Жанрово-тематична своєрідність творчості Кьоко Морі

Біляніна Т.С. Жанрово-тематична своєрідність творчості Кьоко Морі.
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.01.04 – література зарубіжних країн. – Дніпровський
національний університет імені Олеся Гончара МОН України. – Дніпро, 2019.
Дисертація присвячена дослідженню семантики та поетики творчості
японсько-американської письменниці Кьоко Морі, які обумовлюють жанрово-
тематичну специфіку її прози.
Наукова необхідність уточнення статусу японсько-американської
літератури в рамках азійсько-американської літератури США належить до
актуальних напрямів сучасного літературознавства. У порівнянні із зростанням
кількості досліджень історії китайсько-американської літератури, японсько-
американська література залишається маловивченою сторінкою в історії
американської літератури. У складі азійсько-американської літератури
японсько-американська вивчається переважно як свідоцтво періоду
інтернування японців. Тому нагальною є проблема фахового осмислення
внеску японсько-американських письменників в розвиток традиції азійсько-
американської літератури США. Розв’язання цих питань у науковому дискурсі
сучасного літературознавства сприяє формуванню уявлення про особливості
еволюції японсько-американської літератури, її жанрової та проблемно-
тематичної самобутності в контексті розвитку сучасної американської
літератури.
Вивчення феномену Кьоко Морі допомагає подоланню стереотипних
підходів до тематики та проблематики азійсько-американської літератури та є
своєчасним в межах завдань як вітчизняного, так і міжнародного
літературознавства, конкретизуючи уявлення про різновекторність процесів у
розвитку національної літератури. 3

Актуальним є вивчення нерозривності зв’язку національної та
письменницької ідентичності Кьоко Морі з рідною мовою та первинною
культурою, дослідження художньо-естетичних чинників вибору того, що стало
своїм: країни, мови, культурної традиції.
Феномен творчості Кьоко Морі дає основи для корегування уявлень про
проблематику азійсько-американської літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст. та
для уточнення концепцій національної ідентичності, гібридності, дефісності з
опорою на сучасні теорії постетнічності, постідентичності й
транскультуральності.
Дослідження творчості письменника-білінгва дозволили актуалізувати
проблему впливу англійської мови та західної культури на сприйняття
материнської культури та форми відображення дійсності. Мова стає не тільки
інструментом, але й темою аналітичних спостережень, а діалог мов та культур,
представлений в її прозі, створює особливу авторську наративну ідентичність,
транскультурну за своєю природою, що демонструє обмеженість і бікультурної
парадигми при аналізі її творчості. Визначено вплив японської мови,
особистісних та літературно-естетичних установок на біфокальну художню
оптику письменниці у виборі жанру й естетичних уподобань.
Вперше у вітчизняному літературознавстві досліджується творчість
японсько-американської письменниці як складного сплетіння культурних
традицій. Здійснене комплексне вивчення всіх творів Кьоко Морі як
поетикальної єдності.
У першому розділі систематизовано теоретичні й історико-літературні
підходи до вивчення сучасної азійсько-американської літератури, розглянуто
сучасні концепції постетнічності, транкультуральності, постідентичності у їх
віддзеркаленні у творчості Кьоко Морі, визначено дискусійні проблеми в
сучасних наукових розвідках.
Простежується тенденція послаблення уваги виключно до етно-
культурної домінанти творчості письменників азійського походження, 4

дослідники відмовляються від західноцентричних оцінок та маргіналізації
творчості письменників за етнічною та ґендерною ознаками.
У роботі висвітлено особливості рецепції творчості Кьоко Морі в Японії
та на Заході. Дослідження доробку Кьоко Морі на Заході та Сході – це спроби
відмови від біографічного, етно-культурного, феміністичного аспектів у
вивченні її творчості. У зв'язку з виникненням нових тенденцій у дослідженні
культури епохи глобалізації спостерігається загострення полеміки щодо
транскультурного характеру її творчості, у центрі уваги – відмова Кьоко Морі
від рідної мови та культури. Однак ще відчувається ідеологічне спрощення в
оцінках творчості Кьоко Морі, брак конкретних жанрологічних характеристик
її творів.
У другому розділі проаналізовано погляди письменниці на сутність
літературної творчості, задекларовані нею у літературно-критичних есе. Кьоко
Морі зсередини своєї творчості літературно-критично, теоретично осмислювала
та відстоювала особливий мовний та жанровий код своєї «вітальної» прози, її
життєвоцентричність. Вона наголошує на нероздільності автобіографічної
правди та вигадки у процесі творчості.
Третій розділ присвячено аналізу метажанрової своєрідності романів
«Донька Шідзуко» та «Самотня пташка». У процесі аналізу дебютного роману
«Донька Шідзуко» доведено, що він і за сюжетом, і за проявленістю образу
автора тяжіє до жанру его-літератури. Наративна модальність его-роману
виявляє головну особливість жанру – ідентичність трьох інстанцій оповіді:
герой, оповідач та автор виступають в одній особі – образі-парадигмі.
Народжується твір як текстуалізація життя автора. У поетиці роману втілене
різноманіття засобів художньої репрезентації авторської концепції пам’яті, де
автобіографічне начало превалює над фікційністю.
Роман «Самотня пташка» зберігає автобіографічну модальність
японського жанру ватакуші-шьосецу, однак, порівняно з першим романом,
помітно відрізняється за особливостями своєї жанрової поетики. Минуле, яке у
першому романі постає у прямому референційному регістрі як трагедія, у 5

