Трансформація уявлень про лісову демонологію в традиційних віруваннях українців ХІХ – ХХ ст.

Романова О. М. Трансформація уявлень про лісову демонологію в традиційних
віруваннях українців ХІХ – ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичний наук за
спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Міністерство освіти і науки України. – Київ, 2019.
Актуальність теми. Актуальність даного дослідження зумовлена низкою
чинників, а саме: 1) інтенсивними урбанізаційними процесами сучасності, які
витісняють сільську культуру на периферію суспільного життя, у результаті чого
елементи традиційної етнічної побутової та духовної культури зникають; 2)
прискореними глобалізаційними процесами у світі та в Україні, внаслідок чого
наповнення етнічних культур, в тому числі й української, універсалізується, а їхня
своєрідність розмивається і зникає; 3) необхідністю простежити регіональні
особливості розвитку народних вірувань, зокрема, у лісову демонологію, що має
показати вплив конкретних історичних та природних умов на їх виникнення, суттєві
зміни та варіативність проявів у кожному етнічному середовищі; 4) традиційні народні
вірування як складова духовної культури українців репрезентували формування
національної свідомості та ціннісних орієнтирів. Тому перед загрозою руйнування та
трансформації традиційної картини етнічних культур постає нагальна проблема їх
всебічного дослідження.
Відтак потреба в узагальнювальному комплексному дослідженні лісової народної
демонології, проблема розширення переліку її образів, виникнення нових ознак і
характеристик та наділення ними старих образів, заміна їх новими образами тісно
пов’язані з проблемою стійкості етнічних рис української культури, дослідження якої
особливо актуалізується на сучасному етапі.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше проведено цілісне,
комплексне та системне дослідження традиційних вірувань українців та обрядових дій,
пов’язаних з образами лісової демонології. Уперше зроблено системне виявлення та
порівняння семантичних полів чоловічих, жіночих та дитячих персонажів. Широке
залучення матеріалів етнології, лінгвістики, історії культури дозволило автору 3

з’ясувати характер та ступінь пізнання й освоєння людиною навколишнього
середовища – лісу, реконструювати механізми та процеси його одухотворення,
сакралізації компонентів природи, взаємодію з ними в традиційній культурі. Уперше
обґрунтовано введення в коло образів лісової демонології кікімор та лихоманок, одмін
та проклятих дітей. Уперше виділено маргінальний тип персонажів лісової демонології,
розкрито їх роль у парадигмі міфологічного мислення носіїв традиційної культури.
Крім того, в науковий обіг були вперше введені матеріали фондів №1, 1-4, 1-5, 1-7, 15-
3, 33-3, що зберігаються в архіві Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології
ім. М. Рильського.
Практичне і наукове значення дослідження полягає в тому, що демонстрація
етнічних особливостей формування окремих образів лісової демонології у традиційних
віруваннях українців, білорусів та росіян (особливо північно-східної частини Росії)
свідчить про різну етнічну основу їх витоків і заперечує тезу про давність і цілісність
«русского мира». Результати дисертаційної роботи дають можливість глибше й
об’єктивніше зрозуміти причини регіональних відмінностей у розвитку народних
вірувань східнослов’янських народів.
Крім того, висновки та наведені відомості можуть бути використані на практиці
для створення узагальнювальних праць про світоглядні уявлення українців та їхніх
сусідів. Дисертація сприятиме міждисциплінарним дослідженням щодо висвітлення
закономірностей розвитку природи і суспільства та реконструкції архаїчних
світоглядних систем.
У традиційних віруваннях українського (і не лише) населення ХІХ – поч. ХХ ст.
ліс у системі координат міфологічної космогонії (одним із її проявів є модель світового
дерева) займає позицію нижнього світу, що ототожнювався з потойбіччям, населеним
істотами демонологічного ряду. Відповідно, міфологічний ліс у казках та легендах
населяли не лише реальні звірі, а й персонажі демонічного характеру, які поділяються
за статтю на чоловічі і жіночі, а за віком – на дорослих і дітей. Саме принцип поділу за
статтю та віком був покладений в основу структурування дослідження.
У результаті вивчення чоловічих лісових демонологічних персонажів проведено
порівняльний аналіз двох основних груп, залежно від зв’язку з локусом лісу: 1) постійні 4

