Пізній модерн в архітектурі Одеси (1906-1914 рр.)

Полонська О. М. Пізній модерн в архітектурі Одеси (1906-1914 рр.) -
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за
спеціальністю 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам‘яток
архітектури. Одеська державна академія будівництва та архітектури, Одеса,
2020. Робота присвячена дослідженню та виявленню специфіки архітектури
пізнього модерну Одеси в стилістичному, композиційному та декоративно-
пластичному аспектах з метою збереження, реставрації та відтворення
втрачених будівель та їх елементів.
У першому розділі «Методичні основи вивчення модерну в
архітектурі» надана термінологія дослідження, показано, що стиль модерн,
виникнувши наприкінці XIX століття в архітектурі, розвивався не як єдиний
стилістичний напрям. В ньому виділяють три основних течії: національно-
романтичну, інтернаціональну і раціональну, які розрізняються за найбільш
характерними для них формальними прийомами і принципами. Також, за
періодами, модерн підрозділяється на ранній та пізній. До періоду раннього
модерну відносяться романтична та інтернаціональна течії, а пізній модерн
увібрав в себе раціоналістичну та ретроспективну течії модерну.
Теоретичні положення дослідження, зокрема вивчення специфічних
рис архітектури пізнього одеського модерну, опираються на докторську
дисертацію Ю.В. Івашко «Основи стилеутворення модерну в архітектурі
України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)» 2013 року і дисертаційне
дослідження М.М. Стакян «Основные принципы реставрации и
реконструкции зданий в стиле “модерн” в городах Южной Украины (на
примере г. Одессы)» 1999 року. Проблемою одеського модерну займалися
також Моргун О.Л, Пілявський В.А., декілька вчених істориків-краєзнавців,
які роблять фотофіксацію об’єктів, займаються атрибуцією в тому числі і
пам’яток архітектури зазначеного періоду модерну. В розділі були
проаналізовані вітчизняні і зарубіжні теоретичні праці. Теоретичну базу 3

дослідження склали також праці вчених Є.І. Кириченко, А.А. Берсєневої,
М.В. Бевза, Е.А. Борисової, В.В. Вечерського, Т.П. Каждан, В.В. Кирилова,
В.Г. Лісовського, Б.М. Кірікова, Л.В. Прибєги, Д.В. Сарабьянова і Г.Ю.
Стерніна, С.О. Смоленської, Л.К. Поліщук, В.І. Тимофієнка, М.П. Тублі, В.С.
Горюнова та ін.
У розділі обґрунтовується комплексна методика дослідження, яка
включає в себе емпіричний та теоретичний методи дослідження, такі як:
натурні обстеження та фотофіксація пам’яток архітектури, композиційний
аналіз їх об’ємно-планувальної структури, фасадів, аналіз архітектурного
декору. Також додаються спеціальні методи, які використовуються для
виявлення специфіки архітектури: аналітичний метод інформаційної схеми
фасадів, метод аналізу архітектурної пластики досліджуваних об’єктів. Далі
визначаються основні композиційні прийоми, морфологічні ознаки стилю
(елементи, деталі, декор), які вкупі з різними видами архітектурної пластики
створюють певні принципи формоутворення. На основі цих принципів
виконується порівняльний аналіз будівель пізнього модерну Одеси з
пам’ятками архітектури історизму і раннього модерну задля виявлення
специфіки архітектури пізнього модерну з подальшим розподілом їх за
стилістичними течіями, напрямами та лініями.
У другому розділі «Передумови становлення і розвитку архітектури
Одеси 1906-1914 рр. і чинники, що вплинули на формування модерну цього
періоду» розкриваються причини появи стилю модерн в архітектурі Одеси та
ті обставини, які сприяли його розвитку, розглядаються соціокультурні
явища кінця ХІХ – поч. ХХ ст., які зумовили соціально-економічний розвиток
Одеси в цілому і архітектури міста зокрема. Надано періодизацію архітектури
модерну Одеси. Згідно з загальною класифікацією стилю модерн можна
виділити дві стадії: перша – рання стадія модерну (1892-1906 рр.)
характеризується романтичним і декоративним напрямами розвитку стилю і
за композиційними і планувальними ознаками близька до попередньої 4

