Гендерні художні моделі сучасної української романістики

Башкирова О.М. Гендерні художні моделі сучасної української
романістики. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
за спеціальністю 10.01.06 – теорія літератури і 10.01.01 – українська
література. – Київський університет імені Бориса Грінченка, Міністерство
освіти і науки України;
Київський університет імені Бориса Грінченка. – Київ, 2019.
Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю системного
дослідження шляхів художньої репрезентації гендерної ментальності в
сучасній українській романістиці. Вперше у вітчизняному літературознавстві
індивідуально-авторські художні моделі світу, позначені гендерною
інтенційністю, вивчено з позицій як іманентних закономірностей творення й
функціонування художнього тексту, так і екстралітературних
соціокультурних чинників.
Наукова проблематика, заявлена в дисертації, коло теоретичних питань і
специфіка досліджуваного матеріалу зумовили використання відповідної
методології. Структурно-семіотичний підхід дав змогу розглянути художній
твір як знакову систему, поєднану ієрархічними зв’язками. Принципи
постструктуралістського аналізу дозволили увиразнити динамічний аспект
функціонування художнього тексту / літературного твору, виділити в його
структурі стале «ядро» й історично мінливу «периферію». Міфологічний та
психоаналітичний методи були застосовані з метою виокремлення в образній
системі роману констант, які відповідають глибинним ментальним уявленням
(архетипам), і з’ясування їх психологічного змісту. За допомогою
порівняльного та порівняльно-історичного методів було здійснено зіставлення
художньої рецепції певних образних домінант на різних етапах розвитку
національного письменства. 3
У дослідженні конкретизовано поняття художньої моделі. Визначено,
що художня модель є узагальненням художньої картини світу,
репрезентованої літературним твором, і характеризується багаторівневістю
своєї будови. Її глибинні пласти втілюють архаїчні ментальні уявлення;
жанрові особливості, архітектоніка, система персонажів та сюжетних зв’язків,
наративні стратегії становлять динамічні рівні буття художнього цілого,
більшою мірою корелюючи з панівним стилем і особливостями літературного
процесу певної доби. Стать і гендер представлені в дослідженні як
фундаментальні характеристики людського буття, що утворюють найглибший
шар численних творів сучасної романістики і виявляють свою складність і
суперечливість на рівні сюжетотворення й наративних стратегій. В дисертації
уточнено фактори, що визначають гендерну ментальність і корелюють з
основними модусами її художньої репрезентації в літературі: тілесність як
фізіологічна даність; соціальні норми «чоловічої» і «жіночої» поведінки, що
існують у конкретному суспільстві; взірцеві культурні установки,
представлені в міфології, художній творчості, масовій культурі, які
продукують ідеальні образи фемінності й маскулінності. У центрі
дослідження перебувають світоглядно значущі художні моделі, які
відображують складну взаємодію цих компонентів і тісно пов’язані з
позатекстовою реальністю, виконуючи два типи функцій: рефлективні,
інтерпретаційні (спрямовані на осмислення й репрезентацію симптоматичних
суспільно-культурних тенденцій) і прогностичні, проспективні (пов’язані з
моделюванням бажаного і «належного» стану речей).
У дисертації визначено характер кореляції між провідними принципами
моделювання індивідуально-авторських картин світу і основними жанрово-
стильовими векторами розвитку сучасної української романістики. Доведено,
що, поруч із постмодерністською естетичною системою, в національному
письменстві початку XXI століття зберігають своє значення романтична,
барокова, реалістична системи, а також народницька традиція. Окреслено
основні шляхи жанрової динаміки сучасного роману: з одного боку – 4
орієнтація на ризому, децентрацію, ігрові стратегії, властиві
постмодерністському письму; з іншого – на класичну романну традицію
(роман як модель життя).
