Участь Великої Британії у процесі становлення і розвитку Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу (1990 – 2016 рр.)

Грубінко А.В. Участь Великої Британії у процесі становлення і розвитку
Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу (1990 –
2016 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія» (032 – Історія та археологія). –
Інститут історії України Національної академії наук України, Державний
вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет»
Міністерства освіти і науки України, Київ, 2018.
Велика Британія пройшла своєрідний історичний шлях участі в
європейських інтеграційних процесах. Набуття Сполученим Королівством
членства в ЄЕС у 1973 р. стало вимушеним кроком, спрямованим на посилення
міжнародних позицій держави в умовах безальтернативності Співтовариства.
Виконання цього завдання мало відбуватися шляхом активної участі в системі
політичної співпраці держав об’єднання. Однак результати референдуму 23
червня 2016 р. про вихід держави з ЄС засвідчили, що британська
громадськість і політична еліта держави упродовж її членства в Співтоваристві
не зуміли узгодити концептуальні засади британського державотворення і
специфічне бачення європейського об’єднання з реаліями інтеграційних
процесів. Пошуки керівництвом Британії місця королівства в складі ЄС
відзначалися намаганням віднайти специфічну модель інтеграції і зайняти
провідні позиції в об’єднанні, що проявилося у сфері Спільної зовнішньої
політики і політики безпеки (далі – СЗППБ) ЄС.
Наукова новизна роботи полягає у здійсненні комплексного аналізу
участі Великої Британії у формуванні інституційних механізмів і практики
функціонування СЗППБ ЄС у 1990 – 2016 рр. в контексті новітніх
трансформацій системи міжнародних відносин. У роботі вперше в
історіографії: запропоновано періодизацію участі Великої Британії у Спільній
зовнішній політиці і політиці безпеки Європейського Союзу з обгрунтуванням
відповідних періодів; на основі введення в науковий обіг нових архівних 3


матеріалів висвітлено історичні особливості участі Сполученого Королівства у
східноєвропейській політиці Європейського Союзу; сформульовано та
підтверджено висновок про те, що Велика Британія у період правління урядів
Д. Кемерона завдяки перемозі євроскептичного популізму втратила черговий
реальний шанс на лідерство в об’єднаній Європі в умовах загальної кризи
розвитку Європейського Союзу (цей висновок насамперед стосується сфери
зовнішньої політики і політики безпеки); проаналізовано офіційну позицію
Великої Британії щодо російсько-українського конфлікту в контексті реалізації
зовнішньої політики і політики безпеки ЄС; досліджено внесок королівства у
становлення військово-технічної співпраці держав Євросоюзу, здійснення
миротворчих військових операцій і цивільних місій об’єднання; показано
досвід участі Великої Британії в організації і здійсненні військових операцій та
гуманітарних місій Євросоюзу; обгрунтовано висновок про те, що Велика
Британія знехтувала можливостями лідерства в Європейському Союзі у сфері
зовнішньої політики і політики безпеки, яка була оптимальною для
максимального прояву її лідерських амбіцій в об’єднанні.
Запропоноване визначення термінів «Спільна зовнішня політика і
політика безпеки Європейського Союзу», «атлантизм». Поглиблено
дослідження впливу історичних підходів Великої Британії до євроінтеграції на
процеси фіксації і реалізації СЗППБ в основоположних договорах
Європейського Союзу, позиції і практичної політики провідних держав-членів
ЄС (Великої Британії, Франції і Німеччини) щодо розвитку СЗППБ.
Переосмислено вплив американсько-британських відносин на участь Великої
Британії у процесах європейської інтеграції і СЗППБ. Окремо проаналізовано
роль Великої Британії у політиці східного розширення ЄС та євроінтеграції
України як напрямів СЗППБ. Досліджено роль королівства у розвитку відносин
між ЄС і НАТО. Сформульовано висновки про те, що британській політичній
еліті не вдалося виробити єдиної комплексної концепції участі країни в
європейській інтеграції. Головними причинами цього стали першість принципів 4


державного суверенітету та атлантизму у зовнішній політиці Сполученого
Королівства.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у
виявленні механізмів і пізнанні досвіду участі конкретної держави у творенні та
реалізації СЗППБ ЄС, що може стати корисним для України в її поступовому
залученні до функціонування цієї сфери європейської інтеграції. Висновки і
фактичний матеріал дисертації можна використати: у подальших наукових
дослідженнях історії міжнародних відносин, Європейського Союзу та новітньої
історії Великої Британії; при підготовці підручників і навчальних посібників,
лекційних курсів та навчально-методичних матеріалів з історії Великої Британії
та європейської інтеграції, історії міжнародних відносин; у практичній
діяльності Міністерства закордонних справ України, посольства України у
Великій Британії та інших органів державної влади.
Основна частина роботи складається з вступу, шести розділів, висновків.
У першому розділі представлено розгорнутий огляд історіографії
проблеми, яку поділено на такі групи – українська, британська, американська,
європейська континентальна і російська. Доведено, що тема участі
Сполученого Королівства у СЗППБ ЄС в історіографії залишається недостатньо
розробленою. Про це свідчить відсутність спеціальних комплексних публікацій
монографічного рівня як у вітчизняній, так і в закордонній історичній науці.
Дослідники надають перевагу вивченню військово-політичної складової
СЗППБ. Практично не висвітлені питання східноєвропейської політики
Британії, її участі в Європейській політиці сусідства. Недостатньо досліджена
роль королівства у миротворчих акціях ЄС і військово-технічній співпраці
держав об’єднання, політика щодо СЗППБ третього уряду Т. Блера (2005 –
2007 рр), урядів Г. Брауна і Д. Кемерона.
Джерела дослідження розглянуті у відповідності із запропонованою
класифікацією: 1) матеріали архівних фондів; 2) документи органів державної
влади Великої Британії (парламенту та уряду); 3) офіційні матеріали
Європейських Співтовариств / Європейського Союзу; 4) документи 5


