Автобіографічний дискурс художньої прози Пантелеймона Куліша

Риженко К. В. Автобіографічний дискурс художньої прози Пантелеймона
Куліша. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література» (035
Філологія) – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. –
Київ, 2019.
У дисертації вперше в українському літературознавстві проаналізовано,
систематизовано й узагальнено ключові аспекти автобіографічного дискурсу в
прозі Пантелеймона Куліша – основоположника української саможиттєписної
епіки. Простежено генологічну парадигму та трансформаційну еволюцію еґо-
літературних текстів письменника в контексті національної автобіографіки другої
половини ХІХ ст.; з’ясовано ідейно-художні, жанрові, структурні та стильові рівні
автобіографічної прози П. Куліша; досліджено наративні моделі самооб’єктивації
авторського «Я» в белетристиці письменника; уведено до наукового обігу
маловідому автобіографічну епіку письменника: повісті «История Ульяны
Терентьевны», «Яков Яковлевич», «Феклуша», «Дедушкин завет», «Омут», роман
«Владимирия», роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени», «Історичне
оповідання», «Около полустолетия назад. Литературные воспоминания» та ін.
Осмисленню специфіки автобіографічного дискурсу в прозі письменника
сприяли: 1) комплексне, системне дослідження витоків та еволюції української
саможиттєписної традиції впродовж ХІІ–ХІХ ст. в її провідних історико-
літературних і структурно-типологічних різновидах; 2) з’ясування специфіки
автобіографізму української літературної традиції другої половини ХІХ ст.
3) уточнення і кореляція термінів «автобіографічний дискурс», «література
non-fiction», «автобіографізм», «автобіографіка», «художня автобіографія»,
«автобіографічна повість», «автобіографічний роман».
У дослідженні автобіографічного дискурсу епічної творчості П. Куліша було
систематизовано теоретичну парадигму підходів до вивчення поняття
«автобіографічний дискурс творчості письменника», специфіку його формування в 3
національному мистецтві слова; досліджено типологічні ознаки жанрів
автобіографіки та визначено їх співвіднесення з різними видами еґо-літератури
митця, уведено в дослідницьке поле кулішезнавства нові тексти автобіографіки
письменника, зокрема російськомовної белетристики.
Визначено, що автобіографічне письмо митець культивував упродовж майже
п’ятдесяти років творчості, починаючи із щоденникових записів 1845–1848 рр. і до
1897 р. (по смерті письменника буде опубліковано повість «Омут» та роман
«Владимирия»). Така специфіка творчого осягнення свідчить про мету митця –
на основі осмислення власної історії життя створити модель національно-
культурної ідентичності, в найкритичніший момент загрози існування нації
представити ідеал її лідера й захисника.
Автобіографічний дискурс П. Куліша – специфічне формування автором
власної ідентичності в текстах, в яких він презентує себе через спогади, почуття,
переживання, емоції, рефлексії, активовані пам’яттю про події і факти свого життя.
Парадигма текстів, в яких автор самовиражається і самопрезентується, належать до
корпусу автобіографіки письменника.
Водночас автобіографічний дискурс П. Куліша – це мистецький процес,
художня творчість письменника, занурена у його власне життя, це особливий
творчий акт митця, в якому відбувається трансформація індивідуального досвіду
через спогад автора про минуле. Специфічними маркерами авторської присутності
в автобіографічному дискурсі є такі компоненти: презентація «Я» автора,
найчастіше гомодієґетичний спосіб нарації в інтрадієґетичній (рідше в
екстрадієґетичній) ситуації, автобіографічний хронотоп, співвідношення в часі між
автором й описуваними персонажами, в тому числі головним героєм.
Автобіографічний дискурс письменника формують твори, об’єднані такими
ознаками: 1) відтворення у тексті власної історії життя автора, суголосної
внутрішньому розвитку його особистості з метою самовираження та
самопрезентації; 2) ретроспективна організація оповіді; 3) ідентичність автора і
оповідача або оповідача і головного героя. Корпус автобіографіки митця складають
різножанрові твори: літературна автобіографія «Жизнь Куліша», щоденник, цикл 4
автобіографічних повістей «Воспоминания детства», інтелектуально-
психологічний роман «Владимирия», соціально-психологічні повісті «Дедушкин
завет», «Омут», соціально-психологічне оповідання «Другой человек»,
автобіографічно-мемуарні нариси «Історичне оповідання», «Около полустолетия
назад», роман у віршах «Евгениий Онегин нашего времени» та ін. Спільною рисою
еґо-літературних творів письменника є автобіографізм, однак його ступінь у різних
творах неоднаковий, тому методи вивчення специфіки репрезентації авторського
«Я» в таких творах найрізноманітніші – від джерелознавчих до психоаналітичних.
Доведено, що автобіографіка П. Куліша, крім об’єктивних факторів (кризові
моменти життя письменника), зумовлюється багатьма індивідуальними чинниками
(світоглядними і морально-етичними принципами, психологічними особливостями
характеру, особистісними якостями автора як людини, мистецькими уподобаннями
і смаками тощо), які визначаються умовами життя митця, соціальним статусом,
родинними та суспільними зв’язками, місцем проживання, фізичними та
психологічними станами у різні періоди життя.
