Ідея свободи в політичних вченнях XVIII–XIX ст.

Скляр О.Ю. Ідея свободи в політичних вченнях XVIII–XIX ст. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
(доктор філософії) за спеціальністю 23.00.01 “теорія та історія політичної науки”.
– Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство
освіти і науки України, Київ, Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2018.
Дисертація є цілісним дослідженням ідеї свободи в політичних вченнях
ХVІІІ–ХІХ ст. як фундаментальної основи становлення та розвитку політичних
свобод як загальновизнаної найвищої соціальної цінності й неодмінної умови
функціонування всіх інших видів свобод та показати практичне значення
політичних свобод в дослідженнях класичних ідеологій для сучасних політичних
процесів в Україні.
Для розв’язання поставленої наукової проблеми уточняється
категоріальний апарат феномену свободи та дана класифікація понять, що
формують зміст політичних свобод: свобода совісті, слова, думки, переконань;
свобода мирних зборів, асоціацій; участі в рухах, мітингах, демонстраціях;
свобода вільних виборів інститутів влади. Змістовна інтерпретація політичних
свобод дозволила проаналізувати основні наукові підходи мислителів ХVІІІ–ХІХ
ст. дослідження з’ясування його сутності та змісту.
Методологічною основою дослідження ідеї свободи в політичних вченнях
ХVІІІ–ХІХ ст. як фундаментальної основи становлення та розвитку політичних
свобод визначено сукупність політологічних та загально-наукових методів. Так,
історичний метод надав можливість дослідити процес формування ідеї свободи в
класичних ідеологіях ХVІІІ–ХІХ ст.; структурно-функціональний метод дозволив
визначити базові рівні виміру ідеї свободи в цивілізаційному, філософському,
економічному, політичному, правовому та соціальному сенсах; аксіологічний
метод сприяв з’ясуванню трактування сутності політичних свобод в класичному
лібералізмі, консерватизмі, соціал-утопізмі і марксизмі, проаналізувати дві 3
концепції свободи – “позитивну” і “негативну”; компаративний метод надав
можливість виділити характерні особливості елементів політичних свобод, серед
інших видів свобод, а також дозволив визначити напрями досліджень та
формування кінцевого результату; методи абстрагування, системного аналізу і
синтезу сприяли визначенню факторів впливу саме на феномен політичних
свобод; методи наукової типології та класифікації надали можливість більш
об’єктивно з’ясовувати процес розгортання понять в систематизоване знання.
У дисертації політичні свободи визначені насамперед правопорядком, тобто
сукупністю політичних і правових норм з чітко визначеними повноваженнями, які
надають можливість людині і громадянину право як на участь у вирішенні
місцевих, регіональних і державних справ так і в захисті власних інтересів, не
порушуючи при цьому права інших. Це образ можливої й дозволеної поведінки
громадян у сфері політики, який координується за допомогою цінностей, норм і
санкцій. До такого трактування політичних свобод автор прийшов аналізуючи
неоціненний масив знань, теорій і гіпотез, які залишили видатні мислителі XVIII–
XIX ст., зокрема, такі як: Т. Гоббс, Дж. Локк , Б. Констан, Е. Бентам, Ж. Ж. Руссо,
Ш. Л. Монтеск’є, Г. Гегель, Й. Гердер, І. Кант, Т. Джеферсон, Д. Медісон та ін.
Сенс накопиченого знання про політичні свободи в класичних ідеологіях XVIII–
XIX ст. ініціював трансформацію сенсу людської життєдіяльності у поступовому
звільнені від кріпацтва, від станових привілеїв і, нарешті, закріпленні на
державному, тобто законодавчому рівні прав і свобод громадян, легітимацію їх
захисту. Зазначене дозволяє визнати факт наукової легітимності ідеї свободи як
сучасного суспільно-політичного явища та визнати потребу в його розвитку для
соціально-політичної практики.
Було досліджено визначення свободи в основних напрямках суспільно-
державних стосунках, а саме: в цивілізаційному, філософському, соціальному,
правовому та політичному вимірах із застосуванням сучасної методології
класифікації за змістом: свобода як термін, як процес, як практична дія в
суспільстві, як реальність, для з’ясування усіх можливих складових елементів
свободи. Це надало повноти розуміння яким чином формується і розвивається 4
свобода як багатозначне явище і, зокрема, було сформульовано визначення
свободи у політичному сенсі наступним чином: як термін – реалізація інтересів
громадян у політико-владних відносинах; як процес – формування громадянської
культури особистості, посилення громадянського змісту освіти, набуття знань,
вмінь і навичок стосовно реалізації громадянських прав і свобод. Загальнолюдські
цінності, які сконцентровані в ній виступають гарантом демократичної
стабільності політичних процесів; як дія в суспільстві –раціоналізація влади у її
єдності з народом у формі народне представництва. Місцеве самоврядування – не
лише принцип, а й інструмент забезпечення свободи у соціумі); практика як
реальність – наявність легітимного демократичного політичного режиму, який
визнає плюралізм поглядів і дій, передбачає чітке визначення меж втручання
держави і різних колективів у справи людини. Держава виступає гарантом
існування, реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина.
