Міський простір Харкова: історія забудови та заселення (кінець XVIII ‒ початок ХХ ст.)

Нестеренко В. О. Міський простір Харкова: історія забудови та
заселення (кінець XVIII початок ХХ ст.). – Кваліфікаційна наукова ‒
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018.
У дисертаційній роботі вперше на основі широкого кола джерел
проведене комплексне дослідження процесу формування міського простору
Харкова в імперську добу (кінець ХVIII – початок ХХ ст.) та визначені чинники,
які обумовлювали його розвиток. На основі акторно-мережевої теорії визначено
діяльність не тільки людських, але й матеріальних акторів цього процесу.
У результаті дослідження виявлено, що міський простір Харкова
формувався під час взаємодії великої кількості акторів, серед яких в роботі
розглянуті наступні: імперська влада, губернатор, місцева влада, тобто міська
дума та міський голова, суспільні групи, етнічні та релігійні спільноти,
навчальні заклади, приватний забудівельник, природні чинники та ідеї, тобто
нові архітектурні стилі та тенденції містобудування. Дисертанткою вперше
запропонована періодизація розвитку міського простору Харкова доби
Російської імперії, яка поділяється на чотири етапи. Перший етап охоплював
період від остаточної інкорпорації Харкова до правового поля Російської імперії
після завершення роботи комісії Є. Щербініна у 1764 р. і тривав до 1822 р., коли
в місто надійшов останній план забудови, що конфірмований імператором та
вміщений у Повне зібрання законів Російської імперії. В цей час місто пройшло
шлях розвитку від козацької фортеці до губернського центру, стрімко
забудовувалось кам’яницями, що були потрібні для розміщення міських
установ, збільшило свою територію від 1 км 2 до 4,48 км 2 . Міська влада, не
маючи досвіду управління, була доволі пасивною, виконуючи лише частину
своїх обов’язків. Серйозну роль в міському просторі відігравав Харківський3
імператорський університет, який відкрився в 1804 р. на центральній вулиці. В
цей період територія Харкова поділялась на три частини – центральну (або
колишню фортецю), Захарківську та Залопанську. Такий поділ обумовлювався
розташуванням річок Харків та Лопань. Влітку ці річки можна було навіть
перейти вбрід, але територія навколо них була болотистою, що перешкоджало
забудові цих районів та вільному сполученню між ними.
Наступний період розвитку міського простору тривав до 1861 р. і
характеризувався певним сповільненням цих процесів. Проте діловодна
документація міської думи ілюструє активізацію її зусиль щодо впорядкування
простору, передовсім, доріг та мостів. Саме на цей період припадає діяльність
губернатора С. О. Кокошкіна, яка ілюструє пряму залежність виконання
розпоряджень імперської влади щодо забудови міста від особистих якостей
губернатора. Проте навіть його зусиллями не вдалось впорядкувати міський
простір та забудувати центральнівулиці кам’яницями. В просторі в цей час
з’являються нові елементи, зокрема, набуває статусу центрального
Благовіщенський ринок, впорядковується північна частина міста, Харків
остаточно долає межі фортечних мурів та розширюється в усіх напрямках.
Починає забудовуватись Захарківська частина міста, з’являється новий район –
Москалівка.
Суттєвіші зміни очікували міський простір в наступний період, що
охоплював 1861–1900 рр. Після Великих реформ значно збільшилась кількість
населення міста завдяки, в тому числі, вихідців з села. Така ситуація загострила
соціальні проблеми, що призвело до необхідності появи мережі благодійних
організацій. Публікації виступів думських гласних дозволяють простежити, як
суспільство поступово усвідомлювало негативні явища в міському просторі та
дискутувало щодо шляхів їх вирішення. Після побудови на болотистих левадах
вокзалу в західній частині до міської території було включено район Холодної
гори та слободу Іванівка. Площа Харкова збільшилась до 25,2 км 2 . Вулиця
Полтавський шлях (тодішня Катеринославська) набула статусу центральної
артерії міста, поєднавши вокзал та центр. Конка сполучає віддалені райони з4
центром. Поява Технологічного інституту обумовила розвиток нових кварталів
в північній частині міста навколо вулиці Пушкінської, яка також перетворилася
на знакову у міському просторі. Крім того, цей навчальний заклад залучав на
роботу архітекторів та інженерів, які, поряд з викладанням, виконували різні
проекти в Харкові. Ділянки з незручним рельєфом (розташовані на схилі)
забудовувались прибутковими будинками. Нагірний район став престижним,
хоча географічно він знаходився на північному краї міста. В цей період Харків
не отримав жодного плану впорядкування території від імперської влади. Проте
міська дума робить кілька спроб розробити плани реконструкції міста, які не
були реалізовані передовсім через нестачу фінансів, відсутністьчіткого уявлення
про параметри розвитку губернського центру та надто швидкими темпами
зростання його територіїта населення. Актуальна мапа міста з’явилась тільки в
1866 р. За імперської доби Харків так і не був реконструйований. З одного боку,
завдяки цьому місто не було сегрегованим, адже провести чіткий поділ між
елітними кварталами і бідними або трущобними було неможливо. З іншого –
хаотичний розвиток міського простору призводив до незручного розташування
багатьох районів. Ігнорування природних факторів розвитку простору
паралельно з впорядкуванням тротуарів, будівництвом нових підприємств,
зростанням населення призвело до екологічних проблем, передовсім, до
збільшення масштабів повеней на Захарківській частині та в центрі. Загалом,
Харків страждав від частих епідемій, які були викликані брудною водою.
Розвиток простору міста в період 1900-1914 рр. позначений участю
максимальної кількості акторів, серед яких суттєво зросла роль приватного
забудовника. Саме представники цієї групи людей за допомогою архітекторів та
інженерів визначали зовнішній вигляд міського простору Харкова. Паралельно з
цим завдяки діяльності освіченої частини міської спільноти стрімко
збільшується кількість публіцистичних виступів щодо екологічних та
соціальних проблем в місті. Сформовані в цих творах ідеї виступили новими
акторами творення міського простору. Імперія остаточно передає до
повноважень міської влади питання, пов’язані з містобудуванням та зовнішнімвиглядом споруд, проте в останньому Будівельному статуті 1900 року
акцентується увага на необхідності слідкувати за технічним станом будівель.
Дисертанткою вперше введено до наукового обігу архівні джерела щодо
забудови міста в 60-ті роки ХІХ ст., на початку ХХ ст. та фотографії, що
дозволяють реконструювати вигляд окремих частин міського простору Харкова.
На основі описів меж міської території було створено мапу в Google My Maps,
яка дозволяє простежити та суттєво уточнити динаміку змін в площі міста.
Робота має практичне значення, адже наведені в ній висновки щодо
просторового розвитку міста можуть бути використані під час сучасного
планування розвитку Харкова та інших міст України. В роботі актуалізуються
питання важливості збереження історичної спадщини. Крім того, робота має
теоретичне значення, адже вперше в українській історичній науці
проаналізовано процес розвитку міського простору з точки зору акторно-
мережевої теорії. Наведені матеріали також можуть бути використані при
написанні узагальнюючих досліджень з історії Харкова, історії містобудування
та архітектури в України, історичної урбаністики.
Ключові слова: міський простір, Харків, урбаністика, акторко-мережева
теорія, актор, імперська влада, губернатор, міський голова, територіальний
поділ, архітектура, екологічні фактори.