Етнокультурні маркери в контексті погранич: традиційний народний одяг та ідентичність населення Закарпаття ХІХ – початку ХХІ ст.

Коцан В. В. Етнокультурні маркери в контексті погранич:
традиційний народний одяг та ідентичність населення Закарпаття ХІХ –
початку XXI ст. – Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.05 – «Етнологія». – Інститут народознавства НАН
України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львів,
2021.
У дисертації на основі комплексного аналізу різнопланових джерел
(авторських польових матеріалів, фондових збірок музеїв, приватних
колекцій, архівних, опублікованих та неопублікованих джерел) розкрито
недостатньо вивчені аспекти української традиційної народної культури,
зокрема еволюцію одягових традицій дослідженого терену. Закарпаття
розглядається як своєрідна історико-етнографічна і господарсько-культурна
зона, простір етнічного і політичного порубіжжя, населений, окрім українців,
угорцями, румунами, словаками, німцями та ін. Ці обставини обумовлюють
особливу актуальність досліджень традиційної культури краю, зокрема
народного одягу. Впродовж століть народна культура Закарпаття розвивалася
в умовах політичних, правових, ідейно-культурних, конфесійних та етнічних
впливів. Внаслідок цього сформувався самобутній локальний комплекс
традиційного народного вбрання Закарпаття, що зберіг давню українську
культурну основу, а в межах етнографічних груп українців та національних
меншин краю – спільні етноідентифікуючі ознаки.
Аналіз автентичних взірців народного одягу краю свідчить про
розмаїття його місцевих локальних особливостей, про сформоване віками
художньо-естетичне мислення народу. А історична доля народу, його
традиції, в тому числі народний одяг, є складовою етнонаціональної
самосвідомості. В умовах формування державності в українців активізується
почуття причетності до свого народу, зростає інтерес до історичного
минулого, до витоків національної культури. Традиційне народне вбрання є


3



виявом національної самосвідомості, етнічної самоідентифікації й водночас
могутнім засобом їх формування. Народний стрій має яскраво виражений
знаковий характер, визначає етнічну приналежність людини, створює
художній образ, втілює естетичний ідеал народу.
У пропонованому дослідженні проведено комплексний аналіз та
узагальнення локальних варіантів традиційного народного одягу українців та
національних меншин Закарпаття ХІХ – початку XXI ст., виявлено
карпатоукраїнське та загальноукраїнське, особливе та відмінне в крої й
оздобленні одягу, визначено етноідентифікуючі ознаки, етнографічно
розмежувальні риси вбрання, вказано на міські та іноетнічні впливи та
запозичання в одязі.
На основі зібраного фактологічного, ілюстративного, образотворчого та
графічного матеріалу здійснено систематичний виклад теоретико-
методологічних засад етнологічного підходу до вивчення культури одягання
сільського населення краю, впливу на неї міської моди та міжетнічних
контактів. Найперше автор використав метод польових етнографічних
досліджень, при якому проводились усне опитування, етнографічний опис,
з’ясовано крій, здійснено фотографування, відеофіксацію, проведено збір
етнографічних колекцій. Для систематизації та аналізу емпіричного
матеріалу використано метод типологічного аналізу, для здійснення
історико-типологічних порівнянь, виокремлення етноідентифікуючих ознак
та етнографічно розмежувальних рис – історико-порівняльний метод; для
уточнення причин і перебігу змін у розвитку локальних особливостей крою
та оздоблення народного одягу – метод історизму. Завдяки методу
картографування визначено межі поширення локальних одягових комплексів.
Історіографію досліджуваної проблематики подано в хронологічному
порядку й виділено п’ять історичних періодів: 1) друга половина ХІХ ст. –
1918 р.; 2) 20–30-ті рр. XX ст.; 3) період угорської окупації краю (1939–


