Ораторсько-проповідницька проза і величальна поезія другої половини ХІІІ – середини ХVІ ст.: ґенеза, художня специфіка

2
АНОТАЦІЯ
Круглій А. М. Ораторсько-проповідницька проза і величальна поезія
другої половини ХІІІ – середини ХVІ ст.: ґенеза, художня специфіка. –
Кваліфікаційна робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література».
– Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства
освіти і науки України. – Київ, 2016.
У дисертації здійснено комплексний аналіз ґенези і художньої
специфіки ораторсько-проповідницької прози та величальної поезії доби
Пізнього українського Середньовіччя (друга половина ХІІІ – середина
ХVІ ст.). Досліджено методологію їх вивчення в модерному науковому
дискурсі, визначено специфіку історико-літературних обставин творення і
суспільної місії літератури Пізнього Середньовіччя, закцентовано увагу на
наукових стратегіях її інтерпретації. Доведено, що аналізований період був
переломним у розвитку Русі-України і Східної Європи загалом, яку охопили
масштабні суспільно-політичні, державні, економічні, етнічні, культурні,
ментальні, духовні зміни й трансформації. Це був перехід від Середньовіччя
до Ренесансу, що супроводжувався утвердженням національностей, їх
ідентичностей, основ державності.
Представлено комплексне бачення художньої специфіки ораторсько-
проповідницьких і величальних творів. Аналізовані тексти Пізнього
українського Середньовіччя синтезували риси традиційної візантійсько-
болгарської проповіді та проповідницьких текстів епох Раннього і Високого
Середньовіччя, сповнивши їх власними рисами і характеристиками, зокрема
новим змістом, актуальним для часів бездержавності Русі-України. У
дисертації доведено, що ідейно-тематичний спектр і художня специфіка
ораторсько-проповідницької та величальної літератури доби зумовлена
особливостями національного життя і характеру, формуванням політичних,
культурних, церковних стосунків із Угорщиною, Польщею, Австрією,
Німеччиною.
Увагу закцентовано на визначальній ролі для Пізнього українського
Середньовіччя ораторсько-учительної літератури, зокрема творів Серапіона Володимирського, Кирила ІІ, Максима, Петра Ратенського. У роботі
простежено трансформацію києворуських ідей теоцентризму і
христоцентризму, які в досліджуваних текстах набувають яскраво виражених
особистісних характеристик.
Проаналізовано образ вітчизняної трагедії у творчості Серапіона,
концептуальний простір проповідей київських митрополитів, духовні
пріоритети Григорія Цамблака. Встановлено ґенезу й мистецьку своєрідність
величальних поетичних творів митрополитів Кипріяна та Григорія Цамблака,
схарактеризовано модель образу автора у «Слові о Лазаре†воскресеніи»,
концепт героя в поетичних величальних творах. Ораторсько-проповідницька
проза доби Пізнього Середньовіччя успадкувала і творчо розвинула традиції
Раннього і Високого Середньовіччя, наповнила їх новими ідеями й темами
доби. Активно застосовується стиль «плетіння словес», посилюється
емоційність, риси психологізму, дається усвідомлення особистості,
акцентується на покаянні. Вперше трагедія держави виводиться з трагедії
окремої особистості, її численних гріхів.
Ключові слова: література Пізнього українського Середньовіччя,
ораторсько-проповідницька проза, величальна поезія, ґенеза, художня
специфіка, митрополит, духовні пріоритети, модель образу автора, концепт
героя.