Переселенські процеси в Україні у 1944-1953 рр.: на матеріалах Волинської та Рівненської областей

Харкевич Н. В. Переселенські процеси в Україні у 1944–1953 рр.: на
матеріалах Волинської та Рівненської областей. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) зі спеціальності 07.00.01 – історія України (032 – історія та
археологія). – Львівський національний університет імені Івана Франка. –
Львів, 2018.
Зміст анотації. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню
переселенських/депортаційних процесів у Волинській та Рівненській областях у
контексті демографічних змін в Україні в цілому у 1944–1953 рр. та
геополітичних змін у Центрально-Східній Європі на завершальному етапі
Другої світової війни та у повоєнний час. Тема актуалізується також і тим, що в
новітній час особлива увага прикута до волинського регіону та подій, які
відбувалися на цих теренах в роки Другої світової війни та по її закінченню.
Наукові концепти та висновки відносно цього регіону різняться в українській та
польській історіографії, а це означає, що вимагають свого сучасного вивчення,
зважаючи на джерельні комплекси, введені в останній час в дослідницький
інструментарій передовсім вченими України.
У дисертаційній праці введено до наукового обігу неопубліковані архівні
матеріали із місцевих фондів – Державного архіву Волинської області та
Державного архіву Рівненської області. Саме регіональний джерельний зріз
дозволяє прослідкувати наслідки переселенських/депортаційних процесів як на
території Волинської та Рівненської областей, так і зробити аналітичні
висновки щодо проходження цих процесів в УРСР у цілому.
Проаналізовано стан наукової розробки теми, її джерельну базу.
З’ясовано, що основна увага, в оцінці переселенських явищ у попередні
періоди, зокрема, у радянський час, концентрувалася на представленні цих
процесів у контексті зовнішньої і внутрішньої політики СРСР. В силу
ідеологічних підстав переселенські/депортаційні явища розглядалися як 3
евакуаційні процеси українського і польського населення 1944–1946 рр.;
переселення українського і чеського населення 1947–1948 рр. однозначно як
внутрішні, в рамках СРСР та країн народної демократії; а демографічні зміни
кінця 1940-х – початку 1950-х рр. пов’язувались виключно з рухом трудових
ресурсів.
Водночас, суспільно-політичні зміни, які намітилися в умовах розпаду
СРСР і реалізувалися у незалежній Україні, створили можливості відтворення
цілісної картини переселенських/депортаційних процесів 1944–1953 рр., їх
правдивої реконструкції та історичних оцінок.
Особливе місце зайняло вивчення депортацій вглиб СРСР учасників
українського національно-визвольного руху, діячів ОУН і УПА, співчуваючих
цьому руху.
При аналізі джерельної бази автор, окрім дослідження оригінальних
джерельних комплексів, концентрувалася на вивченні опублікованих
документів, в тому числі преси, спогадів та ін.
З використанням загальнонаукових та спеціальних історичних методів
висвітлено переселенські/депортаційні процеси у волинському регіоні воєнного
і післявоєнного часу, зокрема, у 1944–1953 рр. У рамках дослідження даної
проблеми висвітлено міждержавні стосунки СРСР, Польщі та Чехословаччини
на заключному етапі Другої світової війни в контексті існуючих засад
національної політики та реалізації переселень/депортацій українців, поляків,
чехів у 1944–1948 рр. Встановлено, що переселенські/депортаційні процеси
того часу відбувалися у сукупності з вирішенням питання кордонів Польської
Народної Республіки та Чехословаччини, розмежування прикордонної лінії між
СРСР і ПНР у 1940-х – 1950-х рр. та ін.
Переселення українців з Польщі в УРСР та поляків з України у ПНР
відповідно до умови від 9 вересня 1944 р. мали носити виключно добровільний
характер. У перші місяці перебігу операції з Польщі виїхали родини,
господарства яких були зруйновані війною, а також ті, яким загрожували дії
польського підпілля; з часом добровільність на виїзд ставала ілюзорною, а 4
адміністрація, окрім обмеження громадянських прав, чинила тиск з метою
збільшення кількості оголошених на виїзд з Польщі.
Встановлювалися і коригувалися терміни виконання угоди про евакуацію
населення: до кінця 1944 р. стало цілком очевидним, що завершити її до 1
лютого 1945 р. неможливо (масове переселення розпочалося лише у грудні
1944 р. – січні 1945 р.); сторони домовилися продовжити термін виконання угод
до 1 травня 1945 р.; після звернення М. Хрущова дату перенесли до 1 серпня
1945 р.; термін офіційно переносився ще до 15 січня 1946 р.; формально про
виконання угоди було оголошено тільки у липні 1946 р.