4



1944 рр.); 4) радянський період (1945–1991 рр.); 5) період Незалежності
України.
На основі особливостей крою та деталей оздоблення всіх складових
комплектів жіночого та чоловічого вбрання виділено локальні одягові
комплекси, які своєю чергою поділяються на територіальні осередки. Окремо
визначено так звані «контактні зони», в межах яких спостерігається
взаємозв’язок кількох етнографічних груп та національних меншин краю.
Узагальнено типологізацію народного вбрання й виклад матеріалу здійснено
в такій послідовності: натільне вбрання (сорочка), поясне, плечове
(безрукавне), верхнє вбрання, зачіски та головні убори, взуття,
доповнювальні елементи. Особлива увага звернута на оздоблення одягу
вишивкою, мереживом, тканням, аплікаціями та ін.
В етнографічній групі долинян Закарпаття виділено шість основних
одягових комплексів. Визначено час формування їх основних територіальних
особливостей, помітних змін в крої та оздобленні, а також час відчутного
впливу міської моди та іноетнічних проникнень. Виокремлено
етноідентфікуючі ознаки та етнографічно розмежувальні риси як чоловічого,
так і жіночого вбрання. До них віднесено форму вирізу горловини на сорочці,
варіанти зшивання додаткових елементів крою зі станом тої чи іншої
складової комплекту вбрання, наявність та спосіб одягання різних видів
поясного вбрання, форми та розміри головних уборів, техніку та колорит
вишивки, використання фабричних матеріалів в оздобленні одягу та ін.
Вивчення традиційного народного вбрання гуцулів Рахівщини ХІХ –
першої половини ХХ ст. дало підставу виділити чотири локально-
територіальні етнографічні підрайони у гуцулів – ясінянський, богданський,
рахівський та великобичківський. Етнічна специфіка та локальна
різноманітність жіночого народного вбрання гуцулів Закарпаття проявилась
в розрізі пазухи на передній полі, уставковій вишивці, орнаментиці запасок і
поясів, наявності сукняних спідниць («літників»), оздобленні хутряних


5



безрукавок, кольоровій гамі та оздобленні сукняних курток, формах і
розмірах весільних барвінкових вінків, хусток і постолів. Поступову
еволюцію пройшла чоловіча сорочка, змінюючи свої визначальні риси.
Етнографічно розмежувальною рисою гуцулів був весільний головний убір.
Окремо подано характеристику народного вбрання великобичківських
гуцулів, оскільки в формуванні їх народної ноші брали участь гуцульські,
долинянські та румунські одягові традиції.
За матеріалами вивчення народного вбрання в бойків Закарпаття його
поділено на воловецький та міжгірський, а лемків – на великоберезнянський
та перечинський варіанти. До архаїчних рис бойківсько-лемківського
вбрання віднесено білий колір, незшиті форми, спільність крою окремих
елементів вбрання. Бойкині виділялись короткою сорочкою («опліччям»),
полотняними рямленими спідницями, полотняними безрукавками
(«вестами») та обрядовими чепцями. Особливі та відмінні риси притаманні й
народному вбранню лемкинь. Це, зокрема насичені квіткові композиції на
сорочках, однотонні в’язані пояси, чепці, безрукавки оздоблені бісером.
Чоловічий одяг бойків і лемків приваблював стриманим колоритом з
домінуванням білого кольору.
Аргументовано, що одним із важливих чинників, які впливали на
формування образу пограниччя, була етнічна ідентичність його населення,
безпосередньо пов’язана з народним вбранням та міжетнічними відносинами.
При вивченні народного вбрання Закарпаття враховано співіснування
багатьох культур, взаємне запозичання та їх впливи на розвиток як окремих
складових традиційного народного вбрання, так і цілих одягових комплексів.
Найбільш численну групу серед національних меншин краю складають
угорці. Багатолітнє проживання угорців в оточенні інших етносів,
взаємозв’язки та взаємовпливи сприяли значній строкатості їх народного
вбрання. Це проявилось в частих змінах, пов’язаних із появою нових форм


6



одягу. До ідентифікуючих ознак угорського вбрання відносимо вишивку
виконану технікою двостороння гладь, чоловічу сукняну накидку («сюр»).
Розглянуто роль регіонального фактора на формування та розвиток
народного одягу румунів краю. Виокремлено три зони поширення
румунських одягових традицій на Закарпатті – Виноградівщина, Тячівщина
та Рахівщина. Тут вони тісно переплелись з народним вбранням
королевських, тересвянських долинян та великобичківських гуцулів. Попри
спільні риси з народним вбранням Мараморощини, одяг румунів Закарпаття
зберіг притаманні лише йому риси, що могли сформуватись лише в умовах
побуту гірських пастухів: вовняна накидка («губе»), шкіряні штани
(«чоаречь»).
Схарактеризовано особливості народного вбрання словаків Закарпаття
та прослідковано його вплив на розвиток народного одягу українсько-
словацького етнічного та лемківсько-долинянського етнографічного
порубіжжя. Міжетнічні взаємозв’язки проявились в основних компонентах
жіночого строю: сорочках з короткими рукавами, блузках («візитках») з
довгими рукавами, оздоблених вузькими смугами вишивки, носінні кількох
спідниць, густозібраних («рамлених») спідницях («ряшениках») у лемків
Великоберезнянщини, словаків Перечинщини та Ужгородщини, а також
словаків Кошицької долини, чепцях з трикутною передньою частиною в
ужгородських долинян та українців Східної Словаччини.
Визначено характерні риси народного вбрання німців, євреїв та циган
Закарпаття. На початок ХХ ст. в Закарпатті сформувалось декілька груп
німецького населення. Німкені краю одягали сорочку, яку на відміну від
українок, угорок, румунок і словачок вишивкою не оздоблювали, дві
спідниці, зібраний у складки фартух, блузу з довгими рукавами. Волосся
заплітали у дві коси, які завивали навколо голови й зав’язували ззаду.
Характерним видом взуття були дерев’яні черевички. Чоловічий стрій
виділявся сорочкою з відкладним коміром, довгими полотняними штанами з


