Концепція деліберативної демократії Джеймса Фішкіна: теоретичний та практичний аспекти

Ковальов А. В. Концепція деліберативної демократії Джеймса Фішкіна:
теоретичний та практичний аспекти. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за
спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, МОН України, Київ, 2018.

Підготовка дисертації здійснювалась у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка. Захист дисертації відбудеться у Київському
національному університеті імені Тараса Шевченка.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню теоретичного та
практичного аспектів концепції деліберативної демократії Дж. Фішкіна з метою
розкриття її наукових засад, змісту, методології, переваг та недоліків, прикладної
імплементації та перспектив застосування в українських соціально-політичних
реаліях. У ході дослідження проаналізовано типологію консультацій з
громадськістю, запропоновану американським науковцем, а також
систематизовано принципи організації та проведення деліберативних опитувань.
Охарактеризовано досвід використання деліберації (дорадчого опитування) як
засобу ознайомлення з громадською думкою з приводу значущих публічних
проблем західними демократіями (Австралія, Велика Британія, США тощо) на
локальному, регіональному та національному рівнях. Виявлено можливість
формування єдиного публічного простору ЄС, що дозволяє ідентифікувати
громадськість цього економічного та політичного союзу незалежних держав-
членів, а також доводить здатність організації та ефективність деліберативних
опитувань на міжнаціональному рівні.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є однією з
перших теоретичних праць, в якій комплексно досліджено зміст та особливості
концепції деліберативної демократії Дж. Фішкіна, ідентифіковано в ній такі ідеї 3

та принципи, що можуть бути використані у модернізаційних демократичних
процесах як у світі, так і в Україні.
Автором ґрунтовно проаналізовано наукові засади концепції
деліберативної демократії Дж. Фішкіна: партисипаторний напрям демократії як
предтечу деліберативного підходу, його ключові положення та завдання;
деліберативний підхід як теоретичний контекст зародження та розвитку
концепції Дж. Фішкіна, ідеї основних представників цього підходу, які знайшли
власне продовження у науковій позиції Дж. Фішкіна. Систематизовано сучасні
наукові розвідки, присвячені виявленню теоретичної та практичної значущості
концепції деліберативної демократії.
Доведено наявність когнітивних зв’язків між партисипаторним та
деліберативним напрямами. Простежується ідейна спадковість від першого до
другого, що проявляється, насамперед, у конструктивній критиці
представницької демократії, системи виборів представників від народу як
належного засобу гарантії реалізації інтересів населення, загального блага, а
також в обґрунтуванні учасницької позиції громадянина, необхідності
підвищення рівня політичної освіти та культури. Окрім цього, деліберативний
підхід запозичує у партисипаторного напряму систематичну апеляцію до
політичної рівності, під якою розуміється рівноцінна роль кожного громадянина
у публічній площині незалежно від його соціального статусу, професійної
спеціалізації, приналежності до політичної еліти тощо.
У дисертаційній роботі подається розгорнута характеристика
деліберативного підходу, що відстоює право кожного громадянина бути
учасником публічного дискурсу (мати можливість висловити власну позицію,
почути протилежні погляди та аргументацію на їхню користь, обговорити
переваги та недоліки кожної пропозиції, прийняти публічне рішення на користь
суспільства, а не в індивідуалістичних інтересах). Аналізується поняття
«деліберація», вивчається історіософський аспект деліберативного обговорення
як явища соціально-політичної дійсності.
Виявлено знакові ідейні запозичення Дж. Фішкіна у класиків 4

деліберативного підходу. У Дж. Ролза автор концепції деліберативної демократії
переймає розуміння політики як акту дискусії та переконання. Ідея
комунікативної компетенції Ю. Габермаса запозичується Дж. Фішкіним, саме
тому у методології деліберативного процесу американський політолог визначає
необхідним етапом дорадчого обговорення «насичення» достовірним
інформативним контентом учасників форумів. К. Апель закладає мережевий
принцип у суспільну комунікацію, що відкидає необхідність існування владної
вертикалі. Усі громадяни – рівноправні учасники політичного процесу і лише
вони можуть вершити власну долю у ході комунікативного дискурсу. І
результатом останнього має постати політичний консенсус, який у концепції
Дж. Фішкіна також виявляється пріоритетним завданням функціонування
демократичної держави.
У дисертації проведено систематизацію оцінки концепції деліберативної
демократії Дж. Фішкіна сучасними науковцями-політологами (Б. Докторов,
Л. Коркія, Р. Ласкін, О. Омелічкін, А. Рибаков, Л. Пелліццоні, Д. ван Рейбрук
тощо), на основі чого доведено її теоретичну значущість та виразний прикладний
характер.
Під час аналізу змісту та принципів практичної імплементації концепції
деліберативної демократії Дж. Фішкіна, виявлено соціально-політичні чинники,
що вплинули на її формування та розвиток. Усі вони беруть початок із
недосконалості представницької демократії: 1) загроза тиранії більшості;
2) обмеженість доступу до громадської думки; 3) низька обізнаність мас щодо
публічних проблем; 4) політична некомпетентність громадян; 5) переважання
спілкування з однодумцями; 6) вразливість громадської думки до маніпуляцій.
Автором проаналізовано типологію консультувань із громадськістю
Дж. Фішкіна, що ділить вісім видів дорадчого опитування (опитування
самообраних, групи з дискусій, опитування окремих, журі громадян, опитування
більшості, деліберативні опитування, демократичний референдум, «день
деліберації») на дві групи за принципом компетентності позиції громадян на
«сиру» (опитування самообраних, опитування окремих, опитування більшості, 5