і давні – Лісовик, Чугайстер, Водяний; 2) маргінальні, які стають частиною лісового
світу лише на час перевертництва, – вовкулаки. Зауважено глибинний зооморфізм
давніх образів Лісовика, Чугайстра та Водяного, який може вказувати як на архаїчність
їхнього походження, так і розкривати хтонічну природу витоків. Поєднання імені та
звіроподібності (або її елементів) у зовнішньому вигляді разом із місцем постійного або
переважного перебування – лісом дає підстави віднести їх усіх до лісової демонології.
Проведено порівняльний аналіз двох основних груп маргіналів чоловічої лісової
демонології – вовкулаків: «уроджених» та «роблених». Показано зв’язок легенд про
вовкулаків із міфологією архаїчних чоловічих союзів та обрядами ініціації.
Наголошено на загальних та регіональних особливостях: 1) поширеність легенд
про водяника в Українсько-Білоруському Поліссі та в північно-західній частині Росії
зумовлена екологічними особливостями території – багатством водних ресурсів; 2)
обмеженість легенд про Чугайстра лише територією Карпат; 3) водночас, образи
лісовика та вовкулаків виглядають універсальними і загальновідомими з деякими
регіональними особливостями.
Виокремлено дві підгрупи дорослих жіночих образів лісової демонології: 1)
постійного або сезонного перебування в лісі (русалки, мавки); 2) спорадичного
перебування (кікімори-мари та лихоманки-пропасниці).
Зазначено, що жіночі лісові демонологічні образи русалок, мавок, повітруль,
водяниць, лєших, кікімор, мар, лихоманок визначаються синкретизмом, а тому
взаємозамінні в етнографічних джерелах на рівні назви, зовнішності, функцій і
сприйняття. Показано роль етнопсихологічних особливостей у формуванні
регіональних відмінностей жіночої лісової демонології (українсько-білоруський та
південноросійський регіони протиставляються демонологічній системі Російської
Півночі, а також Уралу та Сибіру).
Розкрито семантичну близькість до русалки образу мавки, чия територія
поширення обмежується Карпатами та Поліссям. Показано зв’язок образу мавок із двн.
рус. «нав» – мрець та «закладеними» мерцями. Наголошено на винятково лісовій
природі образу мавки в повір’ях та її фізичній привабливості, на відміну від
північноросійських образів. Наголошено на приписуванні їм народною уявою 5

