Формування міського способу життя у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах міста Харкова)

Боженко А.О. Формування міського способу життя у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах міста Харкова). —Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису.


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 “Історія України”. — Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018.
В європейській історії наприкінці ХVІІІ ст. зростання економічної ролі
міст стало одним з визначних факторів розвитку суспільства. Російська
імперія не могла залишитися осторонь цих процесів, хоча вона і вступила до
нової доби із запізненням, у другому ешелоні модернізації. Харків був одним
з міст, що найбільш динамічно розвивалося та на початку ХХ ст. зайняло
місце регіонального центру. Зважаючи на зростання інтересу до
урбаністичної парадигми в сучасній українській історіографії та
недостатньому ступеню вивченості історії українських міст саме з цих
позицій, звернення до теми є актуальним.
Розвиток історіографії теми був достатньо суперечливим. В той час, як
кінець ХІХ — початок ХХ ст. характеризувався появою урбаністичних ідей в
суспільстві як Західної, так і Східної Європи, то у 20-30-х рр. ХХ ст. процеси
пішли різними шляхами: якщо у радянській історіографії урбаністичні
дослідження згортаються та перетворюються на краєзнавчі, то в західній
науці вже у 1960-х рр. стається новий сплеск досліджень з історії міст та
формується сучасна урбаністична парадигма. В радянській історіографії
зацікавлення до урбаністики стало помітним лише у 1970-х рр. На сучасному
етапі, який традиційно датується з 1990-х рр. починаються спроби в
українській історіографії подолати відставання у галузі міських студій, проте
остаточно цей розрив подолати не вдалося.3
Джерельну базу роботи складають письмові джерела (законодавчі та
інші нормативно-правові акти — Міське положення, постанови харківських
органів самоврядування, діловодні — журнали засідань Харківської міської
думи, листування з різних питань, статистичні — матеріали переписів 1873,
1897, 1912, 1916 рр., документи особового походження — мемуари
В. Карпова, К. Антонович, Д. Голіцина, щоденники К.Вишневської),
аудиовізуальні (листівки, фотографії) та картографічні (плани міста).
Методологія роботи побудована на міждисциплінарному зв’язку історії,
урбаністики та соціології. Основні методи, що використані — це метод
статистичного аналізу (дослідження динаміки змін у благоустрої, соціальна
структура міста тощо), контент-аналіз (дослідження преси з метою
дослідження ставлення до технічних інновацій, образу міста), метод
картографування (розташування індустріальних об’єктів у міському
просторі), компаративний (дослідження рівня розвитку інфраструктури у
порівнянні з іншими містами Російської імперії), а також загальноісторичні
методи аналізу, синтезу, збережено принцип історизму.
Модерна доба, з одного боку, сприяла тому, що влада намагалася
привести забудову Харкова до певного стандарту, з іншого — його стрімкий
розвиток не дозволяв в повній мірі контролювати забудову, тож іноді вона
відбувалася хаотично. У другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. стаються
як істотні кількісні зміни (зокрема, загальна кількість будівель за вказаний
період зросла у 2,5 разів), так і якісні — збільшується кількість
багатоповерхівок до шести поверхів, кам’яні будинки остаточно починають
переважати над дерев’яними. Велику увагу міська влада надавала перебудові
ринків, покращенню санітарних умов торгівлі, створенню критих приміщень,
що виводило торгівлю на новий рівень. Міська влада турбувалася і про
створення паркової зони, відкритої для всіх мешканців, яка наближалася до
характеристик публічного простору.4
Фізичний ландшафт міста суттєво змінився внаслідок появи великих
індустріальних об’єктів (Паровозобудівний завод, Завод Гельферих-Саде), які
ставали центрами тяжіння для інфраструктури. Заводи намагалися також
створити соціальну інфраструктуру для своїх робітників (побудова житла,
створення навчальних закладів), проте не завжди ці ініціативи були
успішними.
Динамічно розвивалася комунальна інфраструктура Харкова, проте не
завжди її розвиток був достатній для покриття потреб населення міста. У
порівнянні з іншими губернськими центрами рівень розвитку Харкова
залишався на середніх позиціях відносно інших губернських міст. Розвиток
транспортної системи також відчутно гальмувався концесійним способом
впровадження, проте вже наприкінці досліджуваного періоду вона зв’язала
майже всі околиці (окрім Журавлівки, Уралу та Холодної гори) з центром,
істотно змінивши сприйняття фізичного простору мешканцями міста.
