Економічна експансія Китайської Народної Республіки у країни, що розвиваються

АНОТАЦІЯ

Українець Л. А. Економічна експансія Китайської Народної Республіки у
країни, що розвиваються. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за
спеціальністю 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини.
– Донецький національний університет імені Василя Стуса, Вінниця, 2019.
Дисертаційну роботу присвячено розробці нового напрямку теорії
економічної експансії – зовнішньоекономічної експансії Китаю в країни, що
розвиваються, в умовах посилення геоекономічного впливу КНР у світовій
економіці.
У роботі систематизовано теоретичні засади, які формують наукову
парадигму економічного лідерства і експансії, та обумовлюють процеси
економічної експансії в умовах глобалізації світового господарства.
проаналізовано теоретичні основи явища економічної експансії, а також
розглянуто етапи й інструменти реалізації стратегії глобальної економічної
експансії у випадку Китаю.
Виявлено, що для оцінки процесів міжнародної економічної експансії
використовується набір показників, зокрема, ВВП, темпи зростання ВВП, обсяг
зовнішньоторговельного обороту, потоки і сукупні ПІІ, відносна частка країни-
лідера у зовнішньоекономічних операціях (торгівлі, інвестиціях тощо) третіх
країн, обсяг золотовалютних резервів, вектор Шеплі, індекс Бенжара, показник
Колемана, тарифи при рівновазі Неша тощо.
Доведено, що для аналізу стратегії КНР за останні 30 років доводиться
поєднувати традиційні погляди – наприклад, теорію гегемонічної стабільності –
які розглядають експансію з ліберально-інституціоналістичного погляду, з
поглядами неограмшіанців, які наголошують на поєднанні державної влади з
соціально-економічною структурою капіталізму (питання, яке є надзвичайно
актуальним при аналізі економічної моделі Китаю). 3

Після проведеного у роботі ґрунтовного аналізу геоекономічної стратегії
КНР щодо різних регіонів світу, можна дійти висновку, що  основні інструменти
його економічної експансії охоплюють п’ять сфер:
–Інтенсивне зростання зовнішньої торгівлі
–Прямі закордонні інвестиції
–Ініціатива «Пояс і шлях»
–Багатосторонні фінансові установи
–Інтернаціоналізація юаня.
Дослідження  присвячено теоретичним засадам дослідження одного з
найпотужніших інструментів економічної експансії Китаю – прямим закордонним
інвестиціям (ПЗІ). Побудовано власну теорію впливу політичних зв'язків
підприємства на рішення щодо здійснення прямого іноземного інвестування та
взаємозалежності продуктивності та політичних зв'язків при прийняті
управлінських рішень для підприємств які функціонують при недостатньо
розвинених фінансових структурах та недосконалому інституційному середовищі.
З огляду на особливості процесів економічної експансії, які відбуваються в
Китаї, відзначено потужний вплив державних органів влади на діяльність БНП
Китаю, зокрема, на здійснення ними ПІІ. Щоб зрозуміти механізм цього впливу
спершу було досліджено теоретичні та емпіричні свідчення щодо  взаємозв’язків
між політичними чинниками і показниками діяльності підприємств у різних
країнах світу. Було розроблено теоретичну модель на основі дослідження
Е. Гелпмана, яка зосереджується на впливі політичних зв’язків підприємства на
рішення щодо ПЗІ та на взаємозв’язку політичних зв’язків та продуктивності при
прийняті управлінських рішень. Щоб врахувати особливості діяльності
підприємств при слабо розвинених фінансових структурах та інституційному
середовищі, у теорію були включені обмеження ліквідності на рівні підприємства
і також додана (поряд з продуктивністю) ще одна характеристика підприємств –
політичні зв’язки. Політичні зв’язки – це специфічний актив підприємства, який
може послабити обмеження ліквідності і, таким чином, залежно від близькості до
влади кожне підприємство має свій рівень фінансових обмежень. 4

