Інституційна структура економіки в українській економічній думці України ХІХ – початку ХХ століття

Ущаповський Ю. В. Інституційна структура економіки в українській
економічній думці України ХІХ – початку ХХ століття. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за
спеціальністю 08.00.01 «Економічна теорія та історія економічної думки». –
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима
Гетьмана», Київ, 2021.
Наукова праця на основі методології сучасного інституціоналізму
розкриває здобутки представників економічної думки України ХІХ –
початку ХХ століть в дослідженні інституційної структури економіки у
площині генезису та еволюції методологічних принципів інституційного
аналізу.
Доведено вагомість гуманістичних аксіологічних факторів сучасного етапу
розвитку наукового знання для історико-економічних досліджень та цілісності
історичної реконструкції явищ і процесів. Обґрунтовано у контексті кризи
провідної неокласичної парадигми економічної науки необхідність застосування
методології інституційного аналізу та створення цілісної концепції розвитку
української економічної думки досліджуваного періоду. Запропоновано і
обґрунтовано переваги використання системного, синергетичного,
цивілізаційного та еволюційного підходів для вдосконалення наявних
дослідницьких програм в економічній теорії та для онтологічного та
гносеологічного аналізу процесів і явищ у розвитку економічної думки України.
Розкрито, у площині системного підходу на основі порівняльного аналізу
традиційного та нового інституціоналізму, методологічні основи інституційного
аналізу господарських систем. Обґрунтовано вибір дослідницької програми
соціально-економічних інституцій на основі моделі людини «homo institutius»,
концепції інституцій та інституційної динаміки Д. Норта, але із застереженням
щодо обмеженості екзогенної заданості інституцій. Зауважено щодо


3



необхідності «ендогенізації» інституцій, оскільки не тільки інституції
встановлюють обмеження на дії індивідів, але й індивіди формують
інституційні обмеження. Запропоновано і обґрунтовано власне розуміння
поняття «інституційної структури економіки». Розроблено алгоритм
дослідження інституційної структури економіки в економічній думці України
ХІХ ст. – поч. ХХ ст., згідно якого її аналіз відбувається спочатку в розрізі
інституційного середовища, яке базується переважно на неформальних
інституціях, а потім у площині інституційного порядку, який вміщує в себе
переважно формальні інституції.
Досліджено витоки та еволюцію ідей інституціоналізму у світовій
економічній думці. Виокремлено і обґрунтовано значення концепції природного
права та «методології історії» як підґрунтя для протоінституційних досліджень і
з’ясовано, чому у методологічному «ядрі» класичної політичної економії
відсутні соціальні складові. З’ясовано особливий і визначальний вплив
соціології на становлення ідей інституціоналізму через структурний аналіз
соціально-економічної системи і створення спільного для соціології та
інституціоналізму категоріально-понятійного апарату: «прогрес», «еволюція»,
«структура», «інституція». Розкрито особливості становлення економічної
науки в Україні у контексті класичної політичної економії та німецької
камералістики. Обґрунтовано значимість такого методологічного поєднання як
для розвитку економічної науки, так і для протоінституційних досліджень в
Україні. Встановлено спорідненість між соціологією та марксизмом у площині
аналізу інституційної структури суспільства та її впливу на витоки
методологічної бази інституціоналізму. Розкрито спільні риси та відмінності
між представниками німецької історичної школи в економіці та
інституціоналізму у розрізі дослідження соціально-економічних інституцій.
Підкреслено значимість створеної М. Вебером концепції типів соціальної дії у
контексті аналізу мотиваційної поведінки індивіда та погляд В. Рошера на


