Соціальне буття людини у християнській та ісламській культурах

Сулєйманова Л.Ф. Соціальне буття людини у християнській та
ісламській культурах. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –
Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Київ, 2019;
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені
Григорія Сковороди», Переяслав-Хмельницький, 2019.
Дисертація присвячена компаративістському аналізу соціального буття
людини в християнській та ісламській культурах. Для досягнення мети і
вирішення поставлених завдань у дисертаційній роботі застосовано
компаративістський та герменевтичний підходи, зокрема ідея Г.Г. Гадамера
щодо значущості осмислення сакральних текстів для продуктивного
соціального буття людини тієї чи іншої культури.
Для порівняння соціального буття людини в християнській та ісламській
культурних спільнотах плідною була теорія архетипів колективного
позасвідомого К.Г. Юнга, а також теорія архетипів культури, що визначає
соціальне й ментальне «обличчя» тих чи інших спільнот. У контексті
дослідження особливостей соціального буття людини у християнській та
ісламській культурах значущим був також підхід Е. Фромма стосовно пошуку
сенсу існування та поділу соціальних і релігійних систем на авторитарні й
гуманістичні. Такі підходи сприяли розумінню і виникненню можливостей
для діалогу і взаємодії християнської та ісламської соціокультурних спільнот.
Осмислення архетипових глибин соціального буття людини в культурі
зумовлює звернення до фундаментальної онтології М. Гайдеґґера, а також до
її розвитку у роботах Є. Бистрицького, який розробляє онтологічне розуміння
культури. У дослідженні соціального буття людини в християнській та
ісламській культурах також плідним виявився персоналістичний підхід
М. Бердяєва, Е. Муньє, а також «метафізика акту» пізнього М. Шелера, на
основі якої Н. Хамітов створив метаантропологію як теорію буттєвого й 3
світоглядного розвитку особистості. В роботі доводиться, що поділ людського
буття на буденне, граничне й метаграничне як методологічна основа
метаантропології, а також використання цієї типології стосовно соціального
буття людини (методологія соціальної метаантропології, запропонована
С. Криловою), дають змогу проаналізувати суперечливий характер і
особистісного, і комунікативного вимірів буття в християнській та ісламській
соціокультурних спільнотах. Це дозволило усвідомити суперечливий характер
онтологічних основ людини Заходу та Сходу, які є неоднозначними та
амбівалентними і в особистісному, і в суспільно-комунікативному вимірах, та
знайти не лише відмінне, а й спільне.
Під соціальним буттям людини в культурі розуміються відносини
особистостей цієї культури між собою і особистостями інших культур як
безпосередньо, так і опосередковано через соціальні структури й інституції. В
дослідженні аналізуються архетипові параметри соціального буття людини
християнської та ісламської культур, і це зумовлює звернення до детального
компаративістського аналізу сакральних текстів цих культур, в яких і
виявляються указані параметри. Завдяки цьому робота є соціально-
філософською, а не політологічною чи релігієзнавчою.
У дослідженні доведено, що ксенофобія на глибинному рівні не є
органічною як для християнської, так і для ісламської культур. В соціальному
бутті людини цих культур, незважаючи на національні, соціальні, культурні і
релігійні особливості, ми знаходимо поцінування таких чеснот, як розуміння,
толерантність, милосердя, здатність до співтворчості, що є основою природи
людини та суспільства і виражає сенс їхнього буття.
Визначено, що і в християнській, і в ісламській соціокультурних
спільнотах маємо вимогу ставитися до влади з повагою. Однак, виходячи з
духу сакральних текстів цих культур, можна зробити висновок, що людина не
повинна сліпо підкорятися правителям, які здійснюють державне управління,
якщо порушуються вищі принципи справедливості та добра. 4
Доведено, що гендерні відносини в соціальному бутті людини
християнської та ісламської культур мають суттєві відмінності. З‟ясовано, що
в мусульманській культурі жінці не надається того сакрального значення, яке
ми знаходимо в християнській. Якщо в ісламській культурі акцент робиться
на можливості близьких стосунків чоловіка з різними жінками, що формує
практику полігамної сім‟ї, то в християнському соціокультурному просторі
маємо установку на стійку пару чоловіка та жінки і моногамну сім‟ю. Саме це
зумовлює важливі відмінності соціального буття людини в християнській та
ісламській культурах, проте ця відмінність у ХХІ ст. стає все менш помітною
завдяки системним міграціям в глобалізованому світі і практикам
мультикультуралізму.
В сакральних текстах християнської та ісламської культур йдеться про
те, що суспільне єднання людей є необхідним для того, щоб вони мали
можливість виявити свої найкращі чесноти, властиві цілісній духовній і
душевній людині, які згідно з методологією метаантропології відповідають
філософському світогляду, для якого характерні принципи толерантності,
співтворчості, що обумовлюють любов та свободу і в особистісному, і в
соціальному просторі людського буття. При цьому і Біблія, і Коран
закликають наслідувати вищі цінності та погляди, навіть якщо доведеться
протистояти позиції більшості.
Визначено, що методологія метаантропології дає можливість осягнути
не лише буденний вимір соціального буття і світогляду представників
християнської та ісламської культур, а й його граничний вимір з особистісним
типом світогляду, в якому головними цінностями стають вже не безпека й
здоров‟я, а влада і творчість, а також осмислити метаграничний вимір, якому
відповідає філософський світогляд, де основоположними цінностями стають
любов, свобода й розуміння Іншого. З‟ясовано, що для продуктивного діалогу
й партнерства представників християнської та ісламської культур потрібен
перехід буденного й особистісного світогляду людини, які продукують 5
ксенофобію і ворожнечу, у гуманістичний філософський світогляд, для якого
органічною є толерантність і відкритість представникам інших культур.
Показано поліфонічний характер соціального буття людини як
християнської, так і ісламської культур сучасності. Зокрема, доволі
відрізняється соціальне буття людини у протестантській та православній
соціокультурних спільнотах – мова передусім іде про домінанту цінностей
самореалізації та успіху в протестантських країнах та жертовного служіння
Іншому й суспільству в країнах православних. Ісламській світ при всій
світоглядно-ціннісній єдності теж не є однорідним, відповідно неоднорідним
буде і соціальне буття людини. Показовим прикладом є соціокультурні
відмінності Об‟єднаних Арабських Еміратів та Ірану. Жертовне служіння як
чеснота постає спільною для ісламської й православної культур, вона їх
об‟єднує і дає точки дотику у діалозі. У свою чергу, це може стати
поясненням ворожнечі між соціальними системами ісламського
фундаменталізму й Сполученими Штатами Америки.
Звертається увага на те, що в українському суспільстві маємо перетин
цінностей та способів життя православної, протестантської й католицької
соціокультурних спільнот у їх взаємодії з ісламською. Враховуючи, що у
більшості положень сакральних текстів християнської та ісламської культур,
які є суперечливими, немає антагонізмів, можна говорити про принципову
можливість продуктивного суспільного діалогу представників християнської
та ісламської культур України.
Ключові слова: соціальне буття людини, культура, християнська
культура, ісламська культура, Захід, Схід, ментальність, соціокультурна
спільнота, сенс буття, влада, ксенофобія, гендерні відносини,
метаантропологія, соціальна метаантропологія.