Сутність та особливості формування концепту відчуження в екзистенціальній та неомарксистській філософії ХХ ст.

Іванчук В.В. Сутність та особливості формування концепту
відчуження в екзистенціальній та неомарксистській філософії ХХ ст. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук (доктора філософії) зі спеціальності 09.00.05 – історія філософії. –
Державний вищий навчальний заклад «Донбаський державний педагогічний
університет», Словʼянськ, 2018 р.
Сучасне суспільство зазнає значних трансформацій, які обумовлені
науково-технічним прогресом, соціально-політичними, екологічними
викликами та дуже складною гуманітарною ситуацією. Все це призводить до
стану кризи людського існування і супроводжується соціальною і духовною
нестабільністю. У цих умовах людина опиняється під владою чужих їй сил,
процесів, які вона не в змозі контролювати або змінити. В силу цього людина
втрачає частину свого споконвічного буття, своїх власних сутнісних
характеристик і виступає вже не в якості вільної самодіяльної істоти, а лише
обʼєктом економічних, політичних і соціально-психологічних маніпуляцій.
У звʼязку з цим особливої актуальності набуває проблема відчуження
людини, що виникла в західноєвропейській філософії на рубежі XVIII-XIX
століть в рамках просвітницького проекту, ранніх соціалістичних вчень і
німецького ідеалізму і перетворилася із часом в один із найважливіших
концептів західноєвропейської філософської антропології.
Актуальність теми дисертації визначається насамперед тим, що в даний
час відчуження людини, в різних смислових контекстах, є однією з
найважливіших її характеристик і постійним симптомом тієї кризової
ситуації, в якій перебуває сучасне людство. У звʼязку з цим принципово
важливим є питання про історико-філософські підстави проблеми
відчуження, динаміку і сутність формування даного поняття і його
смислових звʼязків з усією проблематикою західній філософської думки. У дисертації представлена теоретична позиція, в якій відчуження
людини виступає не в якості економічного або соціального свавілля або
злого умислу, але в якості неминучого і необхідного етапу розвитку самої
людини, її свідомості, соціальних відносин. Це положення є одним з
найважливіших аспектів розуміння відчуження в екзистенціалізмі і
неомарксистських вченнях.
Відповідно до цього метою дисертаційного дослідження є розкриття
теоретичних основ формування концепту відчуження в неомарксистській і
екзистенціальній філософії в контексті західноєвропейської філософської
традиції середини ХIХ - першої половини ХХ століття. Це визначило також і
предмет дослідження, що складається з аналізу сутності феномену і поняття
відчуження у філософському дискурсі екзистенціалізму і неомарксизму.
Поставлена мета вимагала розгляду значної кількості текстів
зазначених напрямків, а також дослідження історико-філософських підстав і
становлення концепції відчуження в європейській філософії, ступеню
взаємовпливу різних вчень.
В результаті дослідження було визначено, що відчуження людини
виступає в якості постійної властивості людського життя і грунтується на
самій природі субʼєктивності. У цьому контексті подолання відчуження в
його найбільш сутнісному розумінні вимагає радикальної духовної
трансформації людини. Дане розуміння вказує на те, що між різними
версіями екзистенціальної філософії ХХ століття існує принципова
відповідність щодо поняття відчуження, яке розглядається в рамках певної
онтологічної моделі. В основі останньої лежить уявлення про первинну
присутність екзистенціальних станів людини перед обличчям чужого
зовнішнього середовища, що і є дійсним джерелом і передумовою
відчуження людини в соціумі.
Робота, яка присвячена відчуженню, не може ігнорувати точку зору
К. Маркса з цього питання. У сучасній філософії існує певний стереотип про
те, що поняття відчуження повʼязано лише з раннім періодом творчості мислителя. В даній дисертації відстоюється уявлення, згідно з яким, роботи
раннього К. Маркса не суперечить його пізнім працям, в яких розкриття
механізмів експлуатації в капіталістичному суспільстві безсумнівно мають на
меті подальше подолання відчуження людини.