амбівалентної природи, що може свідчити про глибокі архаїчні корені виникнення
цього демонологічного жіночого образу.
Розкрито зв’язок із локусом лісу маргінальних жіночих лісових персонажів –
кікімор-мар та лихоманок-пропасниць. Зауважено регіональні особливості
зовнішнього вигляду кікімор-мар, перегук з образом русалки та мари у
північноросійській та білоруській традиціях. Зазначені відмінності зовнішнього
вигляду цих образів могли сформуватися у процесі культурогенезу росіян внаслідок
накладання на загальнослов’янську міфологічну основу угро-фінських особливостей
уявлень про місцевого демонічного персонажа маргінального плану. Проаналізовано
образ кікімор і лихоманок як персоніфікації чужого, загрозливого для культури світу,
втіленням якого виступає ліс. Чужість лихоманок для світу людей підкреслюється
приписуванням їм у замовляннях іноетнічного походження, гріховності поведінки, що
призвела до їх прокляття. Водночас, народна уява максимально зближує лихоманок із
такими лісовими демонологічними персонажами, як русалки. Це дає впевненість
долучити лихоманок до жіночих персоніфікацій лісової стихії якщо не у ролі постійних
її жителів, то однозначно спорадичних, яких відправляли в ліси замовлянням. Оскільки
народні уявлення українців перебувають у межах східноєвропейської міфологічної
традиції, це вказує на архаїчність формування цих вірувань та певну їх архетиповість.
Третю групу лісових демонологічних персонажів представлено дитячими
образами. Показано їх умовний поділ також на дві підгрупи: тих, що пов’язані з
локусом лісу постійним перебуванням (потерчата, мавки) та маргінального типу
(одміни та прокляті).
Зауважено генетичний зв’язок потерчат і нявок-семиліток у повір’ях із мавками-
дівчатами, що й обумовило їхню регіональну відокремленість у межах Карпат та
Полісся. Розкрито їх зв’язок із закладеними покійниками. Зазначено багатоплановість
зв’язків цих персонажів із локусом лісу, за віруваннями: поховання в лісі, назва
«лісниці», визначення дерев і рослинності як їхніх жител, зелений колір волосся,
розгойдування на гілках… Акцентовано на відмінності потерчат від нявок. Дії,
спрямовані на допомогу, – нейтралізація потерчат – цілком відповідають народним 6

уявленням про дотримання християнської обрядовості – хрещення, захисної реакції
(трикратне хрещення), а також застосування засобів народної магії.
Підкреслено синкретичний характер образу нявки-семилітки. Нявки розширюють
віковий діапазон народних уявлень про лісових демонічних жителів. Поділ мавок–
нявок на недолітків і дорослих дівчат не чіткий. Обом категоріям притаманна
оргаїстична поведінка.
Проведено порівняльний аналіз маргінальних дитячих демонологічних образів
(одміни, прокляті). Виявлено їх близькість до вовкулаків, що визначається людською
природою. Показано, що зв’язок із локусом лісу цих образів розкривається переважно
через характер та тип демонічної сили, що викрадає дитину, набутими ознаками
нулеморфності та зооморфності, а також проявом особливого норову. Водночас
зауважено регіональний український характер віри в «одміни», тоді як наявність її
слідів серед білорусів та росіян може пояснюватися як глибокою архаїчністю, так і
українськими впливами.
Показано, що комплекс легенд про викрадення проклятих дітей лєшим сягає
глибокої первісності, а саме: легенд і обрядів ініціального характеру.
Таким чином, ліс у народних уявленнях уособлював сукупний міфологічний образ
одного з проявів потойбіччя, що був населений міфоістотами різного віку, статті й
тривалості перебування в лісі. Саме маргінальні лісові демонологічні образи, що
приходили з лісу, щоб жити серед людей, або ж люди, які набували звіриної подоби,
привносили у свідомість носія традиційного міфологічного мислення факт присутності
в його житті дикої, неупокореної природи.
Із впровадженням християнства в народну міфологію привноситься дуалістичний
аспект поділу світу, де образ чорта виступає персоніфікацією зла в усіх його проявах.
Показано, що поступово в уяві українців ХІХ – поч. ХХ ст. традиційні демонологічні
образи почали прирівнювати до чортів, упирів, чаклунів, відьом, до заставних мерців,
розвивається виражене негативне ставлення до них у віруваннях. І все ж легенди та
повір`я про нижчі форми демонології, в тому числі й лісову, піддавалися змінам
повільно й зберегли у своїй основі міфологічну традицію, успадковану від язичництва.
Зазначено, що традиційні вірування, пов’язані з образами української лісової
демонології, на сучасному етапі не вмирають, а продовжують еволюціонувати. Як
приклад наводиться віра в Чугайстра, якого почали ототожнювати зі сніговою
людиною Карпат.
Ключові слова: етнографія, ліс, демонологія, русалка, мавка, лихоманки, потерча,
вовкулака, лісовик, водяник, кікімора, закладені небіжчики.