Українська література 20–30-х років ХХ століття у взаємодії з образотворчим мистецтвом: інтермедіальний дискурс

Мочернюк Н. Д. Українська література 20–30-х років ХХ століття у
взаємодії з образотворчим мистецтвом: інтермедіальний дискурс. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
за спеціальностями 10.01.01 «Українська література»; 10.01.05
«Порівняльне літературознавство». – ДВНЗ «Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника».
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2019.
Творчість митців-універсалістів є однією з найменш дискусійних і
водночас найменш досліджених тем серед широкої проблематики
кореспонденції мистецтв. Зазвичай про феномен так званих мультиталантів
згадано в літературознавчих оглядах міжмистецьких взаємодій, однак
великоформатних досліджень творчості митців багатогранного обдарування з
увагою до різних ділянок їхньої творчої діяльності обмаль. У кінці ХХ – на
початку ХХІ століть помітно посилився інтерес літературознавців до питань
творчої екзистенції й художньої практики митців-біпрофесіоналів –
літераторів і художників, що засвідчило актуальність міждисциплінарних
підходів та інтермедіальної методології. Матеріалом нашого дослідження
стала творчість художників-письменників, які дебютували в 20–30-ті роки
ХХ століття в українській літературі. Наголошено на широкому спектрі
таких талантів цього періоду. До поетичної творчості звернулися в той час у
Галичині художники, учні школи Олекси Новаківського, Святослав
Гординський, Володимир Гаврилюк, працював у царині графіки і поезії Іван
Крушельницький. Так звані Doppelbegabungen (подвійні обдарування)
українського походження зафіксовані в еміграції: ще в 20-х роках видали
поетичні книжки Василь Хмелюк і Галя Мазуренко, а наприкінці 30-х
входить у літературу Оксана Лятуринська. Прозовою творчістю відзначився 3
талановитий художник-графік, різьбяр і маляр, учасник АНУМ, Василь
Масютин та відомий маляр родом із Закарпаття Адальберта Ерделі. Цікавими
були мемуарні твори Олекси Грищенка, у яких розкрилася творча
особистість митця й епоха в цілому. Прикметно, що творчість більшості з
них досі не ставала матеріалом системного компаративного
літературознавчого вивчення. Тому студії над поетикою цих письменників-
художників у зв’язку з вивченням важливих проблем їхньої творчості в
суміжному мистецтві в еволюції розвитку таланту відкрили несподівані
нюанси творчих портретів, важливі в історико-літературному аспекті.
Завдання дисертації були підпорядковані головній меті – визначення
поетикальних особливостей різножанрового літературного доробку
українських письменників-художників у площині інтермедіальності, що
дозволяє увиразнити зв’язки літератури й образотворчого мистецтва
міжвоєнного двадцятиліття у загальнокультурному європейському контексті,
а також осмислити їх як естетико-художні імпульси в подальшому розвитку
літератури.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському
літературознавстві осмислено поняття інтермедіальної стратегії, на
теоретичній основі якого досліджено творчість митців-біпрофесіоналів.
Новаторською є постановка проблеми мистецького універсалізму (передусім
взаємодії двох видів творчості – літератури й образотворчого мистецтва),
через яку розкриваються як окремі творчі особистості, так і літературний
процес відповідного періоду у зв’язку з міжмистецькими контактами.
Феномен подвійних обдарувань – засадничо компаративістська проблема, що
передбачає аналіз двох мистецьких компонент у єдності. Представлено новий
підхід до вивчення феномену взаємодії літератури й образотворчого
мистецтва, що належить до актуальних мистецьких явищ сучасного
літературного процесу. Практичне значення дисертації полягає у тому, що
результати дослідження можуть бути використані при написанні навчальних
посібників і підручників з історії літератури, у підготовці лекційних курсів та 4
спецсемінарів з порівняльного літературознавства та теорії літератури, для
написання різного рівня наукових робіт.
Методологічною основою роботи стала поетологічна інтермедіальність,
концепція якої в аспекті творчості мультиталантів напрацьована на основі
досліджень С. П. Шера, А. Ганзена-Льове, І. Раєвські, В. Вольфа та інших.
