Жіночі поховання зі зброєю у сарматів

Шевченко О.Б. Жіночі поховання зі зброєю у сарматів. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 «Археологія». – Одеський
національний університет ім. І.І. Мечникова, Одеса, 2018.

Довгий час проблема жіночих поховань зі зброєю у сарматів вважалася
вирішеною, але розширення джерельної бази за рахунок нових численних
досліджень показало, що більшість з аспектів цього явища потребують
подальшої розробки. Нагальна необхідність саме комплексного вивчення та
систематизації усього масиву жіночих поховань зі зброєю у сарматській
культурно-історичній спільноті, і у хронологічному, і у просторовому вимірах і
зумовила актуальність запропонованого дослідження.
Початок наукової розробки теми припадає на першу чверть минулого
століття, і нараховує, таким чином, вже майже столітню історію. У рамках її,
досить упевнено, простежуються головні наукові тенденції окремих часових
періодів. Залежали вони від переважаючого джерела, яке використовували
дослідники, та головного питання, що вони перед собою ставили. Перший
період хронологічно відповідає початку минулого століття і тривав до 1947
року. Як головне джерело у цей час використовувались писемні джерела, які,
здебільшого, були присвячені савроматам. Другий період починається з 1947
року і триває до 1990 року. Переважаючим джерелом у цей час стають
археологічні матеріали. А одне з головних питань, яке ставили перед собою
дослідники — чи існував у сарматів матріархат або його пережитки. Третій
період розпочався з 90 року минулого століття та триває й нині. У цей час
дослідники вже користуються сукупністю джерел різного характеру, а також
відомостями з суміжних дисциплін. Одне з головних питань – це семантика 3

зброї у жіночих похованнях кочовиків. Крім того, на перший план вже
виступають безпосередньо сармати.
Питання жіночих поховань зі зброєю як окрема проблема почало
поступово виокремлюватись з досліджень більш глобального характеру.
Довгий час подібні комплекси використовувались лише як один з аргументів на
користь тих чи інших постулатів. Озброєння біля померлої жінки розглядалось
переважно однобічно. Але з накопиченням археологічного матеріалу та
застосуванням досягнень суміжних дисциплін стало очевидним, що ця
проблема потребує окремого, спеціального дослідження.
Перші спроби почались з другої половини XX століття під час публікацій
матеріалів могильників або окремих поховань, де фіксувався сам факт
наявності озброєння у жіночих похованнях. Дослідження антропологів
поступово змусили навіть найбільших скептиків визнати факт існування у
сарматській культурно-історичній спільноті подібних комплексів. Проте
розвиток теми лише відкривав нові питання щодо вирішення тих чи інших
аспектів. Однією з найбільших проблем стали критерії визначення статі
похованих. Більшість матеріалів зі старих розкопок не мали належної
антропологічної бази, й далеко не всі сучасні матеріали піддавалися
антропологічним визначенням. Визначення статі похованого за складом
поховального начиння наочно показало можливість помилки, і як наслідок,
дослідження, що базувались на такому принципі, перестали бути достовірними.
Втім, не бажаючи втратити значній пласт матеріалу, вчені жертвували якістю
на користь кількості.
Майже не просунулось у вирішенні питання вибору критеріїв для
визнання того чи іншого жіночого комплексу військовим. До сьогоднішнього
часу не вироблено чітких алгоритмів, необхідних при дослідженні таких
неординарних комплексів. Визнання утилітарної або ритуальної функції зброї у
жіночих похованнях відбувається переважно на інтуїтивному рівні.
З численних свідоцтв давніх авторів по суті виокремлюються лише дві
сюжетні лінії. Одна з них розповідає про походження савроматського племені 4

від шлюбу скіфських юнаків з амазонками, у результаті чого жінки цього
племені традиційно ведуть войовничий спосіб життя. Найдавніша згадка цього
сюжету, належить Геродоту і датується серединою V ст. до н.е. Однак вазовий
живопис дозволяє припустити, що ця літературна традиція сягає початку VI
ст. до н.е., коли грецькі легенди про амазонок стали пов’язувати із
савроматами. У зв’язку з цим необхідно співвідносити дане свідоцтво з
археологічним матеріалом савроматської культури того часу. На сьогодні у
пониззі Дону нам відомо лише одне жіноче (за антропологічним визначенням)
поховання зі зброєю, яке датується першою третиною VI ст. до н.е. (поселення
Малахов Єрик II). Отже, наявний археологічний матеріал не підтверджує
історичність легенди, переданої Геродотом.
Друга сюжетна лінія розповідає, що у результаті загибелі усього
чоловічого населення, яке пішло у похід, влада у савроматів перейшла до
жінок. Встановити джерела і час появи даного сюжету не вдалося, у зв’язку з
чим немає можливості і для співставлення цього свідоцтва з археологічним
матеріалом. І лише філософ Платон у IV ст. до н.е. впевнено говорить про те,
що він не лише чув, але й знає про жінок-воїнів, що проживають навколо
Меотиди. Це свідоцтво підтверджується значним археологічним матеріалом.
Автор пропонує власну методику, яка базується на порівнянні жіночих
поховань зі зброєю з певною контрольною групою. Як контрольна група
виступають синхронні чоловічі поховання відповідного могильника.
Порівняльний аналіз проводиться за складом озброєння, типологією та місцем
фіксації. Додатковою ознакою є аналіз у контрольній групі речей, що
знаходяться поряд зі зброєю.
Завдяки запропонованої методиці вдалося виявити непомітні раніше
особливості побуту сарматських жінок. Стисло отримані результати можна
викласти так: до війни залучались жінки з небагатих великих родів збіднілих
через «перенаселення». Але, не можна виключати, що існували і інші чинники
які скеровували деяких жінок (або їх родину) робити вибір на користь
військової служби. Участь жінок у війні залежала від традицій прийнятих у 5