У дисертації розглядаються джерела з проблеми формування концепту
відчуження в західно-європейської філософії, найбільш важливі дослідження
в даній області, що стосуються безпосередньо як становлення даного
поняття, так і його подальших трансформацій у філософських вченнях
неомарксизму і в рамках екзистенціальної традиції. Характер і зміст
історико-культурних, антропологічних та ідейно-теоретичних передумов
зробив можливим становлення в історії європейської думки різних
теоретичних підходів до осмислення проблеми відчуження, визначив
специфіку тлумачення відчуження в різних філософських вченнях і
виявлення особливостей трактування ними проблеми відчуження в різних
духовних сферах: в філософії, в історії, релігії, в галузі художньої культури. З
цією метою в дисертації розглядаються, насамперед, класичні джерела,
зокрема, праці попередників марксизму, його сучасників, а також тексти
філософів, що представляють екзистенційний напрям в історії західно-
європейської думки.
У роботі проаналізовано можливість побудови не тільки соціально-
економічної, історико-культурної або психологічної моделі відчуження, але і
створення онтології відчуження, як того початкового смислового поля, що
лежить в основі будь-яких людських відносин, сприйняття світу і розуміння
людиною самої себе і свого призначення. У звʼязку з постановою даного
завдання було виявлено, що одним з суттєвих недоліків в сучасній літературі
з проблеми відчуження є гранична і не завжди виправдана соціологізація
проблеми, що виступає своєрідною формою редукціонізму, свідомо спрощує
розуміння самого концепту відчуження. Досить рідко зустрічаються роботи,
в яких робляться спроби онтологічного аналізу проблеми відчуження, зразки якого ми знаходимо в працях М. Гайдеґґера, філософію якого можна
вважати важливою передумовою для подальших досліджень в даній області.
У дисертації аналізуються історико-філософські джерела та
передумови формування концепту відчуження в західноєвропейській
інтелектуальній традиції XVIII-XIX століть, відмінність і взаємозвʼязок
різних трактувань відчуження. Поняття відчуження розглядається у звʼязку з
поданням про сутнісні сили людини, які розуміються як тотальне творче
відтворення характеристик людської особистості в різних аспектах:
інтелектуальному, духовному, соціально-психологічному та економічному.
Одним з головних положень дисертації є уявлення про те, що сучасний
стан людини, цей гуманітарний розрив, в якому опинилося людське
суспільство, є логічним наслідком його власного історичного, соціально-
політичного і духовного розвитку. Інакше кажучи, все, що відбувається з
сучасною людиною не є простим ексцесом, мимовільною флуктуацією, або
випадковістю, але укорінене в певних тенденціях, закладених в основу
людської цивілізації. Ці тенденції, які діють з самого початку
новоєвропейської історії, продовження якої ми досі спостерігаємо, з плином
часу лише посилюються, створюючи нинішню критичну ситуацію.
Саме тому специфіка вивчення такого феномена як відчуження полягає
насамперед у виявленні його загальності, що безпосередньо повʼязано з його
філософським і онтологічним змістом як розривом між самим субʼєктом і
будь-якою його функцією, що призводить до збіднення і трансформації як
самого субʼєкта, так і цієї функції. У соціальному контексті субʼєктом
насамперед виступає людина, а його функцією – свідома соціальна
діяльність.
Реконструюючи механізм відчуження, можна одночасно спробувати
вирішити й іншу задачу – дослідити сутність соціального субʼєкта та його
основні функції. Відчуження, таким чином, постає вже не як якась хвороба,
якої слід просто позбутися, але в якості необхідного етапу розвитку
сутнісних сил людини, необхідна хвороба росту, етап в становленні самої людяності, через який можна переступити або просто скасувати. Всі
негативні аспекти відчуження є нічим іншим, як відображенням дійсного
зростання людини і її можливостей.
У дисертації розглядається філософське поняття відчуження і його
значення в теоріях класиків німецького ідеалізму. Розглянуті і проаналізовані
термінологічні відмінності, що впливають на сприйняття концепції
відчуження. Останнє розглядається в процесі еволюції, від суто
гносеологічного розуміння до його онтологічного і антропологічного сенсу.
В дослідженні також розглянуто джерела та передумови формування
концепту відчуження в ранньому марксизмі. Поняття відчуження
проаналізовано у звʼязку з розумінням сутнісних сил людини і як вихідний
пункт проекту універсальної емансипації, яка розглядається як можливість
вільного творчого відтворення людської особистості в усіх аспектах її
розвитку. Необхідність звільнення і подолання відчуження є найважливішою
метою суспільного розвитку, що зберігає своє значення в сучасному
неомарксизмі, а також в більшості соціально-філософських теорій лівої
орієнтації.