архітектури історизму, друга – пізня стадія (1906-1914 рр.) має розділення на
раціональний і класицизований модерн.
У розділі також вироблена класифікація будівель одеського модерну за
функціональним призначенням. Показано, що найоб'ємнішим по кількості
було будівництво прибуткових будинків в межах міста на місці
двоповерхової застарілої забудови, а також кооперативні будинки
професійних співтовариств.
Виявлено, що розміщення будівель в центрі міста відбувалося за
прийнятою схемою жорсткої периметральної забудови. У більшості своїй по
плямі забудови – це О-подібна конфігурація будівель, що утворює замкнений
двір. Менша кількість об'єктів мала П-подібну конфігурацію, причому,
розгорнуту крилами у бік двору, яка часто замикалася сусідньою забудовою.
І, нарешті, деякі об'єкти мали складну конфігурацію, що складалася з
декількох об'ємів. Виключенням є одиничний приклад розташування
прибуткового будинку з курдонером – Н-подібна конфігурація плану. В
пізню стадію модерну, на озеленених територіях Малого та Середнього
Фонтанів виникають житлові комплекси, які було вільно розташовано на
ділянках. Таким чином, прояв раціональності на рівні забудови став
можливим тільки при будівництві в периферійних районах міста, які були до
цього за кордоном колишнього порто-франко.
Третій розділ «Композиційний аналіз архітектурних об'єктів
пізнього періоду модерну Одеси» містить результати аналізу об'ємно-
просторової композиції, планувальної структури, композиції фасадів рядової
і кутової забудови, структурних елементів фасадів, архітектурного декору.
Проведено аналіз об'ємно-просторової композиції, який показав, що
об'єм будівлі залежав від плями розміщення на ділянці. Так, будівлі рядової
забудови міста, що одним фасадом виходили на головні вулиці, могли мати
О-подібні, П-подібні та призматичні об'єми. Більшість будівель кутової
забудови складалися з О-подібних об'ємів, а також могли мати об'єми
складної конфігурації. Кут, як найзначніший елемент будівлі, виступав як 5

містобудівна домінанта і міг бути: прямим, округленим або вирішувався за
рахунок окремого об'єму, що блокується з фасадами та комбінованого за
вертикаллю кута. Зрізані кути у будівлях пізнього модерну знайшли втілення
тільки в одиничних об’єктах у останню фазу розвитку модерну.
Також були виявлені особливості планувальних рішень будівель
пізнього модерну Одеси. Так, в період пізнього модерну стали зводитися
багатосекційні будинки (5-6 секцій), що дозволяло створити більш
раціональне планування кімнат. Сходові клітини лише в поодиноких
об’єктах виносилися на головні фасади навіть в презентабельних будинках
останніх років пізнього модерну – занадто коштовним було місце на
головних фасадах.
У результаті аналізу фасадних композицій рядової забудови пізнього
періоду одеського модерну були виявлені основні композиційні схеми
фасадів, у яких був знайдений найпоширеніший тип – це 3-осьова композиція
з виділенням усіх трьох осей. Також, в архітектурі цього періоду, є приклади
використання дисиметричної композиції фасадів. Для кутової композиції
могла застосовуватися як асиметрична схема побудови фасадів, що було
пов'язано з нерівними боками кутових ділянок, так і симетрична. Іноді
архітектори надавали фасадам кутової будівлі симетричного вигляду, що
було переважне з композиційної точки зору, або вирішували один з них як
окремий самостійний фасад рядової забудови.
У розділі також був виконаний аналіз структурних елементів фасадів
архітектурних об'єктів пізнього модерну. Були виявлені характерні форми
структурних деталей фасадів будівель пізнього одеського модерну: бань,
карнизів, фронтонів, аттиків, щипців, еркерів, балконів, лоджій, ордерних
систем, вікон, входів, та проїздів. Бані в архітектурі пізнього модерну Одеси
були вирішені у формах ротонди з невисокою колонадою, або мали
параболічну форму, яка була поширена в архітектурі історизму. Карнизи
будівель одеського пізнього модерну, за декількома виключеннями, мають
прямолінійну форму. Аттики могли бути: хвилеподібні, ступінчасті, прямої 6