Необхідною умовою модернізації міського простору стало
розгалуження соціальної інфраструктури. Зокрема, розширення мережі
лікарень відбувалося досить стрімко, з’являються і місцеві амбулаторії на
околицях міста, що робило боротьбу з інфекційними захворюваннями н
більш ефективною. Якщо говорити про освіту, то вона стала більш
доступною для широкого загалу та поступово згладжується гендерний
перекіс.
Більш чітко почала проявлятися дихотомія центра та периферії як за
фізичними ознаками, так і у свідомості харків’ян. Престижні центральні
райони почали визначатися за допомогою модерних маркерів (Пасаж,
Університет, банківська забудова), багатоповерхівок, наявності бруківки,
належного освітлення тощо. Ставалися процеси, що на перший погляд
можуть здатися суперечливими: з одного боку, місто поглинало передмістя,
колишні заміські частини включалися у його простір, з іншого ж можна5
побачити, що збільшувався контраст у благоустрої і відповідності околиць
вимогам модерного міста, і певною мірою, вона все ще не вважалася
справжнім містом. Порівнюючи соціальну структуру, можемо зазначити, що
гомогенність населення збільшувалася у напрямку до околиць .За соціальним
складом, населення околиць вже не було суто сільським, проте й не
спостерігалося соціального розмаїття, характерного для міста. Внаслідок
розширення території міста його сприйняття як єдиного цілого ставало
скоріше уявним, тож у джерелах можна зафіксувати образи не лише міста в
цілому, а й окремих частин — стежок (Сумська як головна артерія),
вернакулярних районів та ядер, які були визначними не лише у фізичному, а й
у соціальному сенсі (Університет, Пасаж тощо).
Місто, яке за висловом Роберта Парка, ставало соціальною
лабораторією, стирало станові відмінності та було місцем формування нових
еліт. Зокрема, на прикладі Харкова виразно помітно формування
підприємницької еліти, причому Харків ставав центром тяжіння на
регіональному рівні. Все більше в умовах модернізації проявлялася роль
інтелігенції як “креативного класу”, яка ставала ініціатором впровадження
технічних інновацій. Дворянству у більшості не вдалося стати справжнім
міським прошарком та сприяти модернізації міста.
Модернізація сприяла трансформації середнього прошарку населення,
частині представників якого вдалося використати зміни на свою користь та
влитися до класу підприємців. Проте у великому місті загострюються
проблеми маргіналізованих прошарків, частину якого поповнювало
селянство, що мігрувало у пошуках роботи. Селянські міграції сприяли
ускладненню ситуації з соціальною інфраструктурою.
Модерний Харків ставав для своїх мешканців місцем мобільностей, як
внутрішньоміських, так і човникових, чому сприяв стрімкий розвиток
транспортної мережі. Це в свою чергу формувало нову площину дляповсякденних взаємодій та конфліктів. Технічні інновації також не відразу
були сприйняті суспільством, тож можна спостерігати цілий спектр емоцій —
від захоплення до недовіри і страху.
Новим явищем стала поява культури споживання просторів. Поступово
вулиця почала відігравати роль своєрідного публічного простору, посилюючи
соціальні взаємодії. Серед найпомітніших стежок харківського мешканця,
виразними прикладами яких є вулиці, можна назвати Сумську та
Катеринославську. Садово-паркова зона, в свою чергу, слугувала центрами
дозвілля, «місцями свята» у місті, а також своєрідним місцем консолідації
міської спільноти. Виокремлюються своєрідні ядра модерності, зокрема, це
Пасаж, який створював нові можливості для споживання. Трансформувалася
роль центрів об’єднання національних меншин, зокрема, поляків. Якщо на
початку періоду це був сакральний центр, костьол, то згодом він набуває
світських функцій, і навколо нього формуються культурні об’єднання.
Отже, Харків другої половини ХІХ — початку ХХ ст. вже почав
відповідати уявленням тогочасних інтелектуалів про модерне місто в
Російській імперії, проте все ж таки відставав від більшості європейських
міст. Зміни були як кількісні — територія міста за зазначений період зросла у
1,5 разів, так і якісні — територія облаштовувалася мережею інфраструктури.
Відповідно до цього формувалися і нові практики поведінки міського
мешканця, які вже дозволяють говорити про появу міського способу життя як
феномену.
Ключові слова: стиль життя, урбанізація, Харків, модернізація,
міський простір, міська історія, соціальна структура, повсякденні практики,
інфраструктура.