Для успішної реалізації комплексу дослідницьких завдань проведено
порівняльний аналіз концепцій відчуження найбільш яскравих представників
Франкфуртської школи Г. Маркузе і Т. Адорно, розглянуті теоретичні
джерела та передумови обох підходів, їх відмінність і взаємозвʼязок.
Принципово важливим для даного дослідження є розгляд теоретичних
трансформацій концепту відчуження в екзистенціальній філософії ХX
століття, відмінність і взаємозвʼязок різних трактувань відчуження.
В рамках філософії екзистенціалізму відчуження представлене як
фундаментальна антропологічна характеристика, яка визначає можливості
людини в плані досягнення цілісності і гармонії її сутнісних сил. Різниця
трактувань відчуження представлена як наслідок дійсної неоднозначності в
розумінні людини і її ставлення до світу і до самої себе. У дисертації послідовно розглядаються концепції найбільш значних
представників екзистенціальної філософії: К. Ясперса, М. Гайдеґґера і Ж.-П.
Сартра. Зокрема, показано, що відчуження з точки зору К. Ясперс а є
існування людини в знеособленій формі, як певної соціальної функції, тоді як
його справжність, його самість – це гранично індивідуалізована сутність
людини. Зіткнення масових знеособлених форм соціальності і особистісного
свавілля, сутності та існування це і є боротьба людини з соціальними
формами відчуження.
Принципово важливим для дисертаційного дослідження є аналіз
онтології М. Гайдеґґера як найбільш глибинної передумови
екзистенціального розуміння відчуження. У дисертації детально розглянута
аналітика Da-Sein, показано глибинний звʼязок даного концепту з
проблематикою відчуження. Проаналізовано ряд вихідних форм відчуження
у філософії Гайдеґґера, їх ієрархія, онтологічний і антропологічний аспекти.
Подання відчуження в якості онтологічної проблеми має глибокий
теоретичний сенс і практичне значення для всіх подальших проектів його
подолання. В результаті аналізу робіт М. Гайдеґґера показано, що хоча
поняття відчуження не використовується філософом безпосередньо, воно тим
не менш присутнє імпліцитно і розробляється в системі Dasein-аналізу, в
формі послідовної появи, розгортання і прояснення екзістенціалів його
філософії, таких як: «буття у світі» (In der Welt Sein), «належність до часу»
(Zeitlichkeit), «турбота» (Sorge), «тривога» (Angst) та інших.
У цьому ж звʼязку аналізується і концепція відчуження Ж.-П. Сартра,
розглядаються джерела та основні аспекти його розуміння онтології
відчуження і можливостей його подолання. Показана динаміка розвитку
відчуження з урахуванням головних теоретичних концептів філософа: буття
для себе, інший, ніщо, свобода, страх, тривога. Все це дозволяє вбачати
глибокий взаємозвʼязок між поняттям відчуження у Ж.-П. Сартра і
М. Гайдеґґера. У дисертації представлена теоретична позиція, згідно з якою онто-
екзистенціальне трактування відчуження людини є найбільш перспективним
підходом для фіксації та опису його феноменальних, соціальних і
антропологічних характеристик. Будь-яка спроба представити відчуження
без урахування його онтологічного змісту, неминуче тяжітиме до
економічного, соціологічного або психологічному редукціонізму і, як
наслідок, до принципової неповноти.
Подоланню цієї неповноти покликаний служити аналіз художньої
творчості як найважливішого способу представлення проблематики
відчуження. У дослідженні предметно розглянуто яким чином проблематика
відчуження, його різноманітних і численних форм, відбилася в художній
літературі ХХ століття. Показано, що поезія в своїх кращих проявах служить
своєрідним вступом до філософсько-антропологічної проблематики
відчуження, показуючи такі його характеристики, які часто випадають за
рамки суворого наукового аналізу.
Розглянуті в дисертації питання, є принциповими для розуміння
сутності відчуження людини в сучасному світі і служать передумовою для
його можливого майбутнього подолання. Теоретичні аспекти даної проблеми
не є відокремленими, але тісно взаємоповʼязані з самим феноменом
відчуження як деякою реальністю, з якою стикається сучасна людина. Тільки
в поєднанні всіх зазначених підходів може бути вироблена ефективна
стратегія виходу сучасної цивілізації з існуючої гуманітарної кризи.
Ключеві слова: відчуження, концепт відчуження, екзистенціальна
філософія, неомарксистська філософія, філософський дискурс відчуження,
рецепція, критика.