Традиційні демонологічні уявлення українців про домашніх духів

Галайчук В. В. Традиційні демонологічні уявлення українців про
домашніх духів. – Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Інститут українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України. –
Львів, 2021.
На основі значної кількості джерел, зокрема на багатих польових
матеріалах автора з Полісся, Волині, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття,
уперше в українській етнології комплексно охарактеризовано демонологічних
персонажів, що входять до категорії «домашніх духів». На теренах України це
антропоморфний домовик чи «домашній чорт», також «домашня змія», ласиця.
Назви, вигляд, час та місце прояву, функції, уподобання та інші ознаки
домашніх духів розглянуто у широкому загальноукраїнському, а почасти й у
загальнослов’янському контексті. Простежено зв’язок віри у домашніх духів з
так званим «культом померлих».
Зазначено, що перша виразна згадка про домашніх духів у східних слов’ян
датується кінцем XIV ст. Назва домовик зафіксована в Україні щойно на
початку ХІХ ст., однак безсумнівно старша за походженням і питомо
українська. Дослідники також припускають, що в давнину домашнього духа
могли називати дідько, що вказує на ґенезу персонажа від душі старшого з
померлих у сім’ї – діда. Зауважено, що антропоморфного домовика українці
розглядали окремо від решти «нечистої сили» вже принаймні півтора століття
тому.
З’ясовано народні погляди на походження домовика. Вказано, що згідно з
уявленнями, найчастіше його появу пов’язують з різними моментами будів-
ництва хати. Типовим є ототожнення домашнього духа з душею померлого
члена сім’ї: іноді це померлий у минулому найстарший господар, іноді дитина,
іноді душа, якій чимось не догодили. Зауважено, що важливим джерелом
формування уявлень про домовика може бути звичай ховати померлих родичів
в житлі чи поблизу нього. Подекуди ж його сприймають як ревенанта чи як
різновид чорта.


3



Вказано, що домовика переважно не бачать: вірять, що він показується
тільки перед якоюсь подією у житті сім’ї, при цьому віщує або добре, або лихе.
На вигляд домовик може бути схожим на людину чи на тварину, або ж це
людиноподібна сутність з певними тваринними ознаками. Виявляє себе
переважно увечері чи вночі. Зокрема побачити його можна у ніч перед
Страсною п’ятницею, Великоднем чи Новим роком. Улюбленими локусами
домовика є горище та місце біля печі. Часто вважають, що він є у кожній хаті.
Визначено основні функції домовика. Встановлено, що його часто
сприймають як господаря хати, який оберігає сім’ю і піклується про
господарство. Залежно від особистих уподобань – може робити й шкоду. Щоб
не викликати невдоволення домовика, дотримувалися певних правил: не
шуміли в хаті, не залишали на ніч на столі ножа, сіль тощо. Важливою
функцією домовика є опікування худобою, насамперед кіньми. Вподобаного
коня він розчеше, заплете йому гриву; невгодному, навпаки, гриву заплутає.
Домовикові не подобаються норовливі, неспокійні тварини. Також мучить
худобу, якщо не сподобалася її масть. Констатовано, що такий важливий аспект
господарської діяльності як добір масті худоби переважно був пов’язаний саме з
домовиком: «який домовик – таку і худобу треба тримати».
Розглянуто звичай будівельної обрядовості, за яким мало значення, хто
першим переступив поріг нового житла. Відзначено тісний зв’язок цього
звичаю з темою т. зв. «будівельної жертви», призначеної для домашніх духів.
Вказано традиційні способи і засоби захисту від домовика. Крім
використання освячених предметів, це і суто народні варіанти: щоб не мучив
худоби, у стайні ставили чорну козу, чіпляли убитих ворону чи сороку, іноді
сову. Застосовували і превентивні заходи: для домовика залишали у печі воду і
чіпляли збоку чистого рушничка, десь у хаті чи на горище ставили воду і хліб,
молоко, щось солодке.
Зауважено, що в більшості випадків домовика саме «задобрювали», а не
намагалися позбутись. Те, що його сприймали як доброзичливого духа,
підтверджується численними варіантами ритуалу запрошення у нове житло.
Кликали домовика з хлібом-сіллю і вже у новій хаті на «входини». Також у
новій хаті до нього зверталися з проханням, щоб «прийняв» і сприяв.


