Рецепція історичного та фольклорно-міфологічного матеріалу у творчості письменників угруповання «Зевонія»

Шурміньска Г. Ю. Рецепція історичного та фольклорно-
міфологічного матеріалу у творчості письменників угруповання
«Зевонія». – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.03 «Література слов’янських
народів». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Київ, 2020.
Дисертацію присвячено аналізу творчості письменників групи
«Зевонія», зокрема її фольклорно-міфологічної та історичної основи.
У роботі систематизовано наукові підходи дослідників України й Польщі до
польської літератури Галичини першої половини ХІХ століття, виявлено
закономірності розвитку наукової думки на тлі дискусій навколо проблеми
слов’янофільства в літературі.
Охарактеризовано основні тези слов’янської концепції З. Доленги-
Ходаковського, які відіграли вирішальну роль у формуванні галицької
літературної школи першої половини ХІХ ст. До них належать: повернення
до первісного суспільного ладу, основаного на гмінах, у яких було закладено
основи демократії; консервативне сприйняття історії та культури
із запереченням здобутків цивілізації, християнства, будь-яких інших
чужинських впливів; збереження архаїчності язичництва, вираженого
в давній слов’янській творчості; «ходіння в народ» для вивчення
фольклорних слов’янських традицій. Указано на відмінність радикального
типу слов’янських інспірацій польських письменників, які боролися за
визволення Польщі, від ідей панславістів, твори яких пропагували
проросійську політику. З іншого боку, переконавшись в утопічності ідеї
утворення рівноправного слов’янського союзу, на пізньому етапі творчості
письменники «Зевонії» (зокрема, А. Бельовський) сповідували


3



полоноцентризм із виділенням ключової ролі польської нації у збереженні
слов’янської спадщини.
Проведено паралелі поміж варшавською, краківською, віленською,
пулавською та львівською слов’янофільськими школами, які мали спільну
мету – втілення народних творчих ідеалів у літературі задля продовження
історичної традиції та визвольної боротьби слов’ян. Висвітлено особливості
письменницького новаторства представників групи «Зевонія», які
піддавалися жорсткій цензурі та критиці через політичні погляди та
конспіративну діяльність, були тісно пов’язані з польською культурною
елітою в еміграції і всіма можливими способами пропагували ідею
повернення до народних першоджерел. Основну увагу звернено на твори
таких письменників, як А. Бельовський, Ю. Дунін-Борковський, А. Л. Дунін-
Борковський, С. Гощинський, Л. Семенський, Д. Магнушевський,
К.-В. Вуйціцький, Л. Набеляк.
На основі аналізу різних жанрів творчого доробку «зевончиків»
доведено, що найближчою до слов’янофільської теорії З. Доленги-
Ходаковського була літературна концепція Д. Магнушевського, втілена
в оповіданнях, драмах і програмних віршах. Письменник відкидав здобутки
цивілізації та західної католицької культури, надаючи перевагу язичницьким
мотивам, за що був підданий нещадній критиці. У творчості інших
представників групи «Зевонія» слов’янофільство зазнало значних
трансформацій і було виявом літературного синтезу східної та західної
культурних парадигм, які в історичному процесі вплинули на формування
слов’янського світу.
Проаналізовано біографічний чинник з метою визначення авторських
інспірацій. Особливу увагу звернено на участь галицьких письменників-
слов’янофілів у Листопадовому повстанні, конспіративній діяльності,
партизанському русі, нелегальному виданні патріотичної літератури.
Часопростір цього літературного періоду охоплює як вітчизняні, так


4



і еміграційні видання, які змогли уникнути жорстокої цензури. Звернено
особливу увагу на проблеми, висвітлені у двох томах альманаху «Зевонія»,
пізнішому виданні «Літературний тижневик» та в «Щоденнику паризької
моди», де друкувались твори на слов’янську тематику.
Використано новітній літературознавчий інструментарій та
охарактеризовано модифікацію жанру думи, думки, оповідання, драми,
історичної пісні, авторської колядки у творчості галицьких слов’янофілів
першої половини ХІХ ст.
У межах дослідження перекладацької діяльності групи «Зевонія» та її
стилізованих народних дум вивчено творчий доробок А. Бельовського
у трьох іпостасях – як оригінального автора-слов’янофіла, перекладача
і редактора часопису «Зевонія», навколо якого гуртувалися визначні польські
письменники Львова. Здійснено жанрову ідентифікацію зібраних та
інтерпретованих ним дум і думок, визначено їх стилістичні та тематичні
відмінності, проведено паралелі з народними першотворами, враховано
варіативність джерел. Доведено, що авторські думи більшою мірою
базуються на історичному фактажі, оскільки в основу їхніх сюжетів
покладено ключові історичні події чи трагічну долю історичних персонажів.
Простежено, як ця особливість розвинулася у творчості інших письменників,
зокрема, у ліриці Л. Семенського.
Доведено, що, на відміну від жанру дум, думки були співзвучними
з романтичними баладами і наслідували сентиментальні тенденції.
Це зближало поетичний доробок галицьких слов’янофілів із літературною
спадщиною А. Міцкевича та інших представників раннього польського
романтизму. Водночас слов’янофільські думки вирізнялися серед інших
творів цього типу значною долею історизму, тому що своєю мелодикою,
структурою та художніми засобами вони значно нагадували слов’янські
історичні пісні. Визначено три основні види їх мотивів: любовні, родинні
і побутові. Підкреслено довільність використання народних дум і думок