4



економічну культуру як на частину національної у її зв’язку з методологією
сучасного інституціоналізму.
З’ясовано фрагментарність дослідження неформальних інституцій у
працях представників класичної політичної економії в Україні у контексті
пошуку нових форм соціальної організації та спроби аналізу мотивації
економічної поведінки людини. З’ясовано рівень дослідження
інституційного середовища в українській статистиці, етнографічних та
історико-правових дослідженнях. Встановлено, що антропоцентризм є
особливою рисою української економічної думки. Підкреслено значимість
довіри, як найважливішої неформальної інституції, що регулювала
господарські операції українців. Вперше розкрито у площині
інституціоналізму теорію цивілізації Амвросія Метлинського та її значення
для системності економічного аналізу. Особливу увагу зосереджено на
спадщині Київської економічної школи, яка на основі антропоцентризму
досліджувала інституційне середовище у контексті організаційних форм
суб’єктів господарювання та зв’язки між ними (Д. Піхно), залежності
процесів ціноутворення від еволюції інституційної структури економіки
(А. Антонович). Розкрито значимість перших кроків школи на шляху
аналізу трансакційних витрат в економіці через дослідження «перешкод на
шляху задоволення потреб» (М. Бунге), «складність придбання», «проблеми
реалізації» (Д. Піхно). З’ясовано вплив марксизму на розуміння соціально-
економічних інституцій у економічних дослідженнях Михайла Драгоманова,
Миколи Зібера, Сергія Подолинського. Вперше в контексті інституційного
аналізу розкрито здобутки органічної соціології Олександра Строніна у
площині дослідження проблеми імплементації інституцій. З’ясовано
особливості аналізу неформальних інституцій у площині синтезу класичної
та німецької історичної шкіл.


5



Розкрито напрями дослідження формальних інституцій в працях
економістів України ХІХ — поч. ХХ ст. З’ясовані роль і місце держави в
економічній системі у працях представників класичної політичної економії в
Україні. Підкреслюється значення держави у забезпеченні свободи
підприємництва, підтримці конкуренції та створенні господарського
законодавства. Розкрито особливості втілення Миколою Бунге прагматичної
регуляторної економічної політики з метою вдосконалення ринкового
механізму ціноутворення та оподаткування. Обґрунтовано значення
держави у створенні інституційних обмежень та формуванні інституційного
порядку. Підкреслено важливість проблеми імплементації новітніх
інституцій та її зв'язок з інтересами суспільства. Встановлено обмежуючий
характер дії природних економічних законів на впровадження державою
інституційного порядку в площині економічної політики Дмитра Піхна.
Проаналізовано дієвість формальних інституцій в залежності від
сформованої інституційної структури економіки Михайлом Олексієнком у
розрізі методології історичної школи. Досліджено вплив правових обмежень
на діяльність банківської сфери народного господарства. З’ясовано рівень
дослідження К. Гаттенбергером і В. Левитським формальних обмежень
господарської діяльності у площині оригінального синтезу класичної та
німецької історичної шкіл. Підкреслено важливість встановлення соціальної
справедливості та дотримання прав особистості та «суспільної
самодіяльності» з боку держави.
На основі методології сучасного інституціоналізму та дослідження
історичної еволюції неофіційних обмежень, офіційних правил та їхнього
дотримання у теоретичній спадщині економічної думки України
пропонується механізм адекватного сприйняття політичного і економічного
порядків для сучасної економічної системи. На основі системного аналізу
з’ясовано відносну самостійність економічної культури, яка має


6



загальносистемні властивості, а також властивості, що притаманні власне
економічній системі. На основі структурного аналізу основних елементів
економічної культури розкрито недосконалість принципу методологічного
індивідуалізму, притаманного концептуальному підходу
неоінституціоналізму. Підкреслено недосконалість визнання онтологічного
пріоритету за індивідом у формуванні інституційних обмежень
господарської поведінки і пропонується враховувати обмеження, які
накладені на індивіда економічною культурою. Обґрунтовано необхідність
моделювання інституційної структури економіки України на основі
формування нової економічної ментальності, яка має стати вихідною
неформальною інституцією в інституційній структурі. Рекомендовано
створити в інтересах суспільства за участю держави ефективний механізм
координації економічної політики (інституційний порядок), який через
систему формальних обмежень має сприяти мінімізації трансакційних
витрат в інституційному середовищі та втілювати пріоритетні суспільству
інституційні зміни.
Ключові слова: історія економічної думки, методологія інституційного
аналізу, системний підхід, інституція, формальні інституції, неформальні
інституції, інституційна структура економіки, інституційне середовище,
інституційний порядок, економічна культура, імплементація інституцій