7



бахромою, темними безрукавками. Етнічну приналежність підкреслював й
народний одяг євреїв Закарпаття. Він зберігав такі традиційні для
єврейського етносу складові як довгі чорні пальта (сюртуки), чорні
капелюхи, круглі шапочки (ярмулки). В єврейському одязі переважали
нейтральні тони з домінуванням чорного та білого. Проживаючи в тісному
контакті з українцями та іншими національними меншинами краю євреї
запозичали від них окремі складові народного вбрання. Костюм є одним із
невід’ємних етнічних елементів циган Закарпаття. Йому передусім
притаманні довгі, широкі квітчасті спідниці, яскраві сорочки, різноманітні
прикраси, хустки-шалі з шовку або вовни, декоровані безрукавки.
Окреслено сакральну роль одягу. Описано цілу низку обрядів родинного
циклу (народження дитини, весілля та похорон), де застосовуються складові
народного вбрання Закарпаття. Переважна більшість складових народного
вбрання ставала елементом окремих обрядодійств річного календарного
циклу. На елементах одягу ворожили, вони були головними атрибутами
колядницьких гуртів («вертепів», «бетлегемів»), пасхальних, купальських,
покровських та інших звичаїв і обрядів. Важливою є спроба розглянути
магічну та ритуальну функцію одягу, ряд знакових функцій вбрання з
набором формальних ознак (матеріал та його обробка, спосіб виготовлення та
носіння, голизна, колір, новий-старий, належність та призначення). У роботі
проведено аналіз фольклорних матеріалів, як важливого джерела вивчення
народного вбрання краю. У численних народних піснях зустрічаються
відомості про те, хто і як виготовляв одяг, з якої сировини, як його носили, як
до нього ставилися люди. Зокрема, відбилися такі процеси, як прядіння,
ткання, оздоблення одягу, а також його крій, назви окремих деталей.
Проаналізовано тенденції трансформацій та новацій в народному
вбранні Закарпаття, які відбулись в другій половині ХХ ст. Вони стосувались
зміни в крої сорочки, як головної складової народного вбрання, поступової
відмови від традиційної вишивки та перевишивання взорів із друкованих


8



періодичних журналів, заміни широких спідниць вузькими, що диктувалось
появою великої різноманітності фабричних тканин, носіння верхнього одягу,
який шили на замовлення на машинці. Достатньо міцною залишалась
традиція, яка забороняла заміжній жінці ходити з непокритою головою.
Поряд з тим майже повністю виходить з ужитку така складова одягу як
чепець. Впродовж другої половини ХХ ст. поряд із вінком європейського
типу у вжитку зберігався традиційний барвінковий вінок.
Характеризуючи особливості побутування народного одягу на початку
ХХІ ст., наголошено на ньому, як на культурно-мистецькому явищі. Шляхом
власних спостережень та аналізу польових етнографічних матеріалів автор
описав збереженість народних традицій у вбранні закарпатців в обрядах і
звичаях життєвого циклу.
Результати дослідження народного вбрання Закарпаття мають важливе
значення в музейній справі. Завдяки їм одяг став неодмінним елементом
атракцій в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. До
атракційних форм популяризації народного вбрання відносимо експозиції в
інтер’єрах музейних об’єктів, постійні та тимчасові виставки, реконструкції
та покази, студію вишивки, фестивалі, нічні екскурсії, свята по відтворенню
звичаїв та обрядів річного календарного циклу, свята народних ремесел,
видавничі та онлайн проєкти.
Результати пропонованого дисертаційного дослідження є важливим
внеском у дослідження традиційної матеріальної культури українців і можуть
бути використані як при написанні наукових та науково-популярних
монографій на відповідну тему, так і для розробки навчальних курсів у
вищих навчальних закладах України.
Ключові слова: народний одяг, Закарпаття, етнографічна група,
національна меншина, одягові комплекси, крій, оздоблення,
етноідентифікуючі ознаки, етнографічно розмежувальні риси, іноетнічні
запозичання, трансформаційні процеси.