Всього від початку акції до СРСР було переселено 482 661 особу;
уникнути цього вдалося, згідно з офіційними статистичними підрахунками, що
проводилися переселенською комісією, 3 239 родинам, тобто 14 325 особам;
погоджуємося з уточненими статистичними даними, що вони є применшеними
принаймні на 140 тис. осіб.
Українські переселенці з Польщі змушені були розселитися відповідно до
вказівок та інструкцій: в 50-кілометровій прикордонній зоні розселення
депортованих з Польщі українців було заборонено; заборонялося також
розселятись за 30 км від морських і за 30 км від обласних і магістральних
шляхів; на новому місці поселення українці не мали складати більше 10% від
населення даної місцевості; у випадку невиконання вказівок їх знову
переселяли.
Зазначено особливості здійснення переселення українців з Польщі на
територію Волинської та Рівненської областей та поляків з волинського регіону
в ПНР. Охарактеризовано локацію переселенців з Польщі на Волині:
намагались, інколи всупереч вказівок місцевих органів радянської влади,
поселятись у районах, наближених до Луцька, на півдні Рівненської області –
район Дубно, Здолбунова, Рівного; переважно самовільно займали т. зв. «чеські
хати» – будинки, залишені чехами, які переїхали до Чехословаччини, котрі
були значно кращими ніж відповідні залишені польські будівлі і господарства.
Відповідно до евакопланів значна частина українців-переселенців була 5
направлена в Одеську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку,
Дніпропетровську та інші східні області УРСР, решта були розселені в Західній
Україні. У східних областях лише частина переселенців отримала будинки, які
раніше належали німцям-колоністам; більшість була розселена за рахунок
«ущільнення житлової площі колгоспників»; існувала й мовна проблема –
офіційна влада в переважній більшості була російськомовною, а тому говір
переселенців виділявся на фоні місцевого населення; адаптації переселенців
перешкоджали і природні умови та голод.
Визначено загальну кількість українських переселенців з Польщі у
Волинській та Рівненській областях (цифри значно різняться із опублікованими
раніше); встановлено загальні масштаби т. зв. «самовільного» переселення
українців з Польщі із південних та південно-східних областей УРСР на
територію Волинської та Рівненської областей і показано, що число таких
переселенців було значним і перевищувало кількість переселенців «прямого
переселення» з Польщі на Волинь.
Метою переселенських акцій 1944–1946 рр. було створення моноетнічних
держав; у здійсненні евакуації населення враховувалися лише інтереси
політичної верхівки; якщо перший етап переселень носив частково
добровільний характер, то наступні здійснювалися силовими методами.
Розкрито обсяги та характер переселення поляків у ПНР та чехів у
Чехословаччину з волинського регіону та встановлено, що ці переселенські
акції мали більш організований характер порівняно з
переселеннями/депортаціями українців; показано напрями локації польських
переселенців з України на територію ПНР.
Як окремий дослідницький напрям розглядаються питання соціально-
побутових умов проживання українських переселенців з Польщі та
Чехословаччини у волинському регіоні (проблеми забезпечення житлом і
наділення землею; надання допомоги для ремонту, а в окремих випадках –
будівництва житла; забезпечення продуктами першої необхідності та ін.).
Розглянуто також участь переселенців в органах державної влади, їх зайнятість 6
у сільському господарстві та промисловості; громадську активність.
Встановлено, що допомога українським переселенцям радянських
владних структур у Волинській та Рівненській областях мала обмежений
характер, соціально-побутові умови були складними, переселенці повільно
адаптувалися в районі, а їх громадська активність була низькою.
Визначено кількісні показники та зміст насильницьких радянських
переселень трудових ресурсів з волинського регіону у післявоєнний період (до
1953 р.) у східні регіони СРСР та південно-східні області УРСР.
Переселення трудових ресурсів з Волинської та Рівненської областей у
1948–1953 рр. здійснювалося в декількох напрямках: переселення в колгоспи і
радгоспи Дніпропетровської та Запорізької областей; «організовані набори
робітників» для праці на шахтах Донбасу – перевежно молоді; переселення
трудових ресурсів сім’ями в Ростовську область РРФСР та у південні області
УРСР (головним чином в Одеську, частково Миколаївську, Херсонську і
Крим).
Переселення трудових ресурсів із волинського регіону у повоєнний час
здійснювалося відповідно до урядових директив та встановлених квот;
переселення мали здебільшого насильницький характер і здійснювалися
відповідно до існуючої радянської командно-адміністративної системи.
Ключові слова: переселенські/депортаційні процеси, Волинська і
Рівненська області УРСР, Польща, Чехословаччина, трудові ресурси.