Інституційний аналіз еволюції економічної системи України

Саловський О.Б. Інституційний аналіз еволюції економічної системи
України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на
здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 –
“Економіка”. – Львівський національний університет імені Івана Франка. –
Львів, 2021.
Дисертацію присвячено дослідженню траєкторії руху вітчизняної
економічної системи на етапі незалежності України, визначенню проблемних
чинників розвитку та розробці рекомендацій щодо побудови суспільно
продуктивних (інклюзивних) інституцій. Вибір теми продиктований
об’єктивною потребою створення інституційних передумов для переходу
української економіки до усталеного зростання та проведення ефективних
суспільних реформ, а також підвищенням наукового інтересу до вивчення
еволюційних відмінностей економічних систем, проблем їх успішного
розвитку, причин добробуту, багатства та бідності тощо.
У роботі обґрунтовано доцільність використання методології та
принципів сучасної інституційної теорії до аналізу розвитку та змін в
економічних системах. Зокрема, встановлено, що інституціоналізм дозволяє
досліджувати економічну проблематику з різних точок зору та в
міждисциплінарному і еволюційно-історичному вимірах. Завдання
інституційної теорії не обмежуються поясненням універсальних теоретичних
конструкцій, а полягають у розв’язанні специфічних проблем-кейсів.
Дисертантом з’ясовано теоретико-методологічні основи та уточнено
категорійно-понятійний апарат інституційного аналізу еволюції економічних
систем, зокрема сформульовано власну дефініцію головного об’єкта
дослідження – економічної системи. Її визначено як сукупність
взаємопов’язаних інституцій, котрі впорядковують та організовують перебіг
економічних процесів і сприяють ухваленню рішень її учасниками на різних
рівнях. Також автором систематизовано підходи світових та вітчизняних


3



вчених щодо трактування сутності та функцій інституцій, внаслідок чого
визначено, що інституції – це “правила гри” у суспільстві, які узгоджують та
координують діяльність економічних агентів, структурують їхню поведінку, а
також визначають допустимі та недопустимі для них альтернативи. Додаткову
теоретико-методологічну інтерпретацію в роботі отримали концепції
“інституційної рівноваги” та “ринку інституцій”, зокрема в контексті
характеристики особливостей розвитку економіки України.
Понад те, як наслідок ґрунтовного дослідження розвитку парадигми
інституціоналізму, виявлено, що важливою теоретико-методологічною
передумовою успішних реформ та стабільних інституційних перетворень в
економічних системах є інклюзивність інституцій. З’ясовано, що
прогресивнішого розвитку досягне та економічна система, у якій представники
влади будують суспільні інституції не лише в інтересах вузьких кіл, а для блага
всього суспільства. Досліджено природу продуктивних інституційних змін,
особливості та перешкоди їх впровадження, шляхи мінімізації масштабу
негативного впливу траєкторії попереднього розвитку. Вдосконалено структуру
алгоритму здійснення інституційних змін в економіці, котра поглиблює
фундаментальні теоретичні положення і враховує адаптовані позиції теорії
еволюційного інституціоналізму та сучасних досліджень.
Здійснено аналіз ключових особливостей командно-адміністративної
системи колишнього СРСР як етапу, котрий передував формуванню економіки
незалежної України. Систематизовано та увиразнено відмітні наслідки впливу
господарської системи колишнього СРСР на розвиток вітчизняних інституцій, а
також виявлено механізми їх прояву на сучасному етапі. Зокрема, серед
головних рис негативного інституційного спадку виявлено: тісний симбіоз
інституцій влади і власності, відмінності в економічній дійсності та способі
життя широкого кола громадян і представників влади; популізм, патерналізм,
довготривалу незрілість громадянського суспільства; часте превалювання
особистих “зв’язків”, різнорівневу корупцію, орієнтованість на досягнення
формального успіху тощо. Аргументовано причини вкорінення несприятливого


4



інституційного порядку в економіці на початковому етапі незалежності України
та слабкості ринку інституцій.
У дисертації також розроблено та пояснено авторський концептуальний
аналітичний підхід, котрий застосовано до аналізу еволюційних змін в
економіці України. Наукова новизна запропонованого підходу ґрунтується на
розгляді п’яти груп інституцій: власності, влади, конкуренції, інновацій та
цінностей у межах української економічної системи. Подальшого розвитку в
рамках підходу набула методологічна інтерпретація процесу інституційного
аналізу шляхом поступового квалітативного виділення головних характеристик
формальних і неформальних інституцій української економічної системи на
прикладі сфер власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей, доведення
їх важливості, а також підсилення якісних даних щодо розвитку інституцій
кількісним аналізом.
Відповідно до цього підходу, проаналізовано стрижневі риси еволюції
інституцій власності в українській економіці, виділено особливості розвитку
формальних та неформальних “правил гри” у царині влади, окреслено
принципові аспекти еволюції інституцій у сфері конкуренції. З’ясовано основні
ознаки загального інституційного фону здійснення інноваційної діяльності у
вітчизняній економічній системі, а також досліджено спектр цінностей та
пріоритетів українського суспільства. Виявлено, що специфіка інституційної
конфігурації вітчизняної економіки полягає у вагомих розбіжностях між
формальною декларативністю норм та реальним функціонуванням економічної
системи.
Окремо розглянуто динаміку реалізації державної політики у сферах
власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей. З’ясовано, що
амбівалентна конфігурація інституцій у вітчизняній економіці на різних етапах
призвела до хронічної незавершеності реформ та їх гальмування. В підсумку,
обґрунтовано існування “посттрансформаційної” економічної моделі розвитку в
Україні, котра великою мірою допускає співіснування інституцій влади,
власності, монополізму, рентоорієнтованої поведінки та відсутності чіткої


5



мотивації до змін, інновацій та прогресивних реформ при одночасній підтримці
інституцій ринку і демократії, забезпеченні прав і свобод та публічному
декларуванні важливості реформ.
Здійснено кількісну оцінку еволюції економіки України в розрізі
запропонованої дисертантом концепції щодо п’яти груп інституцій та в
контексті міжнародного порівняння із економічними системами країн
Центральної та Східної Європи. Як наслідок, запропоновано авторський
інтегральний індикатор розвитку інституцій у економічних системах, що дало
змогу запропонувати новий підхід до економічної кластеризації
постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи: виокремлення груп
подібних країн не лише за географічною ознакою, а й на основі показників
розвитку відповідних інституцій. Крім того, зазначено можливості запозичення
релевантного міжнародного досвіду країн-лідерів отриманого рейтингу та
досліджено ступінь кореляційно-регресійного зв’язку показника ВВП на душу
населення та розроблених інтегральних показників розвитку інституцій.
Дисертантом наголошено на важливих аспектах реалізації політики
розвитку інституцій у досліджуваних сферах з огляду на співвідношення
формальних і неформальних “правил гри”. Запропоновано низку пропозицій
щодо можливих заходів державної політики у царинах власності, влади,
конкуренції, інновацій та цінностей, котрі сприятимуть розвитку інклюзивних
та суспільно бажаних інституцій в економічній системі України. Також
з’ясовано, що для побудови стабільного інституційного фундаменту повинна
існувати культура довіри та співпраці, кожен учасник економічної системи має
усвідомлювати та додержуватись сфер своєї відповідальності, а державна
політика – бути спрямованою на вивчення реального життя українців та
закріплення суспільно продуктивних інституцій.
Ключові слова: економічна система, інституції, формальні інституції,
неформальні інституції, “правила гри”, інституційна трансформація,
трансформаційна економіка, інституційний спадок, інституційні зміни,
інституційний аналіз.