Шевченкознавчі студії Михайлини Коцюбинської в контексті українського літературознавства другої половини ХХ – початку ХХІ століть

Степчук Ю. П. Шевченкознавчі студії Михайлини Коцюбинської в
контексті українського літературознавства другої половини ХХ –
початку ХХІ століть. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.



Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і
науки України. – Київ, 2020.
У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві комплексно
зібрано й систематизовано шевченкознавчу спадщину
Михайлини Коцюбинської. На основі з’ясування основних естетико-
теоретичних засад дослідницької методології вченої, її потрактування
естетики і поетики українського Генія осмислено своєрідність стратегії
шевченкознавчих пошуків М. Коцюбинської. Вперше досліджено
шевченкознавчу діяльність літературознавиці в контексті історичної доби.
На основі аналізу значного масиву наукових праць, спогадів
М. Коцюбинської встановлено зв’язок між її шевченкознавчим набутком та
літературно-критичним дискурсом 60-х років ХХ століття на тлі тогочасної
суспільної атмосфери. Внаслідок розгляду літературознавчих праць
М. Коцюбинської 50-х – кінця 90-х років розкрито творчу еволюцію вченої.
Проблема шевченкознавчої концепції на тлі літературознавчої думки
України другої половини ХХ – початку ХХІ століть привертає дедалі більшу
увагу науковців. Створення цілісного дослідження візії Т. Шевченка
шістдесятниками є досить складним процесом, неможливим без ґрунтовного
осмислення місця і ролі кожної творчої індивідуальності. У 1960-ті роки
шевченківська тема знайшла розгорнуте висвітлення у глибоких працях
І. Світличного, Є. Сверстюка, І. Дзюби, І. Драча, В. Стуса та ін.


3



Шевченкознавці-шістдесятники, прагнучи в умовах ідеологічних утисків
вивільнити образ геніального поета з-під влади стереотипів, виступили проти
вульгарно-соціологічного шевченкознавства, чим наблизили тогочасне
літературознавство до справді наукового, а не заідеологізованого висвітлення
постаті Т. Шевченка.
На основі аналізу значного масиву наукових праць, спогадів
М. Коцюбинської у роботі встановлено зв’язок між її шевченкознавчим
набутком та літературно-критичним дискурсом 60-х років ХХ століття на тлі
тогочасної суспільної атмосфери. Внаслідок розгляду літературознавчих
праць М. Коцюбинської 50-х – кінця 90-х років розкрито творчу еволюцію
вченої. У дисертації встановлено, що тісний контакт М. Коцюбинської з
митцями 60-х років, які виявляли відвертий потяг до Шевченкової творчості, і
спричинив зростання Коцюбинської-шевченкознавця, яка наперекір утискам,
заборонам і замовчуванням створила понад двадцять самодостатніх вислідів,
еволюціонувавши у своїх поглядах від соцреалістичного сприйняття
мистецтва до поглибленого усвідомлення його естетичної суті.
У дослідженні окреслено основні естетико-теоретичні засади
шевченкознавчої методології літературознавиці. Наукова проблематика,
заявлена в дисертації, коло теоретичних питань і специфіка досліджуваного
матеріалу зумовили використання відповідної методології. Було застосовано
описовий, біографічний та системно-функіональний методи.
На основі результатів аналізу шевченкознавчих студій дослідниці
розкрито їхні ідейно-естетичні засади, а також визначено місце та роль
шевченкіани М. Коцюбинської у розвитку шевченкознавства й історико-
літературного процесу України в цілому.
Детально проаналізовано шевченкознавчу спадщину М. Коцюбинської
(понад двадцять публікацій про поета). Простежено наукову методологію,
специфіку дослідницького стилю в трактуванні Шевченкових текстів.


4



Доведено, що категорія естетики була для вченої теоретичною основою
літературознавчого аналізу.
У дисертації здійснено аналіз, дефініційовано та проаналізовано основні і
спорадичні тенденції шевченкознавчих студій в межах «офіційного» та
еміграційного шевченкознавства. Виявлено, що найбільш плідний,
радикально новий, відмінний від інших напрямів шевченкознавства –
шістдесятницький. Більш розлогу характеристику здобули шевченкознавчі
дискурси представників генерації шістдесятників.
Систематизовано основні дослідницькі стратегії вченої у
шевченкознавчих працях, виявлено ефективність дослідницького
інструментарію. В межах біографічного дискурсу з’ясовано, що важливу роль
у становленні літературознавчої та світоглядної позиції вченої в історичному
аспекті відіграла ідейна трансформація М. Коцюбинської як літературознавця,
літературного критика. Простежено еволюцію інтерпретаційних стратегій
М. Коцюбинської як дослідника творчості Т. Шевченка відповідно до
становлення її суспільно-політичних поглядів. Окрему увагу приділено
поетапній моделі трансформації світогляду дослідниці.
Доведено, що стратегія шевченкознавчих пошуків М. Коцюбинської
становить, з одного боку, самобутнє літературознавче явище, з іншого –
своєрідно втілює провідні наукові інтенції українського шістдесятництва з
його глибоко національним світосприйняттям та застосуванням новітніх
наукових методологій.
Особливу увагу приділено позиції дослідниці щодо наукового
осмислення романтичної спадщини Т. Шевченка. Всебічний аналіз корпусу
наукових студій вченої, присвячених феномену романтизму, дає підстави
говорити про створення унікальної наукової теорії, що пропонує кардинально
нове висвітлення проблем романтизму у творчості Т. Шевченка та в
українській літературі загалом.


5



Запропоновано нову методологію прочитання епістолярію Т. Шевченка.
У роботі простежено загальні тенденції та посутні особливості наукового
осмислення англомовних перекладів Шевченкового слова, зокрема виявлено
основні методологічні підходи дослідниці до процесу поетичного перекладу в
англомовному перекладознавчому дискурсі.
Значна увага у дослідженні приділяється досліджено й систематизації
провідних тенденцій у Кобзаревому ставленні до фольклору: освоєння
фольклорних принципів виразності, творче їх переосмислення і
вдосконалення, розділення фольклорної та індивідуально-ліричної стильових
стихій.
На основі аналізу основних ідеолого-естетичних домінант «Етюдів про
поетику Т. Шевченка» доведено, що стрижневим для осмислення естетичного
феномену Т. Шевченка у М. Коцюбинської є міркування про осягнення істини
в його творах з залученням критеріїв естетики і моралі.
Шевченкознавча творчість М. Коцюбинської утверджується як
оригінальне і глибоко закорінене в історичному контексті явище
українського літературознавства другої половини XX – початку ХХІ століть.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати і
фактичний матеріал можуть бути використані при дослідженні літературного
процесу в Україні другої половини XX – початку ХХІ століть, вивченні курсів
історії українського літературознавства та критики, при розробці й вивченні
спецкурсів, проведенні спецсемінарів, які розкриватимуть творчі шляхи
Т. Шевченка і М. Коцюбинської, при написанні курсових, дипломних,
магістерських робіт, а також при створенні літературознавчих посібників та
підручників.



Ключові слова: шевченкознавчий дискурс, рецепція, методологія
шевченкознавства, інтерпретаційні моделі, літературознавство, шістдесятництво.