Еволюція селянської сім'ї південноукраїнського регіону в контексті модернізаційних процесів кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст.

Качан Ю. В. Еволюція селянської сім’ї південноукраїнського регіону в
контексті модернізаційних процесів кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Запорізький національний
університет, Запоріжжя, 2018.
У дисертації здійснено комплексний аналіз змін, що відбулися в інституті
української селянської сім’ї під впливом модернізаційних процесів кінця ХІХ –
першої чверті ХХ ст. на Півдні України. Дослідження ґрунтується на принципах
історизму, об’єктивності, міждисциплінарності та ціннісному підході.
Завдяки аналізу широкого кола джерел, а саме статистичних даних,
матеріалів державних установ, судових справ, селянських щоденників та листів,
усної історії кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. та інших, проілюстровано
зрушення в інституті шлюбу і черговий раз поставлено під сумнів тезу про
заскорузлість селянського середовища. Модернізаційні процеси кінця ХІХ –
першої чверті ХХ ст. помітно впливали на трансформацію шлюбно-сімейних
стосунків селян Півдня України. Селянська сім’я проявляла гнучкість до
нововведень, допускаючи появу одних елементів і відкидаючи інші. В результаті
спостерігаємо оновлення шлюбно-сімейних відносин зі збереженням цінностей
традиційного селянського шлюбу.
Вперше залучено низку досі не досліджених матеріалів сімейних справ, що
розглядались судовими установами кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст., показано
сімейні відносини очима самих селян. Завдяки залученим наративним матеріалам
відображено настрій епохи та розкрито найрізноманітніші аспекти сімейного
життя південноукраїнського селянства кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Аналіз
судових справ та наративних джерел надав можливість зануритись у побутові
стосунки українських селян, подивитись на буденні обставини їхнього життя та
спостерігати факти порушення загальноприйнятих норм поведінки в селянському 3

середовищі, які рідко фіксувалися в офіційній документації (непорозуміння
старшого і молодшого поколінь, побутові конфлікти, дошлюбні стосунки,
подружні зради, подвійні шлюби, суперечки спадкоємців щодо поділу майна
тощо). Простежено життєві стратегії кількох поколінь мешканців українського
степового регіону. Досліджено ступінь адаптації селянської родини до змін
суспільного буття першої третини ХХ століття. Зроблено ще один крок у
напрямку руйнування стереотипу щодо непорушності інституту селянської сім’ї
другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
Трансформація шлюбно-сімейних відносин подається у категоріях чітких
статистичних показників народжуваності, шлюбності, розлучності та смертності,
а також розмірів селянської сім’ї протягом кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст.
На основі етнографічних розвідок, матеріалів експедицій, розповідей з
селянських щоденників та усної історії простежено редукцію сімейної
обрядовості кінця ХІХ – початку ХХ ст.: додержуючи основних структурних
елементів, селяни почали легковажити в дотриманні послідовності виконання
окремих обрядодій і надавати виконанню обрядів більш розважального значення
(а не санкціонуючого та ритуально-магічного, як в ХІХ ст.). Також простежено
зменшення тривалості та масштабів святкування в родильній, весільній та
поховальній обрядовості.
Досліджено намагання компартійної влади запровадити «нову»
обрядовість в сімейний побут українського селянства: радянська пропаганда
активно популяризувала соціалістичну обрядовість, і в той же час дискредитувала
віками усталені звичаї та традиції, обмежувала вплив релігійних інституцій.
Замість традиційних сімейних обрядів у 1920-і роки радянськими активістами
проводились так звані «червоні хрестини», «червоні весілля» та «червоні
похорони», які мали на меті підірвати та знешкодити церковний вплив. В
середовищі селянства «нові» церемонії важливих сімейних обрядів викликали
нерозуміння та несприйняття. Доведено, що в середовищі селян Півдня України у
першій половині 1920-х років радянська сімейна обрядовість не склала
альтернативу традиційній. Приклади заміни релігійних обрядів на «нові»
радянські в середовищі українського селянства Півдня України були
поодинокими. Селяни продовжували дотримуватися традиційної сімейної
обрядовості, що освячувалась церквою.
Розглянуто питання співвідношення традиційного і нового в селянській
родині, особливості розуміння сім’єю навколишнього світу і своєї ролі в ньому.
Дослідження шлюбно-сімейних відносин стало основою для більш
широких висновків про вплив модернізаційних процесів на традиційне
суспільство. В пореформений період селянська сім’я чинила опір штучним
спробам консервації з боку держави та православної церкви. Відбувались
трансформаційні зрушення в бік збільшення особистої свободи та ініціативи
членів сім’ї, лібералізація стосунків всередині селянської родини. Після 1917 року
українська селянська сім’я чинила опір штучним спробам руйнування
традиційного укладу з боку компартійної влади. В дослідженні показано стійкість
інституту сім’ї під натиском комуністичних експериментів.
Дисертація виконувалась як частина держбюджетної теми Запорізького
національного університету «Суспільно-церковні трансформації в Україні ХІХ –
ХХІ ст.». Номер державної реєстрації – 0114U002661.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості
застосування його положень, висновків, актуалізованих джерел при підготовці
спеціальних та узагальнюючих праць з історії України, гендерної історії,
соціальної історії, соціальної антропології. Результати дослідження можна
рекомендувати при розробці навчальних курсів та підручників для гуманітарних
факультетів. Окремі факти, гіпотези та судження, що висловлені в дисертації,
можуть бути використані науковцями при дослідженні різних аспектів історії
сім’ї.
Ключові слова: сім’я, шлюб, шлюбно-сімейні відносини, модернізаційні
процеси, гендерні ролі, шлюбна поведінка, редукція обрядовості, сімейні поділи,
Південна Україна.