала трансформація
адміністративно-територіального устрою Катеринославщини–Дніпропетровщини
протягом 1802–1939 років. Визначено зміни зовнішніх та внутрішніх
територіальних меж Катеринославщини–Дніпропетровщини у 1802–1939 роках.
Виявлено особливості імплементації адміністративно-територіальних реформ на
території Катеринославщини–Дніпропетровщини періоду Російської імперії,
Тимчасового уряду, Центральної Ради, гетьманату, Директорії, білогвардійського
руху, радянської влади. Простежено особливості створення національних
адміністративно-територіальних одиниць на території Катеринославщини–
Дніпропетровщини.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть
бути використані у подальших дослідженнях історії Південно-Східної України,
історії адміністративно-територіального устрою Російської імперії, Радянського
Союзу, України та в узагальнюючих працях та лекційних курсах з історії України,
історичного краєзнавства.
Аналіз історіографічного доробку дозволяє зробити висновок про те, що
протягом двох століть в історичній літературі вивчалися різні аспекти як історії
адміністративно-територіальних перетворень на українських землях протягом
останньої чверті XVIII – першої третини ХХ століття, так і окремі аспекти
реалізації територіальних реформ та функціонування місцевих органів влади та
самоврядування на землях Катеринославщини–Дніпропетровщини. Не дивлячись
на якісне та кількісне збільшення робіт у цій царині з кінця ХХ століття, на
сьогодні не існує синтетичної праці, яка б дозволила прослідити трансформацію
адміністративно-територіального устрою Катеринославщини–Дніпропетровщини
протягом ХІХ – першої третини ХХ століття, саме тому це питання й стало
об’єктом наукового пошуку.
Дослідження історії трансформації адміністративно-територіального устрою
Катеринославської губернії ґрунтується на комплексному використанні різних
видів джерел, завдяки чому залучена джерельна база є представницькою для
вирішення усіх поставлених дослідницьких завдань та висвітлення всіх аспектів
наукової проблеми. 4
Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму,
об’єктивності, всебічності, багатофакторності. В якості концептуальної стратегії
для дослідження використано концепцію історичної регіоналістики, внутрішньої
колонізації, теорії фронтирів, теорії модернізації.
У роботі зазначається, що із приєднанням південноукраїнських земель
наприкінці XVIII століття, лише 1802 року російський уряд, намагаючись
стабілізувати управлінську модель, спромігся створити губернію на території
колишніх Запорозьких Вольностей, схожу на російську за формою управління –
Катеринославську. Не дивлячись на створення традиційного для Російської імперії
територіального поділу, стабільність територіального устрою Катеринославської
губернії було досягнуто аж наприкінці ХІХ століття. З метою ліквідації будь-яких
відмінностей у територіальному та адміністративному устрої, а також оптимізації
поділу Катеринославської губернії до останньої чверті ХІХ століття були
ліквідовані особливі територіальні утворення, відмінні за формою управління від
традиційних адміністративно-територіальних одиниць. Структура
адміністративних установ Катеринославської губернії підлягала реформуванню та
уніфікації, що тривало усе ХІХ століття. Результатом успішної уніфікації та
інтеграції губернії до правового поля Російської імперії призвели до ліквідації у
1874 році генерал-губернаторства, що може вважатися часом перетворення
Катеринославської губернії із зовнішньої на внутрішньоросійську адміністративно-
територіальну одиницю.
Під час Української революції 1917–1921 років Катеринославська губернія
опинилася у вирі соціальних потрясінь та перманентного процесу зміни влади, що
тягло за собою постійні адміністративно-територіальні зміни. При цьому, кожен з
урядів визначав місце стратегічно важливої та економічно привабливої
Катеринославської губернії у територіальному устрої своїх державних утворень.