кожному окремому роді. У більшості родових груп подібний звичай не
зустрічається. У середньому, поховання такого роду фіксуються у двох з 20
могильників. Тобто, більшість кочових спільнот неохоче порушували гендерні
звичаї. Ніяких вікових обмежень не спостерігається. Жінки, що брали участь у
бойових діях, могли робити це протягом усього життя, аж до самої старості.
Участь сарматських жінок у бойових діях аж ніяк не обмежувало їхньої
самореалізації як дружини та матері. У рамках окремих могильників, не
спостерігається якихось особливостей локалізації захоронень жінок-воїнів,
тобто, окремих каст не було. У вільний від військових походів час, жінки-воїни
займались звичними для їх статі справами. Частіше набір озброєння жінок
відповідав чоловічим комплексам, у більшості родових груп чоловіків та жінок
у цьому випадку не розділяли. Ситуації в окремих могилах можуть бути
свідоцтвом професійної направленості жінок, які майстерно володіли
рідкісними видами зброї, стаючи висококласними, професійними воїнами.
Перші військові жіночі поховання фіксуються у скіфів часу
передньоазіатських походів, у яких брала участь більша частина населення. До
війни залучались жінки з багатих аристократичних прошарків. У подальшому
звичай участі жінок у війні поширився на нові території мешкання скіфів,
поступово зникаючи з аристократичних прошарків. Адже у скіфів Північного
Причорномор’я V—IV ст. до н.е. та у кочовиків Південного Приуралля IV—III
ст. до н.е. це вже, здебільшого, середній прошарок суспільства. У сарматів це
вже рядове населення.
З часом трансформувалися і самі причини, що спонукали жінок кочовиків
братися за зброю. У часи скіфських походів у Передню Азію це був
престижний привілей жінок з аристократичних родин, яким дозволялось брати
участь у загальному поході. З відходом частини скіфів у Північне
Причорномор’я, до війни залучались вже жінки з середніх прошарків, імовірно,
це був військовий обов’язок. З появою сарматів, це вже були жінки зі збіднілих
через «перенаселення» родів, які таким чином виправдовували своє існування. 6

Окремі дослідження, присвячені випадкам ритуальної функції покладення
зброї у жіночі поховання сарматів, на сьогодні відсутні. Тим більш є цікавими
отримані автором відомості стосовно цього аспекту у сарматській культурі. За
сарматської доби вістря стріл є найчисленнішим свідченням ритуального
використання зброї у поховальному обряді. Одразу ж варто зазначити, що
наведений звичай у переважній більшості був властивий багатому та
аристократичному населенню, тоді як у рядовому середовищі він, хоча й
зустрічається, але у поодиноких випадках. Зазначене використання вістер стріл
у поховальному обряді починає активно фіксуватись з IV ст. до н.е. і триває аж
до рубежу н.е. Найбільше поширення (10 % від усіх жіночих комплексів) було
зафіксовано для поховань Південного Приуралля II—I ст. до н.е. У окремих
родових групах звичай використання поодиноких стріл у ритуальній функції
був доволі поширеним. Особливості місця розташування таких стріл вдалося
простежити лише для тих випадків, коли це були підвіски, їх носили в області
правого плеча. В інших випадках уніфікації не спостерігається. До рубежу н.е.
сармати як амулети використовували, за рідкісним винятком, сучасні їм вістря
стріл. Пізніше майже в усіх нечисленних випадках це були архаїчні, давні
екземпляри. Тлумачення поодиноких стріл як амулетів не завжди однозначне.
Такі стріли, судячи з низки спостережень, могли бути також прикрасами або
дрібним інструментом. Проте супутні речі здебільшого мали сакральний
характер. Найчастіше поряд з вістрями поміщали розбите дзеркало, шматки
крейди та прясельце. Завдяки супутнім речам була встановлена і можлива
семантика поодиноких вістер стріл – оберег від хвороб та нещасть, захист від
«пристріту», загальне охоронне значення. Траплялись випадки, коли поодинокі
вістря стріл знаходились окремо від основного складу озброєння. При цьому
тип цих вістер відрізняється від сагайдачного набору. Переважна більшість
жінок, поряд з якими були знайдені поодинокі вістря стріл, були зрілого або
похилого віку. Середній вік померлих становить від 37 до 43 років. Більшість
комплексів були поодинокими. Поодинокі вістря стріл зустрічаються не лише у
жіночих комплексах, подібні випадки нерідко фіксуються у похованнях
чоловіків, здебільшого зрілого віку, рідше біля підлітків та дітей. Судячи з
усього, семантика поодиноких вістер стріл у чоловічих та жіночих похованнях
мала схожий характер. Витоки цього цікавого звичаю у кочовиків простежити
досить важко. Археологічні свідчення використання вістер стріл як символів
або амулетів зустрічаються ще у савроматську добу. Це було загальнокочове
явище.
Ключові слова: сармати, савромати, скіфи, зброя, воїн, жінка, семантика,
символ.