Оніричний дискурс сучасної української прози (на матеріалі романів Степана Процюка, Володимира Єшкілєва та Андрія Жураківського)

Стрільчик Б. А. Оніричний дискурс сучасної української прози (на
матеріалі романів Степана Процюка, Володимира Єшкілєва та Андрія
Жураківського) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.01.01 – українська література. – ДВНЗ «Прикарпатський
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». – Івано-
Франківськ, 2019.



Дисертація присвячена вивченню специфічних рис оніричного дискурсу
сучасної української прози на основі дослідження романів «Троянда ритуального
болю», «Маски опадають повільно», «Чорне яблуко» Степана Процюка, «Імператор
повені» Володимира Єшкілєва та «Сателіти» Андрія Жураківського.
У контексті сучасної української прози названі твори привертають увагу, адже
можуть слугувати і яскравим підтвердженням продовження історико-літературних
традицій у зображенні снів, візій, марень та галюцинацій, і показувати
функціональні рамки оніричного в структурі художніх текстів (від композиційно-
стилістичних елементів до фундаментальних складників сюжету та хронотопу).
Проте, попри достатню кількість літературно-критичного матеріалу стосовно
текстів Степана Процюка, Володимира Єшкілєва та Андрія Жураківського,
перелічені романи ще не були об’єктом наукової дискусії із залученням
онірокритичного підходу.
У дисертаційній праці на основі теоретико-методологічних досліджень
запропоновано літературознавчу парадигму онірокритики та охарактеризовано її
диференційні ознаки; сформовано терміносистему для подальшого дослідження
оніричного в рамках роботи; позначено межі реалізації дослідження сновидінь для
оперування в літературознавчому дискурсі та описано методологічний алгоритм їх
аналізу; виокремлено у романах «Троянда ритуального болю», «Маски опадають
повільно», «Чорне яблуко» Степана Процюка, «Імператор повені» Володимира
Єшкілєва та «Сателіти» Андрія Жураківського оніричні елементи і досліджено їхні


3
функції в художніх творах; здійснено типологізацію оніричних явищ, експліковано
їхню внутрішню та зовнішню побудову в зазначених текстах; проаналізовано
композиційні, тематичні та структурні особливості «сновидіннєвого тексту» у
прозовій творчості згаданих авторів.
У першому розділі зосереджено увагу на поєднанні філософського,
психоаналітичного, культурологічного та літературознавчого підходів у вивченні
феномену оніричних текстових явищ, схарактеризовано терміносистему
онірокритики, на базі якої здійснено спробу створення методологічного алгоритму
аналізу оніричних явищ у структурі художнього тексту, простежено моделі
зображення сновидінь в українській літературі в діахронному та синхронному
аспектах. Доведено, що функціонально, стилістично та структурно сновидіннєві
простори авторів, досліджуваних у цій роботі, відрізняються, проте ідеологічний
складник – входження у дискусію про постмодернізм в українській літературі, яка
створює особливі текстові ідеологеми та маркери, об’єднує тексти
«психобіографічної трилогії» Степана Процюка, романи «Імператор повені»
Володимира Єшкілєва та «Сателіти» Андрія Жураківського у металітературному
контексті.
Другий розділ окреслює історико-культурні та мистецько-літературні підстави
виокремлення творчості письменника як об’єкта зацікавлення онірокритики,
виявляє характерні риси індивідуального-авторського стилю письменника і
типологізує сновидіння у структурах романів Степана Процюка «Троянда
ритуального болю», «Маски опадають повільно» та «Чорне яблуко», ілюструючи
доречність їх онірокритичного розгляду із позицій літературознавчої науки.
Підтверджено гіпотезу про визначальну роль сновидіннєвого пласту трьох романів
Степана Процюка. Розглянуті в другому розділі роботи текстові фрагменти доводять
дифузійність типології оніричних явищ, зумовлену, з одного боку, авторським
стилем (алегоричні відступи, що містять багато архетипічних структур, які
довільним чином могли б бути використані як елементи системи сновидіння), а з
іншого – нематеріальною та позасвідомою спільністю їхнього походження.


4
У третьому розділі проаналізовано втілення оніричних елементів у романах
«Імператор повені» Володимира Єшкілєва та «Сателіти» Андрія Жураківського під
кутом зору їхньої онтологічної функції. З’ясовано, що світоглядні координати прози
Володимира Єшкілєва, які знаходяться у рамках метареалістичного дискурсу
літератури, визначають особливу функціональну оніричну структуру твору
«Імператор повені», притаманну для текстів жанру фентезі та фантастики.
Зазначено, що оніричні елементи в романі Андрія Жураківського «Сателіти»
формують особливий субрівень розуміння і трактування завдяки сформованій
авторській візії Керролівського тексту «Аліса в Країні Див» і багатьох
інтертекстуальних елементів, водночас утворюючи самостійну, щонайменше
триактну вертепну структуру на макрорівні, та матрицю символічних сновидіннєвих
й архетипових знаків на мікрорівні.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському
літературознавстві досліджено оніросферу національної прози ХХІ століття,
зокрема на основі аналізу творів Степана Процюка, Володимира Єшкілєва, Андрія
Жураківського. Запропоновано літературознавчий методологічний алгоритм
розгляду сновидіннєвих явищ у структурі художнього тексту, який полягає в
поетапному розгляді компонентів літературного сновидіння у його зовнішній
(наратив, сюжет, фабула) та внутрішній (система онірем) структурах; експліковано
внутрішню структуру оніричного у творах згаданих письменників, які ще не були
предметом спеціального наукового вивчення.
Зроблено ґрунтовний аналіз оніричного сегмента вказаних текстів,
запроваджено їх до наукового обігу. Завдяки цьому з’ясовано природу оніричного в
сучасній українській літературі не лише як композиційно-стильового прийому, а й
як особливої текстової структури; розкрито специфіку сновидіннєвих парадигм у
прозовій творчості згаданих авторів, їхні формально-структурні та внутрішньо-
змістові характеристики; досліджено такі модуси оніричного тексту, як
хронотопізація, дефрагментація структури дійсності, осмислено ідіостильові
стратегії змалювання сновидінь Степана Процюка, Володимира Єшкілєва та Андрія
Жураківського, дискурсивну генезу їхньої оніростилістики. Проаналізовано