Досліджено основні художні сценарії подолання постколоніальної
травми, що розвиваються в полі гендерної проблематики. На прикладах із
сучасної романістики продемонстровано співіснування двох провідних
стратегій самоідентифікації постколоніального суб’єкта: перша здійснюється
через заперечення батьківського досвіду («негативна ідентичність»), долучення
до кола аутсайдерів, карнавалізацію гендеру й сексуальності; друга
реалізується завдяки моделі ініціації й передбачає конфлікт із батьками,
подорож, тимчасову смерть, воскресіння у новому статусі.
Вивчено характер трансформації жіночих архетипів у сучасній
українській літературі. Узагальнено семантику материнського архетипу,
особливо значущого для ментальної картини світу українців, проаналізовано
його полярні смисли – від сакралізації до творення образу «жахливої матері».
На основі зіставлення культурного контексту двох зламів століть – XIX – XX і
XX – XXI – виявлено закономірності художнього мислення епохи fin de siècle,
що активізують увагу до підсвідомих, ірраціональних імпульсів людської
психіки і, відповідно, нові інтерпретації архетипів, співвідносних із ними
(фатальна жінка, дитина тощо). Досліджено й систематизовано провідні типи
маскулінності, представлені сучасною романістикою; особливу увагу
приділено художнім стратегіям реабілітації національної маскулінності, що
набуває особливого значення в умовах постколоніальної культурної ситуації.
Доведено, що ці художні тенденції пов’язані з романтичною традицією
національної літератури і найповніше представлені у пригодницькій та
історичній романістиці. Проаналізовано альтернативні типи маскулінності
(метросексуал, філософ, майстер та ін.) у їх зв’язках з культурною традицією та
сучасним соціокультурним контекстом. З позицій деконструктивістської теорії
представлено типи «лузера», «чоловіка в кризі» та «чоловіка-чужинця». На
прикладі цих персонажів сучасної романістики продемонстровано кризові 5
тенденції у сприйнятті стереотипів маскулінності, передусім погляд на
соціальну і культурну роль чоловіка як історично зумовлений ментальний
конструкт. З’ясовано роль жіночого письма у формуванні нових уявлень про
маскулінність: сталий комплекс ознак, традиційно приписуваних чоловікові
(сила, раціоналізм, агресивність), доповнюється в сучасній літературі
«м’якими» цінностями (доброта, відданість, турботливість).
Простежено загальні тенденції та посутні гендерні відмінності художньої
репрезентації тілесності в сучасній українській романістиці. Доведено, що
полярними виявами естетичної рецепції людського «буття-в-тілі» є тіло-
перформанс, співвідносне з ігровими стратегіями розбудови художнього світу,
і тіло-мікрокосм, що корелює з тенденціями реміфологізації у світовій
літературі. Граничним виявом фемінного тілесного буття є вагітність і
дітонародження, маскулінного – двобій і фізична зраненість. Ці символічні
події в сучасній літературі здбувають значення, відповідно, жіночої і чоловічої
ініціації. На основі масштабних узагальнень особливостей індивідуально-
авторських художніх картин світу визначено гендерну символіку просторових
образів (кордон, ліс, дім); виявлено фундаментальні відмінності у трактовці
цих образів відповідно до фемінної чи маскулінної (само)репрезентації.
Особливу увагу приділено гендерним аспектам художнього переосмислення
таких констант національної культурної свідомості, як село і місто. На
матеріалі сучасних романів окреслено комплекси уявлень, пов’язаних із
мортальною тематикою, що дозволяють простежити ряд посутніх відмінностей
між фемінним і маскулінним способами осягнення дійсності.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати
дослідження можуть бути використані в процесі викладання навчальних курсів
з теорії та історії літератури, спекурсів, присвячених проблемам українського
письменства кінця XX – початку XXI століття; під час написання підручників,
посібників, монографій; для подальшого вивчення жанрово-стильових аспектів
української великої прози, гендерної та постколоніальної літературознавчої
проблематики. 6
Ключові слова: гендер, художня модель, роман, жанр, фемінність,
маскулінність, постмодернізм, постколоніалізм, ідентичність, тілесність,
сексуальність, архетип.