4



Проілюстровано популярні на заході України уявлення про «домашнього
чорта» (годованця). Вказано, що частина з народних назв персонажа виражає
його походження, функції, локалізацію тощо. Розглянуто варіанти, як набути
годованця: в обмін на душу внаслідок угоди з дияволом; купити у «ворожбита»;
побудуватися на «нечистому» місці та ін. Зазначено, що найчастіше
домашнього чорта отримували зі зноска – маленького курячого яйця без
жовтка.
З’ясовано народні погляди на зовнішність духа-збагачувача. Згідно з
поширеною думкою, він має здатність до перетворення. Часто годованець
поєднує риси людини й тварини. Нерідко, як і чорт, з’являється у подобі пана з
люлькою.
Розглянуто властивий для домашнього чорта хронотоп. Як правило, він
виявляє себе у характерну для «нечистої сили» пору – увечері чи близько
опівночі. Мешкає зазвичай там, де йому вкаже господар, переважно на горищі
чи десь біля печі. На відміну від домовика, годованця значно частіше
співвідносять з бузиниськом та іншими «нечистими» місцями.
Зауважено, що підозра у зв’язках з «нечистим» падала на заможних.
Частотні розповіді, у яких годованець допомагає пасічникам, мисливцям,
музикантам, мельникам. Спорадично простежується зв’язок домашнього чорта
з відьмами, чарівниками. Як і домовик, годованець доглядає за господарством.
Натомість господар повинен догоджати йому, годувати духа. Платою за
послуги годованця є не тільки душа господаря: там, де він є, родяться каліки,
трапляються самогубства.
Розглянуто оберегові дії та апотропеї від домашнього чорта. Вказано, що
він не любить свяченого, але боїться не надто, тому переважно захисту від
нього шукали у ворожбитів. Як і чорт, годованець боїться блискавки.
Проаналізовано традиційні уявлення українців про «домашню змію».
Вказано, що вони тотожні уявленням інших індоєвропейських етносів.
Констатовано, що вужа на обійсті часто сприймали як звикле явище. Можна
навіть почути розповіді, як діти заодно з ним споживали молоко. Ставлення до
гадюк не настільки лояльне, хоча не завжди. Вужа у хаті чи на обійсті нерідко
називали домовик чи хазяїн. Схожі назви були притаманні і для гадюки. В себе


5



на обійсті плазунів кривдити не можна було: якби хто убив «домашню гадину»,
це спричинило би шкоду худобі чи людям.
Розглянуто сюжети про «отруйність» вужа, про його зв’язок із коровою.
Зазначено, що нерідко вважають, ніби корова, яку «ссе» вуж, «щаслива» і дає
багато молока. Траплялося, що для вужа навмисно ставили молоко, що нагадує
ритуальну годівлю домовика. Також проілюстровано випадки, коли вуж та
гадюка сприймалися як «нечисті» тварини, яких треба знищувати.
Вказано, що за певними ознаками наближені до уявлень про домовика
уявлення про ласицю. Її присутність біля худоби сприймають як добру ознаку.
Масть худоби часто добирали залежно від кольору ласиці, яка мешкала на
господарстві. Дехто вважає, що ласиця шкодить корові, масті якої незлюбила,
що відповідає характеристиці домовика. Майже загальною є думка, що ласиця,
як і домовик, заплітає коням гриви. Об’єднує їх і те, що ласиця теж нібито є на
кожному обійсті. Усе ж, незважаючи на збіг у функціях, ототожнюють ласицю
й домовика нечасто.
Зазначено, що як і «домашню змію», ласицю також не кривдили,
остерігаючись наслідків. Проілюстровано сюжети про ласицю, однотипні з
сюжетами про «отруйність» вужа. Підкреслено зв’язок між ласицею і святом
Власія – опікуна худоби.
Зауважено зв’язок між уявленнями про ласицю і про ластівку, що
виявляється навіть в омофонії назв. Як і ласок, ластівок біля хати сприймають
як добру ознаку. Побутує уявлення, що якби хто кривдив ластівок, руйнував
їхні гнізда, то це може спричинити пожежу, пошкодити на худобу, на
господарство загалом. Аналогічно стверджено, що доброю прикметою для
господарства вважають і гніздо лелеки. Якщо ж лелеку скривдити, то він
запалить хату чи в неї влучить блискавка, на кривдника чекає каліцтво тощо.
Загалом же бусол має в українців певний сакральний статус, його вважають
мало не «святим» і до певної міри ототожнюють з людиною. Констатовано, що
ластівку й лелеку з домашніми духами народні уявлення безпосередньо не
пов’язують, хоча вони, як і «домашня змія» та ласиця, також приносять
практичну користь для господарства, знищуючи шкідників.


6



Результати пропонованого дисертаційного дослідження є важливим
внеском у дослідження традиційної духовної культури українців і можуть бути
використані як при написанні наукових та науково-популярних монографій на
відповідну тему, так і для розробки навчальних курсів у вищих навчальних
закладах України.
Ключові слова: демонологія, вірування та уявлення, домашні духи,
домовик, годованець, домашня змія, ласиця.