Проаналізовано важливі аспекти автобіографічного дискурсу П. Куліша,
визначено домінантні риси автобіографізму різножанрової епіки. Виявлено цілі
Куліша-автобіографа: 1) створити позитивний образ гідного лідера нації після
смерті Тараса Шевченка, її духовного провідника, людини високих морально-
етичних принципів, а водночас успішного письменника і науковця; 2) прояснити
особисту причетність до важливих подій епохи, стосунки з українською та
польською громадами, російським урядом та ін., одночасно «захистивши» себе і
перед ідейними сподвижниками та супротивниками, і перед державними
імперськими дискримінаційними органами; 3) представити власні світоглядно-
філософські та естетичні засади творчості, історіософські погляди, морально-
етичні імперативи, програму культурництва як ідеологічну основу розвитку
української нації.
Основними інструментами і стратегіями досягнення мети є самопізнання
через осягнення себе як Іншого, апологічність, репрезентація ідеального власного
«Я», акцент на позитивних результатах своєї діяльності, утвердження єдності 5
особистісної, національної і духовної ідентичності з народною, кореляція історії
свого роду з трагічною долею українців, апеляція до аргументів та цитування
авторитетних літературознавців і письменників щодо рівня й значення своєї
творчості тощо.
Способами саморозкриття автобіографічного героя є автохарактеристика,
самовираження, самооцінка; оцінка навколишнього світу і його персоналій,
соціально-культурних феноменів; інтенції і умовиводи автобіографічного героя. У
розкритті «Я» автора важливу функцію виконують внутрішні переживання, історія
душі. Внутрішні монологи, ліричні відступи, сни, думки, бажання, емоції,
статичний і динамічний портрет сприяють розкриттю духовної сутності образу «Я»
письменника. Індивідуальний, духовно-біографічний досвід у процесі художньої
творчості перетворюється на специфічний спосіб самопізнання, від- і розкриття
автором власної особистості й постаті епічного та мемуарного наратора.
Пантелеймон Куліш – автор низки творів з різним рівнем документальної
основи, що корелюється з естетичними завданнями: 1) через фіксацію й
інтерпретацію свого життя реконструювати власну ідентичність, представити
історію особистого й духовного становлення, формування моральних принципів і
суспільних поглядів; 2) фікціоналізуючи автобіографічний матеріал, створити нову
белетризовану реальність. Відповідно тексти, які реалізують автобіографічний
дискурс у творчості письменника, можна диференціювати на дві групи. Першу
складають твори, орієнтовані на опис та осмислення фактів із життя письменника
(до них належать його белетризована автобіографія «Жизнь Куліша», щоденник,
автобіографічно-мемуарні твори). Домінантними рисами творів цієї групи є
публіцистичність, відкритість авторської позиції чи судження щодо фактів
особистого життя або суспільно значущих явищ, наявність оцінки зображуваного.
Сенс такого твору прямо доводився до читача, виключаючи можливість різних
версій його змісту.
Другу групу складають художні твори, до яких лише залучені біографічні
елементи або такі, що є белетризованими розповідями про певні події з життя
автора, в яких його особистість відіграє провідну роль і які являють собою поглиблену форму самоаналізу; у них переважають фікційність, авторські
рефлексії, філософські й культурологічні мотиви. Жанрова належність творів
другої групи є доволі різноманітною й охоплює різновиди як власне епосу (повісті:
цикл «Воспоминания детства», «Дедушкин завет», «Омут», роман «Владимирия»,
оповідання «Другой человек», нариси «Історичне оповідання», «Около
полустолетия назад»), так і комбінованих форм (роман у віршах «Евгений Онегин
нашего времени», поеми «Куліш у пеклі», «Адам і Єва» та ін.).
Художня картина світу кожного автобіографічного твору П. Куліша має
дихотомійну природу: по-перше, вона є відтворенням реальної дійсності, своєрідно
ілюстрованої мовцем, а по-друге, – зумовлюється індивідуальністю автора, його
естетичним досвідом, мистецькими завданнями тощо, адже творче переосмислення
життєвої інформації митцем відбувається з урахуванням специфіки його
світогляду, котрий формується під впливом життєвого досвіду.
Дослідження автобіографічного дискурсу П. Куліша поглиблює розуміння
історико-культурних умов, які впливали на розвиток письменника як творчої
особистості, виокремлює психологічні процеси, що сприяли розкриттю
внутрішнього «Я» митця. Автобіографіка П. Куліша була не лише способом
оприлюднення його переживань, думок чи емоцій щодо певних приватних подій чи
фактів життя, але й залучення широкого кола інтелектуалів до роздумів про
важливі суспільні проблеми.
Ключові слова: автобіографічний дискурс, автобіографізм, автобіографіка,
автобіографія, саможиттєпис, автобіографічна проза, еґо-література,
гомодієґетичний наратор.