Архітектура військових гарнізонів Волинської губернії ХІХ – початку ХХ століття (формування, спадщина, принципи реабілітації)

2

АНОТАЦІЯ
Сергіюк І.М. Архітектура військових гарнізонів Волинської губернії ХІХ –
початку ХХ століття (формування, спадщина, принципи реабілітації). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури (доктора
філософії) за спеціальністю 18.00.01 "Теорія архітектури, реставрація пам'яток
архітектури". – Національний університет водного господарства та
природокористування. – Національнийуніверситет "Львівська політехніка". – Львів,
2018.
Історичний аналіз політичної ситуації в Європі на початку ХІХ століття та
місця Волині у Російській імперії, до складу якої вона увійшла, розкрив суспільно-
історичні, політичні та соціальні процеси, що зумовили появу нового типу будівель
– військових гарнізонів (далі – ВГ). Нестабільні військові відносини між сусідніми
країнами, а саме між Російською та Австро-Угорською імперіями, спричинили
протиставлення наявних армійських сил одна одній. Саме тому поблизу кордонів з
обох боків дислокували численні війська для швидкого реагування на загострення
конфліктів.
З'ясовано, що перші військові поселення гарнізонного типу розташовувались у
Новгородській, Московській, Слобідсько-Українській (з 1835 року – Харківській),
Катеринославській, Херсонській, Кам'янець-Подільській губерніях. Архітектором
перших проектів був І. Мінут; пізніше для розроблення покращених проектів
полкових штабів військове міністерство залучило архітекторів В.П. Стасова,
Л. Руску, Т. Дюбю, військових інженерів Л.Л. Карбоньєра, А.Я. Фабра, Ф.І. Рерберга
та інших. Ці проекти стали основою для подальшого створення типових ВГ,
розташованих на території Волинської губернії. Прикордонне положення зумовило
дислокацію значного військового контингенту на території Кременецького,
Дубенського, Володимирського повітів. Основними чинниками для розміщення ВГ
були: стратегічне розміщення наявних укріплень з кам'яними чи дерев'яними
будівлями, стайнями, манежами тощо, особливості рельєфу, водойм (річки, на злитті 3

річок, греблі та млини), сформована інфраструктура (залізничні шляхи, транспортні
вузли, пішохідні дороги) тощо.
Військові гарнізони у структурі міст Волинської губернії розташовувалися з
урахуванням наявної на той час забудови. З 12 повітових міст губернії ВГ було
збудовано у Володимирі-Волинському, Дубні, Житомирі, Кременці
(с. Білокриниця), Луцьку, Острозі, Рівному, Старокостянтинові. В інших містах для
розселення військових було пристосовано існуючі будівлі, зокрема палацові
комплекси (наприклад в Ізяславі).
У дисертаційному дослідженні проаналізовано еволюцію урбаністичних
особливостей розміщення військових гарнізонів у структурі міст, де їм відводили
окраїни, в яких майже не було житлової забудови, якнайдалі від місцевих ярмарків
та громадських споруд. Дослідженням визначено ще один важливий чинник впливу
на розташування військових гарнізонів – транспортні магістралі різних типів.
Перевагу надавали територіям поряд із залізничними станціями, шосейними
дорогами, зокрема вздовж Києво-Брестського шосе, що проходило через Житомир,
Новоград-Волинський, Рівне, Луцьк, Ковель.
Внутрішня структура та принципи забудови територій гарнізонів
зумовлювались особливостями кожного міста та мали чітко розроблену структуру
залежно від роду військ, чину військових. У роботі військовий гарнізон розглянуто
як комплекс будівель житлового, громадського та допоміжного призначення з
головним плацом та внутрішньою інфраструктурою. Будівлі казарм розташовували
навколо площі з плацом, де відбувалися щоденні навчання. Ділянки облаштовували
транспортно-пішохідною мережею та зеленими зонами. Біля будівель старшого
командування були розроблені спеціальні під'їзні доріжки та невеликі сквери з
клумбами.
Визначено характерні типологічні групи досліджуваних будівель комплексів
за різними ознаками (функціональними, планувальними, об'ємно-композиційними,
стилістичними) та виокремлено житлові, громадські й господарські. До житлових
належали будинки для командування полку або ескадрону (командира полку, 4