Саме інтермедіальність як авторська стратегія найадекватніше визначила
проблематику дослідження, адже її пов’язують з особистістю автора, його
естетичними принципами і особливостями біографії. На основі західних
інтермедіальних теорій розроблено власну класифікацію, на теоретичному
фундаменті якої ґрунтується дослідження різножанрового літературного
доробку письменників-художників міжвоєнного двадцятиліття. Виокремлені
такі шляхи інтермедіальних стратегій творчості митців універсального типу,
як автономна реалізація творчих проектів у різних медіальних системах,
медіа-комбінації (текст і графічне оформлення одного авторства, візуальні
форми в поезії), різні види інтермедіальних референцій. Увиразнено важливі
теоретичні питання міжмистецького діалогу (часопростір, колористика,
метафора у літературі й арті). Доведено, що художні реалізації діалогу з
образотворчим мистецтвом й збагачення літератури його коштом
зумовлюються творчою практикою авторів в іншому виді мистецтва,
художнім мисленням мультиталантів.
Відзначено, що українська культура завжди вирізнялася особливим
синкретизмом, тож міжмистецька творчість різнобічних творчих
особистостей є непоодиноким фактом у минулих століттях і до сьогодення.
Досліджуваний період постає в широкому історичному контексті, що дало
змогу простежити провідні тенденції звернення художників до мистецтва
слова. Характерно, що феномен митця універсального типу тією чи іншою
мірою проявився в період міжвоєння в різних національних культурах.
Модернізм багатий на приклади співпраці поетів і художників, діалогу поезії
й живопису, у якому вони виходять за власні межі, а відповідно й постаті
Doppelbegabungen. У різних стильових системах різних національних 5
літератур присутні митці, що практикують експерименти з художньою
мовою, залучаючи до літератури й інші арт-системи. У дослідженні
враховано діахронічний (національний) та синхронічний (міжкультурний)
аспекти поширення практики біпрофесіоналів.
Уперше багатогранна літературно-мистецька творчість Святослава
Гординського розглядається під інтертекстуальним кутом зору з фіксацією
доказових контактів між мистецтвами. Міжмистецькі взаємодії є
найвиразнішими на початку поетичної творчості автора. Дебютна збірка
«Барви і лінії» (1933) кваліфікована як інтермедіальний продукт, адже
синтезує текст і оформлення авторства Гординського, а також в
мономедіальній площині «оповідає» й «показує» малярство. З кожною новою
поетичною книжкою перегуки з образотворчим мистецтвом послаблюються.
Надалі дві арт-сфери доповнюють одна одну, не підпорядковуючись.
Поетична творчість Івана Крушельницького еволюціонувала від
естетизму сецесії до експресіоністської поетики потворного і надриву.
Здатність до стильових змін засвідчила широкий діапазон процесів
взаємостимулювання між поезією і графікою. У поезії автора спостережено
всі типи переведення малярського досвіду: митець виступав як ілюстратор,
вдавався до екфрастичної практики, а також застосовував малярську
«поетику» в поетичних текстах.
У поезії Володимира Гаврилюка інкорпоровано чимало екфразисів
різних типів, літературно інтерпретовано окремі малярські жанри. Доведено,
що для поета важливим був художній простір, творче моделювання якого
зумовлене малярським хистом автора. Констатовано перевагу образів
просторового характеру, візуальних образів. В. Гаврилюк віддав данину
живопису через велику кількість кольоративів у віршах, уплітав в поетичну
метафорику малярську термінологію. Поетична творчість Володимира
Гаврилюка виразно тяжіє до синестезійності.
У поетичній творчості Василя Хмелюка зафіксовано чимало
артефактів, які розглядаються власне як інтермедіальні продукти. Сам 6
митець оформлював власні поетичні книжки, видані гектографічним
способом, а також експериментував з графічним оформленням як
допоміжним засобом тексту в дусі футуристичної естетики, інтегруючи
вербальну й візуальну компоненти («1926, 1928, 1923»). «Поетика»
малярства в поезії цікава колористикою. Творчість Василя Хмелюка ілюструє
авангардні пошуки еміграційної поезії.