5



у творчості «зевончиків», для яких жанрові особливості не були
принциповими.
Визначено високий ступінь достовірності і точності перекладів
А. Бельовського та Л. Семенського, які адаптували до польського
середовища ХІХ ст. «Слово о полку Ігоревім», сербські пісні, чеський
Короледворський літопис, романтичні поезії німецької та російської культур.
Відзначено ключову роль Бельовського у виданні польського варіанту
«Повісті временних літ» у співпраці з І. Вагилевичем. Принагідно відзначено
вагомий вплив на галицьке суспільство співпраці «зевончиків»
із представниками «Руської Трійці» та «української школи» в польському
романтизмі.
На прикладі історичних пісень, оповідань і драм письменників групи
«Зевонія» виділено три види історичних мотивів, наявних у їхній творчості:
регіонально-фольклорні, соціально-побутові та власне історичні. Цю
класифікацію доповнено характеристикою ретроспективних образів, таких як
криваві бенкети, віщі сни, запеклі битви, козацькі бунти тощо. Звернено
увагу на їхній реалістичний контекст, почерпнутий із фольклору.
Висвітлено народно-визвольну польську тематику в історичних віршах
«Пісня про Генрика Побожного», «Труби в Дніпрі», «За Німан» та ін.
Визначено головні риси цього типу поезії: психологізм, трагізм
зображуваних подій, патріотизм, ліризм і спорідненість із народними
зразками.
Виокремлено новий вид польської лірики – уперше переспівані
з українського фольклору авторські світські колядки (щедрівки) з посвятою
членам родини чи їхнім померлим родичам. Найвідоміші серед цих творів –
«Невільник», «Добровольці», «Повернення», «Похід», «Три труби», у яких
виявлено значну подібність до історичних пісень. Елементи фантастичного,
міфологічні інтерпретації чисел та природних стихій вказували на
архаїчність адаптованих до літератури текстів.


6



Описано внесок Ю. Дуніна-Борковського в розвиток філеллінізму
в польському письменстві першої половини ХІХ ст. З огляду на свою
суспільну та мистецьку позицію та особисті якості, письменник виконував
роль неформального лідера групи і був її творчим натхненником. Зокрема,
у дослідженні проаналізовано його «Слов’янські пісні», які в ідейному та
естетичному плані поєднали неогрецьку культуру зі слов’янською.
Охарактеризовано найвідоміші зразки лірики цього поета: «Туга», «Спів»,
«До Емми», гімни на честь Греції. Зроблено висновок, що поет керувався не
естетичними, а ідейно-політичними мотивами слов’янського освоєння
культури давньої Еллади, тому його філеллінізм мав виразні індивідуальні
риси. На перший план він висунув тезу про поліцентричну культурну єдність,
яка базується на пам’яті про спільне коріння.
На основі проведеного дослідження визначено слов’янофільські
тенденції розвитку творчості представників літературної групи «Зевонія»:
народний історизм творів у поєднанні з елементами вальтерскоттизму,
літописної літератури, романтизму і сентименталізму; козакофільство як
естетику доби і прихильність до українофільських визвольних ідей;
ретроспективне представлення розвитку слов’янських націй на тлі їх поразок
і перемог у здобуванні незалежності; неоднозначне ставлення до місії
польських володарів і шляхти, піднесення суспільної ролі народних мас
і їхньої багатовікової творчої спадщини; пропагування і переклади зразків
праслов’янського письменства як джерела натхнення для покоління
романтиків; регіональний патріотизм і піднесення статусу регіональних
елементів у літературі; збирання слов’янської фольклорної спадщини та її
літературну інтерпретацію в дусі суспільних потреб.
У роботі зазначено, що традиції письменників групи «Зевонія»
продовжили творці «Молодої Польщі» Я. Каспрович, С. Виспянський,
К. Пшерва-Тетмаєр. Окреслено перспективу вивчення цієї проблематики
у пограничному просторі польської та української слов’янофільських шкіл.