З проведених розрахунків випливає, що порогові значення продуктивності є
спадними за політичними зв’язками, а це означає, що продуктивність і політичні
зв’язки працюють як взаємодоповнюючі елементи у своєму впливі на загальні
результати діяльності підприємства і прийняття рішень як щодо вітчизняного
виробництва, так і щодо проникнення на зарубіжні ринки. Підприємство з
хорошими політичними зв’язками залишається на ринку, навіть якщо його
продуктивність є нижчою за продуктивність конкурентів, тоді як підприємство з
поганими політичними зв’язками у такій ситуації зазнає банкрутства. Аналогічно,
наближене до влади підприємство швидше почне експортувати чи інвестувати в
зарубіжні країни, ніж підприємства без політичних контактів.
З теорії випливає кілька гіпотез, які надалі були емпірично перевірені. По-
перше, зростання показника політичних зв’язків та зростання продуктивності
збільшують ймовірність ПЗІ. Окрім того, порогові значення політичних зв’язків
та продуктивності, необхідні для здійснення ПЗІ, збільшуються при погіршені
інвестиційного клімату країни-реципієнта (який виражається через три показники
– нижчий попит, вищі витрати на вхід і нижчі торгові витрати).
У роботі подано характеристику прямих зарубіжних інвестицій Китаю в
контексті зростання економічного впливу країни, розглядається специфіка
формування інвестиційної політики країни, а також особливості
багатонаціональних підприємств, які сформувались в КНР. Виявлено, що
розвиток прямих зарубіжних інвестицій Китаю перебуває від самого початку під
сильним впливом урядової політики і може бути приблизно розділений на 5
етапів. Проаналізовано складну урядову систему регулювання ПЗІ, яка включає
кілька різних державних інституцій, що визначають розмір та напрямки потоків
ПЗІ Китаю. Державне регулювання ПЗІ у Китаї охоплює різні аспекти, зокрема:
вивчення та схвалення капіталовкладень, заохочення певних видів інвестиційних
проектів, систему контролю обміну валюти, управління активами державних
підприємств, процедури моніторингу інвестиційної діяльності.
Базуючись на тому, що специфічне інституційне середовище Китаю
перетворює політичні зв’язки на важливу характеристику підприємства, на яку 5

треба зважати при дослідженні економічної експансії Китаю, було побудовано
емпіричні моделі, основною метою яких була перевірка гіпотез розробленої
теорії. Відповідно до специфіки статистичних даних (про заснування закордонних
дочірніх підприємств протягом певного періоду часу) і до гіпотез, які потрібно
перевірити, було побудовано дискретну модель виживання, використовуючи
комплементарну подвійно-логарифмічну регресію, в якій подія визначається, коли
компанія вперше здійснює ПЗІ, тобто перетворюється на БНП. Модель виживання
використовується замість регресійної логістичної моделі в основному через
цензуровані спостереження в масиві даних. Використано шість альтернативних
вимірів політичних зв’язків.
Підсумовуючи можна зазначити, що основна емпірична модель підтвердила
теоретичні гіпотези, виведені у попередньому розділі, а також збігається з
результатами інших емпіричних досліджень, а саме: вища загальна
продуктивність факторів та сильніші політичні зв’язки можуть збільшити
ймовірність перетворення фірми на нову БНП. Результати щодо оцінки
важливості політичних зв’язків з використанням різних способів їхнього виміру
продемонстрували, що не лише кількість директорів з політичними зв’язками, але
також інтенсивність їхніх особистих політичних зв’язків відіграє важливу роль
при збільшенні ймовірності перших ПЗІ. Окрім того, знайдено свідчення, що
рівень освіти директорів також важливий при прийнятті рішення щодо ПЗІ.
Подальше дослідження зосереджене на чинниках, які визначають
географічне розташування нових підприємств за кордоном, що їх засновують
БНП Китаю, а також особливо на впливі політичних зв’язків та TFP на вибір
країни-реципієнта інвестицій.  Основуючись на емпіричних дослідженнях щодо
вибору місця здійснення закордонних інвестицій, виявлено, що і характеристики
країни і характеристики самого підприємства мають бути включені у структуру
емпіричної моделі. На основі наукових праць і результатів, отриманих в
попередніх розділах, основними характеристиками фірми, що входять у модель,
були вибрані TFP, політичні зв’язки і середній рівень освіти директорів. Серед
характеристик країни використано не лише традиційні показники гравітаційного 6

аналізу, але також виміри культурних і політичних мереж, а також забезпеченість
природними ресурсами, через високу концентрацію закордонних підприємств
китайських БНП в Азії та інтенсивні дебати щодо експлуатації природних
ресурсів китайськими БНП. 
TFP, політичні зв’язки і середній рівень освіти директорів фірми усі
позитивно впливають на ймовірність того, що БНП Китаю заснує дочірнє
підприємство у зарубіжній країні. Усі три оцінені коефіцієнти є статистично
значимими і результати стійкі до різних вимірів політичних зв’язків.  Результати
основної моделі щодо характеристик країн не свідчать на користь здійснення
горизонтальних інвестицій китайськими БНП. Змінні, які відповідають за мотиви
пошуку ринку і уникнення тарифів, такі як ВВП, ВВП на душу населення, митні
тарифи і відстань до країни-реципієнта, залишаються статистично не значимими,
незалежно від того, який вимір політичних зв’язків ми використовуємо.
Натомість, результати дозволяють дійти висновку про сильні мотиви здобуття
конкурентної переваги.  Також результати нашого дослідження свідчать на
користь мережевої гіпотези.
Окремо досліджувалась важлива  Ініціатива «Пояс і шлях» як основа
нарощування економічної експансії Китаю і розглядається формування
економічної осі Китай-Латинська Америка, історія формування
зовнішньоекономічних зв’язків Китаю з країнами Африки, аналізуються шляхи
економічної експансії Китаю в країни Африки через зовнішньоторговельні
відносини і гуманітарну допомогу і визначаються емпіричні детермінанти прямих
закордонних інвестицій з Китаю у країни Африки.
Було визначено емпірично детермінанти китайських ПЗІ в Африці. Крім
таких традиційних чинників, які впливають на процес закордонного інвестування,
як пошук нових ринків чи політичні ризики, ми також включаємо характерні для
цього випадку чинники: обсяги африкансько-китайської торгівлі, іноземна
допомога країнам Африки, китайські інжинірингові проекти в Африці та вплив
політики глобалізації. Оскільки основна увага у наукових дискусіях
присвячується природним ресурсам Африки, ми спеціально дослідили вплив 7