міждержавних офіційних та неофіційних зустрічей різного рівня; 5) документи
провідних політичних партій Великої Британії; 6) мемуари державних діячів;
7) інформаційно-аналітичні матеріали британських та американських
друкованих засобів масової інформації, офіційних періодичних видань ЄС,
провідних інформаційних агентств і Веб-порталів.
Подано аналіз теоретико-методологічних засад дослідження.
Охарактеризовано специфіку формування і функціонування СЗППБ ЄС як
особливої сфери європейських інтеграційних процесів. Сформульовано
принципи зовнішньої політики Великої Британії, які стали одним з головних
чинників формування та реалізації стратегії урядів держави щодо участі у
СЗППБ ЄС. Подано огляд наукових методів, використаних в дослідженні.
Другий розділ містить аналіз передумов формування СЗППБ та участі
Великої Британії у творенні першооснов зовнішньополітичного напряму
діяльності Європейських Співтовариств у вигляді механізму Європейського
політичного співробітництва. Подано аналіз розвитку європейської політичної
та військової кооперації повоєнних десятиліть (др. пол. 1940-х – 1960-ті рр.),
історію військово-політичних альянсів в Західній Європі і невдалих спроб
автономізації європейської системи безпеки в рамках атлантичного
співробітництва та ролі в цих процесах Великої Британії, особливості
сприйняття британським суспільством проблем європейської політичної
інтеграції, значення зовнішньополітичної співпраці держав Європейських
Співтовариств у системі стратегічних міжнародних союзів Великої Британії.
У третьому розділі розглянуто результати дослідження британського
впливу на політико-правову фіксацію СЗППБ в установчих договорах
Євросоюзу. Обгрунтовано авторський варіант періодизації участі королівства у
СЗППБ ЄС. Проаналізовано історичні особливості політики урядів
Дж. Мейджора, Т. Блера, Г. Брауна та Д. Кемерона щодо розвитку СЗППБ.
У четвертому розділі роботи проаналізовано місце зовнішньої і
безпекової політики ЄС в системі відносин Великої Британії з стратегічними
партнерами, якими визначено Францію, ФРН та США. Відзначимо 6


компаративний аналіз позиції королівства щодо СЗППБ з позиціями Франції і
Німеччини як держав-лідерів європейської інтеграції. У підрозділі 4.2. окремо
запропоновано аналіз впливу американсько-британських відносин на розвиток
зовнішньої і безпекової політики Євросоюзу, відносин між ЄС і США.
У п’ятому розділі розглянуто історичні аспекти участі Великої Британії в
політиці розширення ЄС та його східноєвропейській політиці, включно з
розвитком відносин між ЄС та Україною. Запропоновано розгляд ролі Великої
Британії у формуванні і реалізації Східноєвропейської політики ЄС у формі
Європейської політики сусідства і програми «Східне партнерство». Окремо
показано особливості позиції Великої Британії щодо євроінтеграції України в
контексті розвитку зовнішньої і безпекової політики Євросоюзу.
У шостому розділі розглянуто роль Великої Британії у розвитку
військово-політичної компоненти ЄС. Досліджено участь Великої Британії у
процесах становлення офіційних відносин Альянсу з Європейським Союзом в
контексті розвитку Спільної політики безпеки та оборони. Представлено
історію становлення військово-технічної співпраці держав-членів Євросоюзу та
проаналізовано роль військово-промислового комплексу Великої Британії у
цьому процесі. Розглянуто досвід участі королівства у проведенні військових
операцій і цивільних місій під егідою Європейського Союзу.
У висновках зазначено, що Велика Британія пройшла своєрідний
історичний шлях участі в європейських інтеграційних процесах, намагаючись
пристосувати їх до своїх державних потреб і міжнародних інтересів. Уряди
королівства стали активними співтворцями системи зовнішньополітичної
співпраці держав об’єднання. Однак з огляду на важливість відносин з США і
державами Співдружності націй СЗППБ ЄС розглядалася в Лондоні як
важливий, але не головний механізм зовнішньої політики королівства, участь в
якому не повинна була суперечити її засадничим принципам – прагматизму,
державоцентризму, парламентському суверенітету, глобальному охопленню,
балансу сил, наступності, атлантизму. У результаті дослідження підтверджено
його головну гіпотезу: участь в політичній складовій євроінтеграції у формі

Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС стала досвідом втраченої
можливості урядів королівства повною мірою реалізувати значний потенціал
держави у сфері зовнішньої політики і безпеки, стати лідером ЄС.
Ключові слова: Велика Британія, європейська інтеграція, Європейський
Союз, Спільна зовнішня політика і політика безпеки, Спільна політика безпеки
та оборони, США, Співдружність націй, атлантизм, НАТО, Франція,
Німеччина, Європейська політика сусідства, Східне партнерство, військово-
технічна співпраця, військові операції, цивільні місії.