5
контекст сучасної української літератури, яка у формуванні художніх реальностей
опирається на сни, візії, марення та галюцинації.
Означений контекст сучасної української прози доводить гіпотезу про те, що
твори Степана Процюка, Володимира Єшкілєва та Андрія Жураківського
функціонально вирізняються з-посеред оніричного синхронного дискурсу, адже
використовують сни, візії, марення, галюцинації не лише як інструменти
урізноманітнення сюжету чи наративу. Сновидіннєвий простір романів
«психобіографічної трилогії» («Троянда ритуального болю», «Маски опадають
повільно», «Чорне яблуко»), «Імператора повені» та «Сателітів» є окремим аспектом
художньої дійсності, який або переплітається із «реальним» у дихотомії (Степан
Процюк), або формує метареальне та гіперреальне (Володимир Єшкілєв), або
створює ризомний наратив, сповнений симуляцій та алюзій (Андрій Жураківський).
Запропоновано основу для розгляду оніричного дискурсу в художньому творі,
спираючись на напрацювання традиційних теоретико-літературних шкіл та новітніх
літературознавчих методик. Комплексно проаналізовано зовнішні і внутрішні
особливості оніричних елементів творів Степана Процюка, Андрія Жураківського та
Володимира Єшкілєва в їхньому функціональному розмаїтті.
З’ясовано особливості формування оніричних структур у текстах авторів, їхнє
функціонування, взаємозв’язки на макро- та мікрорівнях. Простежено процес
реалізації неомодерністських оніроелементів у характеротворенні персонажів
Степана Процюка і постмодерністських виявів несвідомого у побудові хронотопів
Володимира Єшкілєва та Андрія Жураківського.
Досліджено особливості оніричних елементів у художніх моделях дихотомій
«реальне-ірреальне», «індивідуальне-колективне», «сублімоване-репресоване» у
«психобіографічній трилогії». Схарактеризовано алегоричний оніризм романів
Степана Процюка як одну з диференційних ознак індивідуально-авторського стилю
письменника. Зосереджено увагу на поєднанні часопросторових площин у
художньому світі «Імператора повені» Володимира Єшкілєва. Простежено
взаємозв’язок постмодерних теорій, пародійно-алюзійного простору як оніричного
втілення ідейно-естетичної свідомості. Уперше запропоновано погляд на


6
диференційні ознаки прози Андрія Жураківського з позицій її онірично-
галюциногенної спрямованості. Обґрунтовано наукову доцільність характеристики
вказаних текстів у онірокритичному ключі.
До виконання роботи залучено новітній досвід літературознавства,
культурології, історії, психоаналізу та філософії. Використано дескриптивний,
порівняльно-історичний методи досліджень, щоб з’ясувати специфіку оніричного в
літературі, механізми творення й побудови сновидіннєвого тексту, підвалини його
функціональної важливості у творах обраних авторів. Застосовано системний підхід
при уточненні ролі й місця Андрія Жураківського, Степана Процюка та Володимира
Єшкілєва в історії української літератури та визначення закономірностей
становлення їхніх ідіостилів. Залучення естетико-філологічного методу зумовлено
темою дослідження, завданням розглянути стильову своєрідність оніричного
дискурсу названих письменників.
Доведено, що оніричний дискурс сучасної української прози становить
важливий пласт для літературознавчих досліджень. Мультивекторний підхід до
вивчення прозової творчості запропонованих авторів уможливив різнобічний аналіз,
що містить розгляд зовнішніх та внутрішніх характеристик оніричного тексту.
Розвиток технологій, перманентний поступ у плані розширення свідомості та
віртуальної реальності, загальна лібералізація тексту лише збільшують актуальність
розгляду української прози сьогодення з позицій онірокритики як літературознавчої
дисципліни, що пропонує всебічну дескрипцію літературного несвідомого.
Практична цінність роботи полягає в тому, що матеріали дисертаційного
дослідження можуть слугувати основою для розробки курсів лекцій з історії та
теорії літератури, курсу сучасної української літератури, проведення спецкурсів і
спецсемінарів, знадобляться для створення підручників, укладання навчально-
методичних посібників і написання курсових, бакалаврських, магістерських робіт,
предметом яких є оніричний дискурс української прози.
Ключові слова: оніричне, оніричний дискурс, психоаналіз, постмодерн,
українська проза, онірокритика, онірема, сновидіння.