демократичний референдум) та «рафіновану» (групи з дискусій, журі громадян,
деліберативні опитування, «день деліберації») і чотири категорії на основі
способу добору учасників – самовизначення (опитування самообраних та групи
з дискусій), невипадкова вибірка (опитування окремих та журі громадян),
випадкова вибірка (опитування більшості та деліберативне опитування) та «усі»
(демократичний референдум та «день деліберації»).
Деліберативне опитування (деліберативний пол) визнається найбільш
відповідним цінностям та принципам демократії, тому що відповідає
наступним критеріям: 1) інформативності (аргументи підкріплюються
належними фактичними даними); 2) збалансованості (аргументи
зустрічаються з контраргументами); 3) добросовісності (учасники мають
бажання говорити та слухати з ввічливістю та повагою); 4) субстантивності
(аргументи розглядаються на рівних засадах, а не залежно від того, хто їх
промовляє або як він це робить); 5) всебічності (усі точки зору, які
підтримуються значною кількістю людей, отримують свою частку уваги).
У процесі дослідження проаналізовано методику деліберативного
опитування та розкрито суть його основних етапів (добір учасників, попереднє
анкетування, забезпечення учасників достовірною вичерпною інформацією з
приводу обговорюваного питання / питань, дискусії в групах, консультації з
експертами, загальний форум, прийняття рішення або рекомендацій, фінальне
анкетування).
Автором виявлено плюси та мінуси деліберативних опитувань як
методики ознайомлення з громадською думкою. До переваг зараховано:
більшу вірогідність прийняття належного рішення; глибше розуміння ідеї
раціонального обговорення; більшу вірогідність взаєморозуміння та
консенсусу серед громадян. Усе це стає можливим в результаті певних
метаморфоз, які спричинює деліберація, а саме, - зміна політичних установок
громадян, зміна інтенцій голосування, зміна громадянських можливостей,
зміна колективної консистенції, зміна публічного діалогу та зміни у публічній
політиці. До недоліків віднесено: неврахування політичного абсентеїзму, 6

коріння якого знаходиться у психологічному вимірі (небажання людини брати
на себе відповідальність за прийняті рішення, які стосуються її власної долі і,
тим більше, доль інших людей); ідеалістичне тлумачення інтенцій політиків,
адже навіть деліберативні поли можуть проводитися з метою маніпуляції
громадською свідомістю та громадською думкою; недостатнє обґрунтування
мотивації організаторів деліберативних полів бути абсолютно
неупередженими у процесі організації та проведення відповідного заходу.
У ході дослідження прикладного виміру деліберативної демократії
доведено популяризацію методики Дж. Фішкіна, про що свідчить її
використання багатьма західними країнами з 1994 року (Австралія, Велика
Британія, Греція, Данія, Канада, США тощо). Окремо вивчається факт
звернення до деліберативних полів у Китаї, який підтверджує, що деліберація
є не лише інструментом політичної модернізації демократичних інститутів та
відносин, а й чинником переходу від авторитарних інструментів до
демократичних (трансформаційний потенціал).
Автор наводить аргументи на користь того, що сукупність організованих
деліберативних опитувань по всьому світу може вважтися ефективним
засобом демократизації: рандомна вибірка передбачає наукові засади відбору
учасників деліберації; процес обговорення є достатньо вдумливим, тому що
передбачає ознайомлення учасників з об’єктивно поданою інформацією щодо
обговорюваної теми або тем, а також висловлення різних, часом протилежних,
позицій; наслідками обговорення є суттєва зміна поглядів громадян,
підвищення їхньої політичної компетентності та культури; деліберація
вважається такою, що відбулася, тому що фінальні рекомендації громадян
знаходять свій практичний вияв у формі прийнятих політичних рішень та дій.
Під час аналізу перспектив використання методики деліберативних
опитувань в Україні досліджено історичний, організаційний, фінансовий та
політичний аспекти. На основі чого доводиться історично зумовлена
ментальна готовність українського народу до публічного діалогу; можливість
організаційної реалізації деліберативних проектів за належної підготовки
модераторів та певної пролонгованої практики для кристалізації як у
процедурному аспекті, так і у свідомості громадян та представників владних
структур; потенція до оптимізації фінансових витрат за рахунок використання
онлайн платформ (онлайн деліберація); політична значущість деліберації, яка
досягається за рахунок нормативно-правового обґрунтування деліберативних
полів, а також законодавчо закріпленої вимоги обов’язкового втілення їхніх
результатів.
Подальші наукові розвідки концепції деліберативної демократії
Дж. Фішкіна можуть бути спрямовані у бік систематизації її модернізаційних
характеристик, компаративних студій ефективності деліберативних опитувань
на різних політичних рівнях, дослідження якісних змін у політичній свідомості
та політичній культурі громадян в результаті використання деліберативних
інструментів, технологічного удосконалення деліберації на міжнаціональному
рівні.
Ключові слова: концепція деліберативної демократії, партисипаторна
демократія, деліберативний підхід, деліберативне опитування, представницька
демократія, громадянське суспільство, делібераційна майстерня, політична
рівність, політична культура.