Метажанр подорожі в контексті перехідного художнього мислення (кінець ХХ – поч. ХХІ ст.)

Шульгун М. Е. Метажанр подорожі в контексті перехідного художнього
мислення (кінець ХХ – поч. ХХІ ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальностями
10.01.06 – теорія літератури; 10.01.05 – порівняльне літературознавство. – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки
України, Київ, 2017.
Дисертація присвячена дослідженню жанру сучасної літератури подорожей як
універсальної форми рефлексії літературою культурної кризи, моделювання нової картини
світу, втілення перехідного художнього мислення, перегляду ідейних та естетичних
орієнтирів, іміджів «свого» та «чужого», Іншого та реалізації культурного діалогу. У
дисертації на матеріалі творів українських, польських, французьких, німецьких,
американських, російських письменників досліджено жанр сучасної подорожі. Доведено,
що метажанрова природа сучасної подорожі, сформована спільними способами
моделювання картини світу, домінантними дискурсами, образом сучасника, структурно-
семантичною єдністю творів, їх межовою природою, інтенціями до жанрового та
міжродового синтезу.
Окреслено специфіку, векторність динаміки подорожі в національних літературах та
формування нових домінантних типів творів.
Простежено суттєві зміни в системі метажанру, трансформацію певних типів,
актуалізацію «архаїчних» зразків та їх модифікацію (новітні паломництва), перегляд
традицій, створення нових форм на основі жанрового і міжродового синтезу, появу моделі
«антиподорожі» як втілення іронічної авторефлексії літератури, спрямованої на оновлення
метажанру й мистецтва слова загалом. Зроблено висновок, що в межах подорожі
створюється код і художні моделі інтерпретації кризових зсувів культури.
Підсумовано, що наприкінці ХХ – на початку XXI століття письменники обирають
метажанр подорожі як адекватну форму художньої інтерпретації кризової картини світу,
рефлексії перехідного мислення: переоцінки культурних, історичних орієнтирів,
глобальних зсувів, визначення національної ідентичності, перегляду образів «свого» і 3

«чужого», Іншого, встановлення культурного діалогу, знайдення особистісних
екзистенційних орієнтирів, увиразнення поля спільних змістів.
У науковій праці виокремлено домінантні дискурси, які визначають і модифікують
форми метажанру. Зокрема, це культурологічний (в аспектах самовизначення, імагології,
створення метаконцепцій сучасного світу), філософський та релігійний.
На широкому матеріалі досліджено і виявлено вектори переосмислення традиційних
національних образів, особливості рецепції та зворотної рецепції, новаторські особливості
образів «свого», «чужого», Іншого.
Виявлено домінантні моделі подорожей в українській, польській, французькій,
американській російській сучасних літературах; здійснено порівняння векторів художнього
пошуку на рівні провідного дискурсу, картини світу, моделі персонажа, культурних та
літературних орієнтирів, діалогічних інтенцій.
Вперше на широкому художньому матеріалі проаналізовано літературу подорожей
як особливий метажанр, що має свої варіанти у кожній національній літературі, відображає
перехідний тип художнього мислення. Причинами актуалізації саме подорожі як
репрезентативного метажанру сьогоднішньої перехідної епохи можуть бути глобальні
геополітичні зміни, які відкрили країнам нові вектори розвитку, історичні потрясіння,
загострення в сучасній культурі проблеми діалогу, перегляду іміджів «свого» і «чужого»,
«інакшого», розквіт культури туризму, формування особливої «транзитної» культури, яка
проникнута ідеєю переходу, актуалізує символи шляху і перехрестя, осілості і кочування,
дому і дороги й часто кодує свої сентенції знаками саме подорожі.
Доведено, що метажанрова природа сучасної подорожі, сформована спільними
способами моделювання картини світу, домінантними дискурсами, образом сучасника,
структурно-семантичною єдністю творів, їх межовою природою, інтенціями до жанрового
та міжродового синтезу.
Представлено подорож як поле широкого художнього експерименту, націленого на
створення нової моделі світу й оновлення літератури в умовах культурної кризи і зміни
естетичних парадигм.
Виокремлено особливі риси метажанру у різних національних літературах кінця ХХ
– поч. ХХІ ст., зокрема естетичні та ідеологічні складові. Запропоновано типологію 4

сучасної подорожі й охарактеризовано її домінантні типи – культурологічна, філософська,
релігійна; а також проаналізовано особливості їх синтезування, реалізації у певних
художніх формах та зв’язок із субкультурними орієнтирами.
Виявлено домінантні моделі подорожей в українській, польській, французькій,
американській російській сучасних літературах; здійснено порівняння векторів художнього
пошуку на рівні провідного дискурсу, картини світу, моделі персонажа, культурних та
літературних орієнтирів, діалогічних інтенцій. Доведено, що єдність дискурсу забезпечує
моделювання універсальної картини світу, зображення її зсувів, застосування специфічного
символічного коду із домінантним знаком шляху.
Підкреслено семантизацію дискурсу мандрів, його здатність легко взаємодіяти з
іншими типами дискурсів. Науковій рецепції властива надмірна увага до статусу подорожі,
визнання її виняткової ролі у пошуках національної ідентичності та у процесі
міжкультурного діалогу.
Доведено, що оновлення форми йде шляхом жанрового синтезу травелогу, есе,
авантюрного роману, симфонії, літературного портрету, нелінійного роману-коментаря і
рефлексії цього явища.
Особливої ваги в сучасних подорожах набуває імагологічний аспект. Збіг інтенцій
письменників, які належать до різних національних літератур, свідчить про наявність
загальної тенденції – осмислення літературою глобальних змін, моделювання нової
картини світу, рефлексії в метагеографічній і метаісторичній площинах. Образи «свого» і
«чужого» випадають з-під влади кліше, панівних теорій (капіталізм, комунізм,
постколоніалізм), із параметрів євроцентризму, постколоніалізму (Ю. Андрухович) і
постколоніальних студій (В. Бюшер). Образи переходять в інший план – «ми» / «вони», де
«ми» увиразнює різне потрактування культурної спільноти – національне, соціальне,
світову співдружність митців. Проаналізовано традиційні національні образи, особливості
їхньої рецепції та зворотної рецепції.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що її результати можуть бути
використані при розробці таких курсів, як теорія літератури, порівняльне
літературознавство, курсів зарубіжної літератури, підготовці спецкурсів, присвячених
генологічним питанням, зокрема, помежовим жанрам; написанні курсових, бакалаврських і
магістерських робіт. Робота може стати концептуальним підґрунтям для наукових
досліджень, присвячених жанротворенню, особливостям і руху стильових систем,
авторефлексії літератури, імагологічного аспекту мистецтва слова. Розглянуті проблеми з
огляду на універсальність, можуть бути використані для проведення фахових та
міжфахових (мультидисциплінарних) спецсемінарів, круглих столів тощо.
Ключові слова: подорож, жанр, метажанр, національний образ, картина світу, модель
персонажа, модернізм, постмодернізм, перехідне мислення.