форми, у вигляді фронтону. У архітектурі пізнього модерну Одеси найбільше
поширення отримали щипці необарокової і комбінованої форм. Гладінь стіни
у будівлях пізнього модерну залежно від розташування композиційних осей
на фасадах членувалася вертикальними розкрепівками та ризалітами.
Значимим елементом в композиційному рішенні стіни були еркери в два або
три поверхи, по конфігурації – прямокутні, трапецієподібні, з округленими
кутами, а також складної форми. Балкони будівель пізнього модерну мали:
просту прямокутну форму, прямокутну з округленими кутами,
трапецієподібну, дугоподібну форму, форму півкола. В деяких будівлях
пізнього модерну Одеси знайшли застосування також і лоджії. У будівлях
класицизованого напряму модерну застосовувалися колони з доричними і
іонічними капітелями. Вікна, у більшості своїй, мають просту прямокутну
форму, форму, яка наближена до квадрату, трапецієподібну форму зі
скошеними кутами (романтичний напрям "північного" і "неоукраїнського"
модерну), а також прямокутну форму з напівциркульним завершенням, які
розташовувалися на верхніх поверхах будівель. У нижніх поверхах будівель
знайшли застосування прямокутні і аркові форми великих за розміром вікон.
Входи в основному мали прямокутну форму. Проїзди в прибуткових
будинках пізнього модерну Одеси мають форму, що тяжіє до квадрату,
форму зі зрізаними кутами, рідше – аркову напівциркульну форму.
Було проаналізовано та надана класифікація типів і видів декору
будівель періоду пізнього модерну Одеси. Так, до одного з головних типів
декору відноситься скульптурний декор, який на фасадах одеського пізнього
модерну класифікується на рельєф, барельєф і круглу скульптуру. Також, в
цей період модерну, застосовувалося декорування фасадів мозаїчними панно,
в склінні вікон та дверей використовували вітраж, в огорожах балконів –
металевий декор. За характером малюнка архітектурний декор пізнього
модерну Одеси класифікується на: геометричний, рослинний, зооморфний,
антропоморфний, геральдичний, декор з використанням ордерних систем та
тератологічний декор (образ фантазійних сутностей). 7

Четвертий розділ «Архітектурна пластика будівель пізнього модерну
Одеси» поглиблює аналіз попередньої глави стосовно об'ємно-просторових,
композиційних і декоративно-пластичних ознак досліджуваної архітектури.
Комплексний аналіз архітектурної пластики пам'яток архітектури надав
можливість виявити закономірності застосування тих чи інших пластичних
засобів в конкретних будинках. В результаті аналізу пам'яток архітектури
пізнього модерну виявлені закономірності в поєднанні різних видів об'ємної
пластики та пластики поверхні:
— функціонально-конструктивна пластика об’єму застосовувалася
найчастіше в поєднанні зі структурною і тематичної пластикою поверхні –
жорсткість конструктивного способу нівелювалася і зм'якшувалася;
— художньо-тектонічна пластика об’єму посилювалася структурною
пластикою і доповнювалася орнаментальною і тематичною пластиками
поверхні;
— декоративно-символічна пластика об’єму застосовується тільки для
будівель романтичного напряму модерну і практично позбавлена
структурної, орнаментальної або тематичної пластики (самодостатність
форми).
Показано, що застосування того чи іншого виду пластики поверхні, а
також її кількість має значення для визначення стилістичного напряму
модерну в будівлях з одним і тим же видом об'ємної пластики.
Проаналізовано застосування окремих видів архітектурної пластики у
будівлях пізнього модерну з урахуванням певних композиційних прийомів,
найважливішими з яких (за О.О. Тіцом) є тектоніка, архітектурний масштаб
та ієрархічне співвідношення різних видів архітектурної пластики.
Проведений порівняльний аналіз доводить, що архітектура пізнього
модерну відрізнялася від попередньої архітектури історизму за основними
принципами формоутворення – композиційними прийомами та видами
архітектурної пластики, а вже з архітектурою раннього модерну знайдено
спільні прийоми, що дозволяє провести лінію спадкоємності цих прийомів 8

від раннього періоду модерну – в пізній. Головними з композиційних
прийомів пізнього модерну зазначено ритм, акцент і домінанта, також акцент,
ритм, і динаміка (рух).
У п'ятому розділі «Стильові течії і напрями одеського пізнього
модерну та його значення для подальшого розвитку архітектури міста»
виявлено стильові течії напрями і лінії, до яких відносяться ті чи інші будівлі
пізнього модерну. Так, в дослідженні було виявлено, що головним в розподілі
архітектурних об’єктів по стильових групах є не стільки сама форма будинку,
як його об’ємна архітектурна пластика, структурна пластика поверхні та
елементи і деталі, які є морфологічними ознаками стилю. До другорядних,
що доповнюють об’ємну і структурну пластику, відносять орнаментальну та
тематичну пластики поверхні. Архітектурні пам’ятки пізнього модерну
Одеси запропоновано звести до двох основних стильових течій:
ретроспективної і раціоналістичної. У ретроспективну течію входять
класицизований і необароковий стильові напрями. Будівлі, які побудовані за
класицизованим принципом, мають значні деталі, такі як неокласичний
фронтон та ордерні системи. Структура будівлі може бути видозмінена, але
структурна пластика фасадів та великі архітектурні деталі і особливості їх
компонування свідчать про застосування саме класицизованого принципу в
побудові фасадів. У класицизований стильовий напрям входять також
ренесансна та ампірна лінії. Ренесансна лінія задається використанням
структурної і тематичної пластики, яка відносить до ренесансних
архітектурних першоджерел: лоджії на парних колонах, «ренесансна»
тематична пластика (геральдика, барельєфи з чоловічими головами). До
ампірної лінії входять будинки, які мають акцентні елементи – носії
морфологічних ознак ампіру: ампірні трикутні фронтони або щипці
трикутної форми з гладкою поверхню і напівциркульним вікном. Також,
ампірна лінія представлена тими будинками, де ордер не використовувався, і
тими, де ордер знайшов застосування. Аналіз показав, що класицизований
принцип полягає в використанні монументальної «жорсткої» форми будівлі 9