Проаналізовано інтермедіальну маркованість літературної творчості
Оксани Лятуринської, що доповнює її мистецьку спадщину (скульптура,
графіка, кераміка, писанкарство тощо). Поетична транспозиція Лятуринської
прикметна адекватним відтворенням колористики, її мінімалізацією в
окремих циклах, часом аж до монохромії, як це спостерігалося й у
портретистиці. Прикметні її поезії пейзажного характеру, вірші, які прагнуть
стати картинами. Поезія О. Лятуринської надала багато прикладів цікавих
операцій поетки з художнім простором, що також пояснюється
особливостями мислення мисткині. Оксана Лятуринська практикувала
артефактні екфразиси й Bildgedicht.
У поезії Галі Мазуренко, відданість якій, як і малярству, вона зберегла
на все життя, спостережено численні мистецькі «цитати», імітацію жанрових
малярських форм, експерименти з художнім простором. Збірки празького
періоду («Акварелі» (1926), «Стежка» (1939), «Вогні» (1939), «Снігоцвіти»
(1941)) синтезували символізм, неоромантизм, імпресіонізм, а також
елементи неокласики та окремі екзистенційні мотиви. Настанова на різні
стилі спостерігалася й у поетичних книжках лондонського періоду, що
демонструють загалом вищий «коефіцієнт» інтермедіальності. Так, вона сама
ілюструвала свої книжки, а збірка «Північ на вулиці» (1980) як медіа-
комбінація посідає виняткове місце в її творчості. Відзначено важливість
музичного для творчості Г. Мазуренко, що свідчить про синестетизм її
художнього мислення. Характерними для авторки є теми митця і мистецтва,
таланту, творчої самоідентифіації, артикульовані в поетичних творах. 7
З’ясовано, що інтерпретаційний потенціал прози Адальберта Ерделі
надзвичайно потужний власне в інтермедіальному ракурсі. Його твори
презентують як безпосереднє відтворення мистецького досвіду, так і
«латентні» особливості на поетикальному рівні. Романи Ерделі стали
документами багатого внутрішнього життя автора, що розкривають не лише
окремі біографічні сторінки, а й естетичні погляди митця, сформовані в
контексті модерністських тенденцій. Жанрову природу творів означено, як
Kьnstlerroman. Ерделі художньо осмислював ідеї споріднення мистецтв і
їхніх мов, винятковості й богообраності творчої особистості, її конфлікту зі
світом філістерів, що перегукується з естетикою романтиків. Письменництво
цікаве митцеві можливістю дати вислів своїх філософсько-естетичних
поглядів, системи, оцінки, чого неможливо досягнути в малярський спосіб.
Мистецька тема оприявнювалася також з уведенням екфразисів.
Встановлено, що проза Василя Масютина тяжіє до великих епічних
форм, причому його твори не акцептують автобіографізму, а постають
новими фікційними світами. Жанр фантастичної повісті й поетика жахливого
у літературі В. Масютина викликає асоціації з його ілюстраціями й
гравюрами фантастично-символічного характеру, у яких світ страшного й
потворного навіяний творчістю Гойї. Василь Масютин презентував власні
ілюстрації у своїх повістях, таким чином синтезуючи вміння у візуальних
мистецтвах з літературним хистом. У прозі автор надавав перевагу оповіді
над показом, усе ж чимало візуальних атракторів стали важливими
чинниками поетики повістей.
Доведено, що мемуаристика видатного маляра Олекси Грищенка,
передусім спогади митця «Мої роки в Царгороді», стала свідченням
своєрідного перетворення еґо-документа художника в арт-документ. «Мої
роки в Царгороді» розглянуто як щоденник у контексті творів цього жанру
інших художників та подорожніх записок, що й зумовило переплетення
автобіографічного матеріалу із мистецькими студіями. Захоплений
екзотикою Константинополя Грищенко майстерно візуалізував цей простір у деталях. Автор вів щоденник не для себе, а для ерудованого, зацікавленого
мистецтвом і культурою читача. Грищенко – видатний майстер екфразису й
літературний колорист.
Художній досвід української літератури 20–30-х років ХХ ст. уможливив
виображення проблематики міжмистецьких взаємодій на багатому матеріалі
митців-універсалістів та засвідчив її тяжіння до інтеракційних процесів, які
матимуть продовження й розвиток у наступних періодах.
Ключові слова: інтермедіальність, взаємодія літератури і образотворчого
мистецтва, міждисциплінарний підхід, митець універсального типу,
літератор-художник, інтертекстуальність, часопростір, колористика,
екфразис.