бригади, роти, ескадрону), офіцерського (квартири для штаб-офіцерів та молодших
офіцерів), солдатського складу (казарми для піхоти або кавалерії).
Громадські будівлі мали різноманітне призначення. До них належали штаб,
будівля для навчальної команди, госпіталь (приймальне відділення на 20 місць) та
православний храм. Штаб виконував як адміністративну, так і відпочинкову
функцію, адже сюди входили приміщення для вищого командування полку і
більярдна та їдальня для офіцерів.
Господарські будівлі та споруди обслуговували всі потреби гарнізону без
необхідності зв’язку із самим населеним пунктом. До них належали лазня і пральня,
пекарня, сараї для дров, провізії, зброї, кам'яні льодовні, стайні (для кавалерії).
Планувальна структура будівель військових гарнізонів визначалась
"Положенням про проектування казармених будівель", яке затверджувало Головне
управління з квартирного забезпечення військ (ГУКЗВ). Це положення містило
вимоги до казармених будівель, зокрема санітарних щодо розміщення великої
кількості людей, а також інсоляції та вентиляції. Тому планувальною схемою
казарм, що переважала, було розташування капітальних стін на поперечних осях
будівлі, що давало змогу облаштовувати приміщення на всю ширину будівлі.
Перегородки між приміщеннями для сну зводитись до мінімуму, щоб забезпечити
відтік повітря з кутків.
За санітарними вимогами ідеальну казарму передбачалося споруджувати
одноповерховою, але реальні умови розміщення військового контингенту не
дозволяли цього (брак необхідних територій, матеріалів). Тому казармені будівлі
споруджували на 2–3 поверхи. Ці особливості внутрішнього планування визначили
характер форми плану, яка найчастіше була прямокутною. План з облаштуванням
коридору вздовж зовнішньої стіни використовували для шпиталю.
Складовою військового гарнізону був православний храм. Досліджено, що
переважно церковні будівлі були кам'яними, рідше – дерев'яними. Більшість церков
збудовано за типовим проектом архітектора Ф.М. Вержбицького, в якому поєднано
однонавову базиліку в плані з тридільним об'ємом, характерним для православних
храмів (дзвіниця з шатровим дахом над входом, трапезна і завершення з великим 5

світловим барабаном у східній частині). Зовнішнє оздоблення виконували у
відкритій цегляній кладці (стіни зовні не штукатурили).
Здійснено архітектурно-композиційний аналіз фасадів гарнізонних будівель та
виокремлено типологію найбільш визначальних елементів у їхній архітектурі:
орнаментальні мотиви, віконні та дверні прорізи, фронтони, пілястри, комини.
Залучено закордонний досвід з реабілітації та реконструкції військових
об'єктів, зокрема Польщі, Словаччини, Литви, Росії. Це дало змогу сформувати
основні принципи інтеграції гарнізонних комплексів у сучасне міське середовище,
зокрема необхідні: комплексні заходи для покращення зовнішнього вигляду, участь
держави та всіх власників приміщень, поширення інформації про історико-
культурну та архітектурно-містобудівну цінність цих комплексів тощо.
З'ясовано, що основна мета адаптації полягає у поліпшенні планувальних
рішень, підвищенні рівня благоустрою. Згідно з цими вимогами запропоновано
сформувати три основні етапи функціональної адаптації гарнізонних комплексів.
Перший – адаптація планувальної та об'ємно-просторової структури будівель, що
спрямована на їх упорядкування та пристосування до сучасних нормативних вимог.
Другий спрямований на відновлення архітектурних та художніх особливостей
будівель (відновлення первинного кольору та кладки цегли, зняття штукатурки,
нашарувань з пінопласту, гіпсу, алюмінієвих плит, вивісок). Третій – функціональна
інтеграція будівлі у складі ансамблю, спрямована на знаходження оптимального
сучасного функціонального рішення для будівлі з урахуванням вимог до
функціонального зонування всього ансамблю.
Запропоновано принципи та заходи, спрямовані на відновлення і збереження
досліджуваних військових об'єктів на основі міжгалузевої взаємодії архітектури,
антропології, інженерії, культурології, дизайну, соціології, екології тощо.
Сформульовано основні охоронні заходи щодо збереження гарнізонних комплексів.
До них належать: реновація окремих будівель і цілісних ансамблів з урахуванням їх
історико-культурного потенціалу на основі наукових розробок, законодавчих актів
та новітніх світових тенденцій; реконструкція споруд на засадах екологічного та
ландшафтного підходів; урахування забезпечення комфортного проживання мешканців; збереження естетичної та художньо-архітектурної привабливості
військових гарнізонних комплексів.
Ключові слова: військовий гарнізон, Російська імперія, Волинська губернія,
розпланування території, типові проекти, казарми, військовий храм, реконструкція,
реабілітація, функціональна адаптація.