видобутку енергоносіїв (нафта, газ, вугілля) та мінеральних ресурсів (наприклад,
бокситів, міді, заліза, золота тощо) на поведінку китайських інвесторів в Африці.
Порівняння стратегій економічної експансії Китаю в Латинській Америці та
Африці дає можливість виокремити ряд спільних рис: в сфері
зовнішньоторговельних відносин домінує вивезення з регіонів сировини, експорт
туди готової продукції, що призводить до значних торговельних дефіцитів в країн
регіону. ПЗІ зосереджені в галузях видобування природних ресурсів, або на
пов’язаній інфраструктурі, тоді як інвестиції з обох регіонів в Китай практично
відсутні. Обидва регіони зацікавлені не лише в інвестиціях у наукові розробки,
але й у пов’язаному з ними трансфером технологій і досвіду. В обох регіонах
Китай демонструє готовність Китаю до підписання більшої кількості
двосторонніх угод про ЗВТ, а також готовність співпрацювати з будь-якими
режимами. При цьому стратегії економічної експансії Китаю в країни Африки і
Латинської Америки характеризуються також низкою відмінностей, пов'язаних зі
специфікою економічного середовища країн регіонів. Так, зокрема, економічна
експансія Китаю в Африці відбувається швидшими темпами і з мінімальними
перешкодами, при цьому часто завдаючи збитків національній економіці країн-
реципієнтів. Китай схильний завозити в Африку своїх робітників і підтримувати
існуючі корупційні схеми, але при цьому розглядає цей регіон як потенційну
виробничу базу. Співпраця з Китаєм для багатьох країн Африки стала поштовхом
для економічного зростання. В Латинській Америці експансія розвивається
значно повільнішими темпами, країни регіону за деякими винятками слабше
прив’язані до Китаю, мають більш диверсифіковану географічну структуру
зовнішньоекономічних зв’язків, краще захищають свої економічні інтереси.
Однак регіон постраждав від процесів деіндустріалізації зумовлених нещодавніми
високими цінами на сировинні товари, не зумівши використати їх для
реформування і підвищення конкурентоспроможності своїх економік, також
спостерігаються негативні процеси нелегальної міграції та трафіку наркотиків.
Останній параграф присвячено дослідженню динаміки та перспектив
українсько-китайських зовнішньоекономічних відносин, визначенню стратегічних пріоритетів та засад здійснення зовнішньоекономічної співпраці між двома
країнами, а також оптимізації українсько-китайських зовнішньоекономічних
відносин з врахуванням процесів економічної експансії Китаю.
Проведене у розділі емпіричне дослідження дозволило виокремити наступні
чинники, які сприяють посиленню зацікавлення китайських інвесторів в
українських ринках: відкритість та економічна свобода, збільшення ринкового
потенціалу, успішні інвестиції в минулому; підписання Угоди про асоціацію з ЄС
і подальше посилення євроінтеграційних процесів в Україні. Серед небезпек,
пов’язаних з інвестиціями з Китаю слід перш за все відмітити підтримку деяких
корупційних схем. Відповідно, подальша інвестиційна співпраця Китаю та
України має спиратись на ефективну антикорупційну програму уряду. Іншими
необхідними заходами є активізація захисту прав інтелектуальної власності та
посилення маркетингового супроводу для просування вітчизняної продукції на
китайському ринку. Слід відзначити, що ефективним інструментом є не лише
співпраця на урядовому рівні, але також на регіональному та місцевому.
Серед перешкод для розвитку міжнародної економічної співпраці між
Україною та Китаєм назвемо наступні: недосконалість нормативно-правової бази,
низький рівень взаємних офіційних візитів, посередники у торгівлі, коливання
китайського ринку, мовні та культурні бар'єри тощо. Основні переваги України
включають: сприятливе розташування, науково-технічний потенціал, відсутність
політичних спорів.
Ключові слова: економічна експансія, Китай, країни, що розвиваються,
зовнішньоекономічні відносини, ініціатива «Пояс і шлях», багатосторонні
фінансові інституції, прямі закордонні інвестиції, інституційне середовище,
дискретна модель виживання, комплементарна подвійно-логарифмічна регресія,
регресійний аналіз Тобіта, Азійський банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ),
Новий Банк розвитку БРІКС (НББ).