другому романі пов’язане з іншою, не автобіографічною ситуацією та не має
прямого референційного співвіднесення з трагедією у житті письменниці.
Альтернативність оповіді проявлена не тільки на рівні зміни фактів і ситуацій
реального життя, але і на рівні художнього слова, навмисно художньо
трансформованої історії.
У четвертому розділі доведено, що автобіографічно-мемуарні твори
«Вода й марення» та «Ввічлива брехня» відзначені розмиттям жанрових меж.
Мемуаристика К. Морі орієнтована на синтез різних жанрів та модусів оповіді,
на подолання жанрової одномірності життєпису, і помітно відрізняється від
традиції, яка склалась у азійсько-американській літературі.
Проаналізовано особливості твору «Вода й марення», які полягають у
відсутності жорстких жанрових ознак, гнучкої вільної форми, яка вбирає риси
сповідальності, інтимно-ліричної есеїстики у поєднанні з окресленістю
сюжетно-композиційного плану, кульмінацією та розв’язкою. На перший план
виходить тема Японії її дитинства та Японії сьогодення.
У даному розділі дисертації розкрито інтертекстуальну взаємодію з
резонансною книгою французького філософа Г. Башляра «Вода и грезы». У
Кьоко Морі пейзажі її дитинства, які одночасно є й пейзажами її снів, стають не
просто пейзажем, фоном, вони сповнені глибоким естетичним переживанням.
Образи водної стихії у її творі набувають асоціативного розширення у
співвіднесенні з потоком її пульсуючої пам’яті й життя між двох світів:
минулого й теперішнього, Японією та Америкою, не тільки розділених, але й
поєднаних водним простором.
Поетика фіксації «моментів буття» висвітлює інтертекстуальний зв'язок з
мемуарною прозою В. Вулф («Скетч про минуле»). У творі «Вода й марення»,
як і у нарисі В. Вулф, відсутність-присутність матері є не фоном, а центром
композиції книги.
Аналіз другого мемуарно-автобіографічного твору К. Морі «Ввічлива
брехня» доводить, що автобіографічний ракурс зберігається і в цій книзі, однак,
посилюється аналітичність, яка теж невіддільна від уяви митця. У центрі
роздумів автора-оповідача самоаналіз ставлення до Японії, цієї такої «чужої»
тепер країни. Проблемна насиченість книги визначає особливість композиції та
помітне посилення аналітичного начала, яке разом з історією дитинства
притягує величезний пласт соціально-культурної проблематики.
У творі поєднуються різножанрові включення: щоденника, автобіографії,
есе, аналітичних нарисів. У щільному потоці спогадів пережитої трагедії,
забарвлених інтимно-ліричною інтонацією, виникають розгорнуті емоційно
нейтральні аналітичні спостереження за Японією, її мовою, культурою,
ставленням до жінки, сімейними зв’язками, побутовими традиціями та
ритуалами, які нерозривно пов’язані з осягненням власної долі та самогубства
матері. У творі «Ввічлива брехня» Кьоко Морі створює синтез художньої прози
й естетично організованих «позалітературних» аналітичних спостережень.
Поєднання мемуарно-автобіографічного та аналітичного дискурсів свідчить про
жанрову модифікацію цього «проміжного» відкритого жанру у творчості Кьоко
Морі.
Проведене дослідження демонструє, що особистісний інтимно-
психологічний простір всіх творів Кьоко Морі з чергуваннями романного
оповідного модусу, самопоказу, самоаналізу зберігає поетикальну єдність та
свідчить про жанровий винахід письменниці в створенні книги-життя, яка
збагачує традицію американської літератури новим жанровим рішенням.
Ключові слова: Кьоко Морі, японсько-американська література,
мультикультуралізм, транскультура, постетнічність, мемуари, автобіографія,
его-роман, ватакуші-шьосецу.