в якості художньо-тектонічної пластики об’єму; структурної пластики у
вигляді колон, вертикальних тяг або фактури; орнаментальної пластики
поверхні – у вигляді вінків, гірлянд, медальйонів, факелів; тематичної
пластики – геральдичні знаки, ренесансні чоловічи голови, ампірні фави,
класицизовані фігури на барельєфах, вази класичних форм. До
композиційних прийомів класицизованого стилістичного напряму
відноситься: статичність або рух по вертикалі, який задається лініями
ордерних систем чи розкрепівками.
Необароковий стильовий напрям представлений в будівлях пізнього
модерну, насамперед, завдяки застосуванню таких прийомів, як пластичність
фасаду і горизонтальний рух. Це відбилося у хвилеподібній лінії округлених
форм еркерів та необароковій і складній формі великих акцентних щипців. В
результаті аналізу було виявлено, що необароковий принцип полягає в
наступному: м’яка пластична форма будинку, відсутність класичних
фронтонів і аттиків, великі деталі – щипці необарокових форм, відсутність
колон в будь-якому вигляді, рух по горизонталі, пластичність товщини
фасаду (втоплені вікна), відсутність чи нівелювання вертикальних тяг,
включення декоративних необарокових квіткових композицій. До
композиційних прийомів відносяться: динамічність, рух по горизонталі, який
посилює структурна пластика поверхні.
Раціоналістична стильова течія проявила себе в архітектурі пізнього
модерну Одеси шляхом побудови об’єктів за такими принципами: а)
вирішення архітектури фасадів будівель із застосуванням дуже простих форм
декору; б) архітектура фасадів має цілеспрямовану програму багатого
декорування (здебільшого з включенням необарокових декоративних
елементів). Принцип раціоналізму полягає в наступному: у структурі брили
будинку домінує функціонально-конструктивна або художньо-тектонічна
пластика об’єму, орнаментальна та тематична пластика має другорядне
значення (менші за розміром, за кількістю, чи практично повна їх
відсутність). У композиційній побудові фасадів бере на себе основну роль 10

структурна пластика. Романтичний стильовий напрям в одеський архітектурі
потрапляє в період пізнього модерну і представлена об’єктами з елементами
"північного" (скандинавського), «неоруського» і "неоукраїнського" модерну.
Раціоналістичний напрям більшою мірою проявився в планувальних і
композиційних рішеннях фасадів, взоруючись на класичні архітектурні
прийоми, деталі і декор, але у їх спрощеному трактуванні.
У розділі зазначається творчий внесок одеських архітекторів в розвиток
архітектури Одеси та роль замовників в цьому процесі. Показано, що одеські
архітектори віртуозно володіли головним принципом модерну – стилізацією
і змогли створити дійсно унікальні об'єкти. Смаки замовників сприяли
виникненню в раціональній течії пізнього модерну зайвого декоративізму,
який відбився в залучені до оздоблювання фасадів прибуткових будинків
необарокових елементів з побажаннями добробуту та фінансового здобутку.
Було виявлено також ті композиційні та архітектурно-пластичні
прийоми, які знайшли застосування в архітектурі конструктивізму і
функціоналізму, а далі в архітектурі соцреалізму, тим самим продовжуючи
еволюційну лінію пізнього модерну Одеси.
У розділі вказано на проблему незадовільного збереження пам’яток
архітектури пізнього модерну Одеси та на проблему несанкціонованого
втручання в структуру будівель, що веде до порушення їх первісної
композиційної побудови та, в деяких випадках, приводить до зміни
стилістичних напрямків, до яких ці будівлі відносилися. Надано рекомендації
щодо відновлення втрачених елементів будівель та напрями подальших
досліджень архітектури одеського пізнього модерну.
В заключній частині роботи наголошено про необхідність подальшого
дослідження архітектури пізнього модерну для використання теоретичних
наробіток в збереженні пам’яток архітектури, їх реконструкції та, при
необхідності, відтворення деталей, елементів, декору тощо.
Ключові слова: архітектура пізнього модерну, стилістичні напрями
модерну, прибуткові будинки, архітектурна композиція, планування,
об’ємно-просторова композиція, архітектурна пластика, специфічні риси
пізнього модерну.