Тимчасовий уряд, який постав після повалення царату, бачив Катеринославську
губернію із Донбасом виключно частиною Росії, залишаючи її поза межами
української автономії. Позиція Центральної Ради засновувалась на національному,
етнічному принципі утворення адміністративно-територіальних одиниць, а відтак
Катеринославська губернія вбачалася спочатку частиною автономної України у
складі федеративної демократичної Росії, а пізніше – незалежної України. Після 5
жовтневого перевороту 1917 року більшовики вважали Катеринославську губернію
із Донецько-Криворізьким регіоном невід’ємною складовою частиною
більшовицької Росії, у результаті чого було утворено автономну Донецько-
Криворізьку Радянську Республіку за економіко-територіальним принципом. Проте
спроби дезінтеграції України, започатковані російськими більшовиками у 1917 – на
початку 1918 року зі спиранням на місцевих прибічників, провалилися. Уряд
П. Скоропадського з урахуванням етнічного принципу Катеринославщину вважав
виключно українською адміністративно-територіальною одиницею. Директорія
стояла на принципах соборності українських земель та розглядала
Катеринославщину виключно як українську адміністративно-територіальну
одиницю. Представники білогвардійського руху, прибічники єдиної неподільної
Росії, Катеринославщину, як і всю Україну, розглядали південною частиною
російської держави навіть без натяку про автономію. Тим не менш, плани щодо
Катеринославщини жодного з урядів періоду Української революції не були
реалізовані, оскільки її територія стала частиною Української Соціалістичної
Радянської Республіки.
Зі встановленням радянської влади на Катеринославщині починається
експерименти у галузі реформування адміністративно-територіального устрою.
При цьому, застосовувався принцип економічної та адміністративної доцільності,
який яскраво проявився при розділі Катеринославської губернії та виділенні
Донецької губернії, чим більшовицьке керівництво визнало приналежність
Донбасу до України. Через постійні територіальні зміни як у межах губерній, так і
повітів, на початок 1922 року територія імперської Катеринославської губернії
опинилася у складі трьох губерній: Катеринославської, Донецької та Запорізької.
Після входження УРСР до складу СРСР в Україні була здійснена поетапна
адміністративна реформа, метою якої було визначення оптимальних для
економічного управління розмірів адміністративно-територіальних одиниць. На
відміну від імперської політики районування, радянська влада тяжіла до
подрібнення адміністративно-територіального поділу, що стало дієвим
інструментом влади в умовах командно-адміністративної системи. Протягом 1920–
1930-х років Катеринославщина–Дніпропетровщина зазнала найбільшу кількість
адміністративно-територіальних перетворень, які торкнулися як зовнішніх, так і 6
внутрішніх меж. Саме у цей період Катеринославщина–Дніпропетровщина була
знову позбавлена території Таганрозького та Шахтинського повітів, не дивлячись
на те, що переважну більшість населення там становили українці. На території
колишньої Катеринославської губернії були створені німецькі, грецькі, єврейські,
болгарські та російські національні адміністративно-територіальні одиниці,
створення яких стало результатом реалізації політики «коренізації» та бажання
створити «базу» для залучення представників етнічних спільнот до справи
соціалістичного будівництва та «радянізації» низових органів влади. У результаті
багаторічних експериментів у галузі адміністративно-територіального
реформування на кінець 30-х років на мапі колишньої Катеринославської губернії
постало 4 області: Сталінська, Волошиловградська, Дніпропетровська та
Запорізька, які у межах своїх кордонів за виключенням деяких змін проіснували аж
до сьогодення.
Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що
як Російська імперія, так і радянська держава використовувала реформи
адміністратвино-територіального устрою як засіб уніфікації, бюрократизації,
інтеграції та денаціоналізації Катеринославщини–Дніпропетровищини, а не як
засіб задоволення національних, регіональних та місцевих потреб. За останні два
століття таким вимогам відповідали лише козацькі паланки, та деякі
адміністративно-територіальні одиниці, запропоновані представниками
національних урядів періоду Української революції, які намагалися відірватися від
імперського устрою, проте так і не були реалізовані. Вивчення історії
трансформацїі адміністративно-територіального устрою Катеринославщини–
Дніпропетровщини у зв’язку зі зміною форм державного устрою протягом XIX –
першої третини ХХ століття у подальшому дозволять детальніше дослідити
історію діяльності місцевих органів влади та самоврядування, особливо в період
Української революції 1917–1921 років та радянський час, а також провести
аналітичне порівняльне дослідження з історії адміністративно-територіального
реформування різних регіонів.

Ключові слова: Катеринославська губернія, Донецько-Криворізька радянська
республіка, Донецька губернія, Запорізька губернія, Дніпропетровська область, Сталінська область, Ворошиловградська область, Запорізька область,
адміністративно-територіальний устрій, територіальна політика, адміністративно-
територіальна одиниця, національне районування, повіт, округ, район.