Узагальнено основні наукові ідеї та гіпотези концепції політичних свобод у
класичних ідеологіях ХVІІІ–ХІХ ст. і визначено, що: у класичному лібералізмі
сутність політичних свобод визначено як загальновстановлений порядок
рівноправ’я, з можливістю прийняття участі кожного громадянина у здійсненні
політичної влади, узгодженості інтересів людини і держави, можливість
отримувати задоволення, уникаючи страждання і при цьому бути в певній
незалежності від державної влади, але почуватись захищеним державою; у
консерватизмі сутність політичних свобод визначена як збереження історичних
традицій, форм і принципів суспільного та політичного устрою, а також на
протидію радикальними реформам та обережним ставленням до будь-яких змін
взагалі. Він заперечує дієвість революцій, акцентуючи увагу на ефективності
еволюційного поступу: в утопічних доктринах політичні свободи розглядались
через призму осмислення соціального ідеалу, самоврядування, гармонійного
розвитку людини. Спільними рисами їх поглядів були ідеї відсутності
експлуатації, ліквідації суперечностей між фізичною і розумовою працею,
знищення приватної власності, як осьового зла соціальної нерівності людей. Ними
не визнавались радикальні шляхи переходу до нового ладу, заперечувались 5
революційні методи боротьби. Вони прагнули змінити суспільні відносини
еволюційним шляхом; у марксизмі політичні свободи визначено як поєднання
історично обумовленого явища з економічним чинником і визначено її як систему
суспільного устрою в державі, за допомогою якого індивіди отримують
матеріальну і соціальну базу у формі соціально-необхідних умов: заробітної
плати, житла, лікування, навчання, відпочинку та реалізації рівних можливостей
для всіх індивідів, за допомогою соціального устрою держави. Комунізм являє
собою надбудову цього устрою як регулятивної і контролюючої системи над
соціальним устроєм.
Розкрито положення про два взаємно суперечащих один одному виявів у
розвитку феномена політичних свобод: негативна й позитивна концепції свобод.
Негативна свобода, що більше притаманна класичному лібералізму й
консерватизму, ратує за ефективну й високоморальну державну владу, законність
і правопорядок, однак, ігнорування проблеми бідності, соціального захисту
громадян призводить до нездатності їх значної частини скористатися своїми
правами й свободами. Позитивна свобода, що більше притаманна марксизму і
соціал-утопізму, розуміється як свобода самовиявлення і самоврядування, однак,
надмірний акцент на соціальному партнерстві, солідарності, комунітаризмі,
досягнення вищого рівня соціальної рівності неминуче призводить до зрівнялівки,
(рівності в бідності) і загрожує індивідуальній свободі. Як виявилось це - ілюзія
вільного вибору, засіб маніпуляції, маскування хибних цілей популярними
цінностями.
З’ясовано, що основними факторами впливу на формування і рівень
реального забезпечення політичних свобод у різних країнах зумовлений
історичними, географічними, соціально-економічними, культурними та політико-
правовими умовами становлення державності. Серед новітніх чинників набувають
особливого значення наступні: рівень загальної, політичної та правової культури
громадян, характер політичного режиму, політична активність, доброякісність
карних законів, безпека громадян, рівень добробуту населення. система
оподаткування і релігійний чинник. 6
Зазначається, що аналіз дослідження такого багатогранного явища як
політичні свободи в наукових теоріях ХVІІІ–ХХ ст. має вагоме значення для
сучасного політичного процесу в Україні. Більшість положень політичних свобод
переведені у площину практичної діяльності, ціннісних ідеалів та правових
нормативів, закріплених чинною Конституцією України. Водночас цілком
очевидно, що реальне забезпечення політичних свобод в Україні далеке від
належного і має здебільшого формальний характер. Перетворення його в
реальний ефективний чинник передбачає розв`язання низки соціально-
економічних та політичних проблем, подолання правового нігілізму.
Сформульовані в дисертації наукові положення, висновки, практичні
пропозиції можуть бути застосовані у науково-дослідній роботі – для подальшого
наукового осмислення феномену політичних свобод та їх ролі у вирішенні
практичних проблем суспільно-політичної активності громадян; у законотворчій
та політичній діяльності – як теоретичний матеріал для підготовки й прийняття
нормативно-правових актів з питань прав і свобод громадян, а також для
формування науково-обгрунтованої позиції політичних суб’єктів із зазначеної
проблеми; у навчальному процесі – при розробці відповідних спецкурсів та
окремих тем з політології, конфліктології, права; при читанні лекцій та
проведенні семінарських занять зі студентами та аспірантами.
Ключові слова: базові рівні виміру свобод, цивілізаційні свободи,
філософські свободи, соціальні свободи, правові свободи, політичні свободи.